«Прислуга». Американський пиріг
Жіноче політкоректне кіно про расову дискримінацію з елементами фемінізму і режисером-геєм - здавалося, такий ідеальний претендент на Оскар існує лише в анекдотах. В Україні творіння Тейта Тейлора пройшло малопоміченим - сегрегація в Місісіпі зацікавила переважно жителів США, котрі забезпечили 80% касових зборів. Хоча принаймні одного перегляду фільм точно заслуговує.
Серед головних плюсів - якісне відтворення художниками і оператором атмосфери 60-х років минулого століття у провінційному південному містечку. Затишні будиночки, ретро-автомобілі, сукні та капелюшки дам - картинка бездоганно передає дух епохи. Добротні режисура, сценарій і звісно, чудова акторська гра, яка принесла три з чотирьох номінацій на золоту статуетку.
У принципі, всі заслужені: Віола Девіс переважно страждала, однак робила це досить переконливо. Октавія Спенсер явно надихалася образом Мамушки з Віднесених вітром - Мінні прикольна, але є сумніви, що саме вона мала отримати єдиний Оскар. Адже білі акторки виступили не гірше - щоправда, ідейна борчиня за права у виконанні Емми Стоун була не людиною, а ходячим гаслом, зате це сповна компенсують двоє колоритних другопланових персонажів.
Наївна блондинка Джессіка Честейн - без подруг, з проблемами у сім'ї, смішна і зворушлива водночас. І особливо прикро, що не номінували просто шикарну Брайс Даллас Говард, котра зіграла істеричне стерво краще, ніж зрадливу подругу онкохворого. Натомість ключовий недолік - чорно-білий :) поділ персонажів - лише один поганий афроамериканець (бо чоловік), якого навіть не показали. А хорошим героям дозволено все - підлість, обман, хамство, цькування.
Замість морального переосмислення - лобова пропаганда, яка зашкодила і "Американській історії Х". Мовляв, не любиш негрів - зґвалтують у душовій або їстимеш лайно. В таких шедеврах, як "Убити пересмішника" чи "Форрест Гамп", проблема расизму значно сильніше розкрита кількома штрихами. Жарт з пирогом легко читається, але його вирішили розжувати як в переносному, так і в прямому сенсі, а потім не раз повторити. Враховуючи хохму з унітазами, туалетної тематики явно забагато.
Є відверто зайві сюжетні лінії з хлопцем Скітер або родинною драмою Селії. Затягнутий хронометраж, моралізаторство і пафос здатні погубити будь-який фільм - у даному випадку результат все ж вартий уваги, але щирості й самоіронії помітно не вистачає.
Костянтин Єлішевич