21-й день Королівства. Про хвороби на шляху до зцілень.
На 19й день, після неповного дводенного голодування, застудився та 6 днів чистився від "холоду" і всякої сажі. Згадав за цей час, що я ще й соціолог. Відклав на деякий час судові справи. Все-ж ніжний початок весни - не час для суду, тим паче, що маленький Рагнарьок спудручно суне на моїх політичних опонентів у формі шаленої сніговиці та банківського дефолту на Кіпрі, тож хай волею богів мишки побігають.
Мав щастя в своїй 20-метровій резиденції, яку ділю з велосипедом, шафою та 4 молодими кущами so ma ra ja, спілкуватись з протосоціологами в перекладених російською виданнях кінця ХІХ та початку ХХ ст.
Адам Сміт та Герберт Спенсер.
Завдяки Сміту операціоналізую в дослідженні соціальне явище помсти.
Завдяки Спенсеру, цьому динозавру, критикованому за надмірну, якщо не помиляюсь, біологічну метафоричність, я вийшов на певну переоцінку і дооцінку суб'єктивної та інтерсуб'єктивної сторони свого дослідження й королівської мистецько-політичної акції, яка виокремилась в процесі.
Ах, у своїх "Дослідах" Спенсер доволі коротко, але як жеж льогко і влучно прояснює таке дике, як здавалося мені після вересневого системно-аналітичного прозріння, відторгнення політичного раціоналізму на ранніх стадіях.
Пояснює із свого Елізіуму наш з Потєхіним недавній конфлікт перед лицем поважних співрозмовників.
Пояснює незлагодженість в діях активістів проекту "Гостинна Республіка".
Пояснює позірну фріковість багатьох найважливіших по своїй суті протестів в Україні.
Пояснює, чому опозиція парі охлократія/олігархія досі така неструктурована та політично безалаберна.
Ок, теорія Спенсера не пояснює, на щастя, "хто винний", не показує, нажаль, напряму "що робити", але принаймні цілком корисно послаблює внутрішні хвилі так смачно, як може, мабуть, лише написане й перекладене в повному надій, гордости та емоцій ХІХ столітті; Таке чтиво надає раціональних і розумних важелів в'язкій боротьбі за освічену раціональність в політиці.
Врешті Спенсер пояснив мені самому об'єктивні причини того - як могло статись так, що я пішов на такий необачний крок, який, читачу, до слова, я щоденно піддаю критичному та творчому сумніву, проте щоразу впевнююсь, що не слід ані відмовлятись від обітниці перед спільнотою, маючи за собою природний хист, талан, переданий поважними вчителями і загалом увесь досвід - ані намагатись прискорити чи примусити когось - адже, врешті, й Король є лиш людиною, що може бути, а може й не визнатись корисною у такого роду запропонованій суспільству якості.
Після Спенсера - писано й переписано, досліджено й передосліджено багато з приводу багатьох аспектів сприйняття, змін сприйняття у тих чи інших суспільно-політичних процесах на різних рівнях - як групових так і інституційних.
Проте з часів, (а це 1870-і) коли британські протестувальники вирізнялись з натовпу химерними формами й неочікуваними кольорами шапок, ультрамоднявими навіть на сучасні мірки фасонами плащів і тощо і тощо, піонерія завойовників агори-рятівників полісу, очевидно завше мала одні й ті самі проблеми.
Солодкі уривки, що заспокоюють Данила Щасливого і як громадянина, і як Короля:
«Помалу, однак, пристойності, вироджуючись, подібно усім іншим формам правила, майже зовсім перестають бути наслідуванням кращого і стають наслідуванням зовсім іншого»
...
«Нещасною перешкодою усілякому нововведенню служить те, що в силу самої своєї дільности, новатори стоять в положенні ворожому; і неприємні манери, вирази та вчинки, породжені цим антагонізмом, зазвичай пов’язуються з вченням, що проповідується. Забуваючи цілком, що - гарна чи погана та річ, на яку нападають, - дух чвари завжди відштовхує від себе; забуваючи цілком, що терпимість у справі зловживань здається добродушною лише через свою пасивність, - маса людей схиляється проти передових поглядів на користь відсталих внаслідок взаємодії з людьми тої й іншої партії».
Спенсер посилається на Емерсона: «Консерватизм є тихим та соціальним, а реформа - індивідуальна та владна».
І далі - «Й це лишається справедливим, якою б недостатньою не була система, яку намагаються вберегти та якою б справедливою не була реформа, яку намагаються провести. Більше того - обурення пуристів посилюється зазвичай співвідносно значущости зла, якого потрібно позбутись.
Водночас, чим терміновішою є зміна, яку вимагають, тим вибагливішою буде запальність її прибічників. Тому ніколи не слід змішувати з принципами соціального нонконформізму різкість та неприємну самовпевненість перших його провідників у суспільстві».
...Начитавшись подібного рятівного читання (о ці філігранні звороти та забарвлена власними "я" краса тексту, що разом із очевидними, як на академічне сьогодення, необ'єктивностями та неточностями, дають переживати автора як суб'єкта в своїй в голові - а чи засквотитись на кілька годин в його Елізіумі - й особливо це стосується Сміта), взявся перероблювати раніше заготовлену анкету та вносити додаткові тестові гіпотези.
