Говорити не можна мовчати
"Очі ніжно закрили, губи медом змастили... Ну їх ,брати, такі часи,"- "океани" оголюють реалії сучасного життя українців, які вже звикли жити у коконі брехні й несправедливості, зафарбованому в колір демократії. Одним не вистачає сил вибратися, інші- не хочуть, медійні "посланці демократії"- намагаються. Та що можуть зробити журналісти, коли будь-які спроби розбити цей кокон і звільнити інших для сучасної влади- порушення демократичних засад?
Нам пропонуютьзапашний хліб, всередині якого сміття.Коли хтось проявляє сміливість і показує усім, що йому дісталося, то рано чи пізно йому доводиться тихо засунути свою ініціативність в кишеню і чекати кращих часів, бо зараз нічого доброго очікувати не слід.
Наприкінці 2011 рокуми мали змогу побачити, як очевидно не сприймається критика в очі державній верхівці. На президентській прес-конференції журналіст "Української правди" Мустафа Найем задав Віктору Януковичу питання, яке стосувалося його солодкого життя і життя громадян, що явно обурило президента. Замість обгрунтованої відповіді усі почули іронічне співчуття журналістові зі смаком погрози. Чи варто дивуватися вибрикам влади, якщо навіть у Верховній Раді поняття свобода слова охоплює меншу половину депутатів, які свободословлять не лише за себе, але й за своїх колег на голосуванні картками.Для них- це свобода, тому й те, що діється в країні вважається нормальним.
Тут вже залежить від ситуації, вигідної чи не дуже для державних чиновників вищого рангу, коли і ДЕ поставити кому у неоднозначному: "Говорити не можна мовчати"...
Нам пропонуютьзапашний хліб, всередині якого сміття.Коли хтось проявляє сміливість і показує усім, що йому дісталося, то рано чи пізно йому доводиться тихо засунути свою ініціативність в кишеню і чекати кращих часів, бо зараз нічого доброго очікувати не слід.
Наприкінці 2011 рокуми мали змогу побачити, як очевидно не сприймається критика в очі державній верхівці. На президентській прес-конференції журналіст "Української правди" Мустафа Найем задав Віктору Януковичу питання, яке стосувалося його солодкого життя і життя громадян, що явно обурило президента. Замість обгрунтованої відповіді усі почули іронічне співчуття журналістові зі смаком погрози. Чи варто дивуватися вибрикам влади, якщо навіть у Верховній Раді поняття свобода слова охоплює меншу половину депутатів, які свободословлять не лише за себе, але й за своїх колег на голосуванні картками.Для них- це свобода, тому й те, що діється в країні вважається нормальним.
Тут вже залежить від ситуації, вигідної чи не дуже для державних чиновників вищого рангу, коли і ДЕ поставити кому у неоднозначному: "Говорити не можна мовчати"...