Ліричний відступ
Сьогодні в автобусі бачив прекрасну панянку. Сиділа, слухала музику й дивилася у вікно. Сонце ніжно губило промені в її очах, волоссі, шкірі, у високому кашне білого светерика. Панянка тримала руки на животі і, повторюся, була прекрасна, хоча мені не подобаються блакитноокі білявки. Вона їхала в автобусі не сама - десь там, під светриком і під перехрещеними долонями творилося життя. Панянка була вагітною. Я відчував, що вона відчувала кожен рух своєї дитини всередині. І це було прекрасно.
Всі шість зупинок я кидав на неї погляди. Молода, усміхнена, щаслива. Огорнута сонцем. Та, що дає життя. Вона реально була прекрасна (повторю це ще раз і ще раз). Дякую Тобі, Боже, за цю швидкоплинну зустріч.
Офтоп. Емпіричним шляхом була виявлена цікава закономірність: як тільки я помічаю варту уваги панянку, то Антоніо, з яким ми часто бродимо разом, помічає класний велосипед. Що кого болить, одним словом )))
Всі шість зупинок я кидав на неї погляди. Молода, усміхнена, щаслива. Огорнута сонцем. Та, що дає життя. Вона реально була прекрасна (повторю це ще раз і ще раз). Дякую Тобі, Боже, за цю швидкоплинну зустріч.
Офтоп. Емпіричним шляхом була виявлена цікава закономірність: як тільки я помічаю варту уваги панянку, то Антоніо, з яким ми часто бродимо разом, помічає класний велосипед. Що кого болить, одним словом )))