19/03: 80 років Ліні Костенко
фото http://www.day.kiev.ua/img/198191/50-7-1.jpg
... з нею ця цифра не в"яжеться ніяк)
навіть, коли дивишся на фото останніх років
про неї можна багато говорити, напевно - так і буде
наперно - про велич, значення і промовисте мовчання
а можна - читати
Блискоче ніч перлиною
Растреллі.
Згори збігає Боричів узвіз.
І солов’ї, пташині
менестрелі,
Всю ніч доводять яблуні
до сліз.
Цвіте весна садами
молодими,
Шумлять вітри, як гості
з іменин.
В таке цвітіння,
князю Володимире,
Тобі не важко бути
кам’яним?
________
Мені відкрилась істина печальна:
життя зникає, як ріка Почайна.
Через віки, а то й через роки,
ріка вже стане спогадом ріки.
І тільки верби знатимуть старі:
киян хрестили в ній,
а не в Дніпрі
___
Я виросла у Київській Венеції
Я виросла у Київській Венеції.
Цвіли у нас під вікнами акації.
А повінь прибувала по інерції
і заливала всі комунікації.
Гойдалися причали і привози.
Світилися кіоски, мов кіотики.
А повінь заливала верболози
по саме небо і по самі котики.
О, як було нам весело, як весело!
Жили ми на горищах і терасах.
Усе махало крилами і веслами,
і кози скубли сіно на баркасах.
І на човнах, залитими кварталами,
коли ми поверталися зі школи,
дзвеніли сміхом, сонцем і гітарами
балкончиків причалені гондоли.
І слухав місяць золотистим вухом
страшні легенди про князів і ханів.
І пропливав старий рибалка Трухан.
Труханів острів... острів Тугорханів...
А потім бомби влучили у спокій.
Чорніли крокв обвуглені трапеції.
А потім повінь позмивала попіл
моєї дерев'яної Венеції.
_______
Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!
А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі чи, може, Андромеди -
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих, і згадую про мертвих.
Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутніть.
___