Шкодую що не покатався цими вихідними на лижах - ані на бігових ані на гірських. Втім, врешті обзавівся гантелями. Фізуха розганяє кров, напуває звивини і надає впевнености у власних життєвих та розумових силах.
//eof
Мав щастя в своїй 20-метровій резиденції, яку ділю з велосипедом, шафою та 4 молодими кущами so ma ra ja, спілкуватись з протосоціологами в перекладених російською виданнях кінця ХІХ та початку ХХ ст.
Адам Сміт та Герберт Спенсер.
Завдяки Сміту операціоналізую в дослідженні соціальне явище помсти.
Завдяки Спенсеру, цьому динозавру, критикованому за надмірну, якщо не помиляюсь, біологічну метафоричність, я вийшов на певну переоцінку і дооцінку суб'єктивної та інтерсуб'єктивної сторони свого дослідження й королівської мистецько-політичної акції, яка виокремилась в процесі.
Ах, у своїх "Дослідах" Спенсер доволі коротко, але як жеж льогко і влучно прояснює таке дике, як здавалося мені після вересневого системно-аналітичного прозріння, відторгнення політичного раціоналізму на ранніх стадіях.
Пояснює із свого Елізіуму наш з Потєхіним недавній конфлікт перед лицем поважних співрозмовників.
Пояснює незлагодженість в діях активістів проекту "Гостинна Республіка".
Пояснює позірну фріковість багатьох найважливіших по своїй суті протестів в Україні.
Пояснює, чому опозиція парі охлократія/олігархія досі така неструктурована та політично безалаберна.
Ок, теорія Спенсера не пояснює, на щастя, "хто винний", не показує, нажаль, напряму "що робити", але принаймні цілком корисно послаблює внутрішні хвилі так смачно, як може, мабуть, лише написане й перекладене в повному надій, гордости та емоцій ХІХ столітті; Таке чтиво надає раціональних і розумних важелів в'язкій боротьбі за освічену раціональність в політиці.
Врешті Спенсер пояснив мені самому об'єктивні причини того - як могло статись так, що я пішов на такий необачний крок, який, читачу, до слова, я щоденно піддаю критичному та творчому сумніву, проте щоразу впевнююсь, що не слід ані відмовлятись від обітниці перед спільнотою, маючи за собою природний хист, талан, переданий поважними вчителями і загалом увесь досвід - ані намагатись прискорити чи примусити когось - адже, врешті, й Король є лиш людиною, що може бути, а може й не визнатись корисною у такого роду запропонованій суспільству якості.
Після Спенсера - писано й переписано, досліджено й передосліджено багато з приводу багатьох аспектів сприйняття, змін сприйняття у тих чи інших суспільно-політичних процесах на різних рівнях - як групових так і інституційних.
Проте з часів, (а це 1870-і) коли британські протестувальники вирізнялись з натовпу химерними формами й неочікуваними кольорами шапок, ультрамоднявими навіть на сучасні мірки фасонами плащів і тощо і тощо, піонерія завойовників агори-рятівників полісу, очевидно завше мала одні й ті самі проблеми.
Солодкі уривки, що заспокоюють Данила Щасливого і як громадянина, і як Короля:
«Помалу, однак, пристойності, вироджуючись, подібно усім іншим формам правила, майже зовсім перестають бути наслідуванням кращого і стають наслідуванням зовсім іншого»
...
«Нещасною перешкодою усілякому нововведенню служить те, що в силу самої своєї дільности, новатори стоять в положенні ворожому; і неприємні манери, вирази та вчинки, породжені цим антагонізмом, зазвичай пов’язуються з вченням, що проповідується. Забуваючи цілком, що - гарна чи погана та річ, на яку нападають, - дух чвари завжди відштовхує від себе; забуваючи цілком, що терпимість у справі зловживань здається добродушною лише через свою пасивність, - маса людей схиляється проти передових поглядів на користь відсталих внаслідок взаємодії з людьми тої й іншої партії».
Спенсер посилається на Емерсона: «Консерватизм є тихим та соціальним, а реформа - індивідуальна та владна».
І далі - «Й це лишається справедливим, якою б недостатньою не була система, яку намагаються вберегти та якою б справедливою не була реформа, яку намагаються провести. Більше того - обурення пуристів посилюється зазвичай співвідносно значущости зла, якого потрібно позбутись.
Водночас, чим терміновішою є зміна, яку вимагають, тим вибагливішою буде запальність її прибічників. Тому ніколи не слід змішувати з принципами соціального нонконформізму різкість та неприємну самовпевненість перших його провідників у суспільстві».
...Начитавшись подібного рятівного читання (о ці філігранні звороти та забарвлена власними "я" краса тексту, що разом із очевидними, як на академічне сьогодення, необ'єктивностями та неточностями, дають переживати автора як суб'єкта в своїй в голові - а чи засквотитись на кілька годин в його Елізіумі - й особливо це стосується Сміта), взявся перероблювати раніше заготовлену анкету та вносити додаткові тестові гіпотези.
Шкодую що не покатався цими вихідними на лижах - ані на бігових ані на гірських. Втім, врешті обзавівся гантелями. Фізуха розганяє кров, напуває звивини і надає впевнености у власних життєвих та розумових силах.
//eof