«Історія оптиміста. Мій хлопець - псих!». Сніданок у Тіффані
Локалізатори вирішили, що “Збірник промінчиків надії” звучить надто банально і назвали фільм більш креативно, причому явно не дивлячись його. Нехай цей політ фантазії залишається на їх совісті - врешті-решт, на якість одного з головних номінантів Оскара він не впливає. Відсутність мега-бюджету, спецефектів чи захмарного візуалу не завадила творінню Девіда О. Расселла потрапити до числа фаворитів Академії.
Життєва історія хворого хлопця, яка тримається виключно на діалогах і акторській грі - від режисера “Бійця” складно було очікувати чогось іншого. Особливих одкровень фільм не несе - у тяжку хвилину допоможуть родина та друзі, за своє щастя треба боротися, а найкраще зранену душу зцілює кохання. Знято добротно, але причина, з якої рядова комедійна драма отримала вісім (!) номінацій на золоту статуетку, до того ж ключових, для мене лишилася загадкою.
Половину з них забезпечили актори - грають добре, однак нічого шедеврального не демонструють. Бредлі Купер переконливо зобразив психованого лузера, котрий потроху “растет над собой”, втім, на Оскар це не тягне, як і алкоголічні страждання Дензела Вашингтона. “Майстра” і “Лінкольна” я ще не бачив, проте чомусь здається, що Хоакін Фенікс і Деніел Дей-Льюїс достойні нагороди значно більше.
А от Дженніфер Лоуренс приємно здивувала - з героїні “Голодних ігор” вийшла класна молода вдова у депресії. Агресивна і беззахисна, відверта і емоційна, ще ненормальніша, аніж її новий товариш, єдина, хто може його зрозуміти і через танцювальний конкурс повернути до звичайного життя. Розмова в кафе, суперечка з батьком Патріка, вирішальний танець - Тіффані радує в кожному епізоді. Заслужений “Золотий глобус” - і цілком можливо, що цим справа не обмежиться.
Роберт Де Ніро, котрий вже працював з Купером у цікавому наркотрилері “Області темряви”, за свою третю статуетку побореться з бородатим Крістофом Вальцем. Звихнутий на улюбленій команді татусь, який вірить у щасливі прикмети і здатен на відчайдушне парі, вийшов досить колоритним. Натомість неясно, чому Джекі Уівер претендує на “ кращу жіночу роль другого плану” - мама сімейства нічим вражаючим не запам'яталася, схоже, висунули для повного комплекту. Зате порадував розкабанілий Кріс Такер - зірки “Години пік” вже давненько не було на великому екрані.
Хороше позитивне кіно, однак джекпот навряд чи зірве - головна битва явно розгорнеться між смугастим Річардом Паркером і 16-м президентом США.
Костянтин Єлішевич