«Прислуга». Американський пиріг

Dec 24, 2012 17:06




Жіноче політкоректне кіно про расову дискримінацію з елементами фемінізму і режисером-геєм -— здавалося, такий ідеальний претендент на Оскар існує лише в анекдотах. В Україні творіння Тейта Тейлора пройшло малопоміченим -— сегрегація в Місісіпі зацікавила переважно жителів США, котрі забезпечили 80% касових зборів. Хоча принаймні одного перегляду фільм точно заслуговує.

Серед головних плюсів - якісне відтворення художниками і оператором атмосфери 60-х років минулого століття у провінційному південному містечку. Затишні будиночки, ретро-автомобілі, сукні та капелюшки дам —- картинка бездоганно передає дух епохи. Добротні режисура, сценарій і звісно, чудова акторська гра, яка принесла три з чотирьох номінацій на золоту статуетку.

У принципі, всі заслужені:— Віола Девіс переважно страждала, однак робила це досить переконливо. Октавія Спенсер явно надихалася образом Мамушки з “Віднесених вітром” - Мінні прикольна, але є сумніви, що саме вона мала отримати єдиний Оскар. Адже білі акторки виступили не гірше — - щоправда, ідейна борчиня за права у виконанні Емми Стоун була не людиною, а ходячим гаслом, зате це сповна компенсують двоє колоритних другопланових персонажів.




Наївна блондинка Джессіка Честейн - без подруг, з проблемами у сім'ї, смішна і зворушлива водночас. І особливо прикро, що не номінували просто шикарну Брайс Даллас Говард, котра зіграла істеричне стерво краще, ніж зрадливу подругу онкохворого. Натомість ключовий недолік - чорно-білий :) поділ персонажів -— лише один поганий афроамериканець (бо чоловік), якого навіть не показали. А хорошим героям дозволено все— - підлість, обман, хамство, цькування.




Замість морального переосмислення -— лобова пропаганда, яка зашкодила і "“Американській історії Х"”. Мовляв, не любиш негрів -— зґвалтують у душовій або їстимеш лайно. В таких шедеврах, як "“Убити пересмішника"” чи “"Форрест Гамп"”, проблема расизму значно сильніше розкрита кількома штрихами. Жарт з пирогом легко “читається”, але його вирішили “розжувати” як в переносному, так і в прямому сенсі, а потім не раз повторити. Враховуючи хохму з унітазами, туалетної тематики явно забагато.

Є відверто зайві сюжетні лінії— з хлопцем Скітер або родинною драмою Селії. Затягнутий хронометраж, моралізаторство і пафос здатні погубити будь-який фільм -— у даному випадку результат все ж вартий уваги, але щирості й самоіронії помітно не вистачає.

Костянтин Єлішевич

Прислуга, Кіно

Previous post Next post
Up