Отак і живемо, хе-хе
Улица Михаила Лермонтова переименована в улицу Семена Петлюры, Александра Пушкина - в Степана Бендеры. А улица Героя Советского Союза разведчика Николая Кузнецова названа в честь штурмбанфюрера СС Романа Шухевича. Апофеозом всего нового мэрия Львова считает строительство 30-метрового памятника офицеру вермахта. Националисты всех возрастов и всех направлений в почете у городских властей. Льготы, субсидии и повышенные пенсии для бывших солдат СС здесь норма.
Джерело новини: телеканал ТВЦ.
=====
Із ТВЦ доля звела мене у грудні 2004 року. Їхня знімальна група приїхала до Львова, щоб поспілкуватися зі студентами університету на предмет політики, Помаранчевої революції, наколотих апельсинів і такого іншого. Не знаю, чи журналісти їхали до Львова з такими ж відчуттями, що були описані в романі "Город Львов", але...
Але, приїхавши і зайшовши на історичний факультет ЛНУ, вони не побачили там озброєних бандерівців, яких (можливо) хотіли побачили глядачі ТВЦ. Навіть навпаки, мило поспілкувалися зі студентами-магістрами, які детально відповідали на їхні запитання, вводили їх у справу укрсучполітики і (можливо) навіть відкривали їм Америку. Десь близько години ми спілкувалися перед камерою, і потім майже стільки ж - без камери. Від такої зміни графіку потерпіла запланована на наступну пару лекція, але викладач не образився, ба навіть взяв активну участь у розмові "без камер". Пам'ятаю, ми дуже просили телевізійників розповісти глядачам, що ж відбулося в Україні насправді. Прорубати, так би мовити, вікно в інформаційній стіні.
Дізнавшись, у якій передачі має вийти сюжет, стали чекати світлої хвилини. У мене в пакеті ТВЦ нема, зате він є у мого колеги. Майже рік поспіль він щосуботи вмикав телевізор, але обіцяного сюжету так і не дочекався. Вочевидь, він не вписувався в редакційну політику каналу.
Ось така сумна історія.
Джерело новини: телеканал ТВЦ.
=====
Із ТВЦ доля звела мене у грудні 2004 року. Їхня знімальна група приїхала до Львова, щоб поспілкуватися зі студентами університету на предмет політики, Помаранчевої революції, наколотих апельсинів і такого іншого. Не знаю, чи журналісти їхали до Львова з такими ж відчуттями, що були описані в романі "Город Львов", але...
Але, приїхавши і зайшовши на історичний факультет ЛНУ, вони не побачили там озброєних бандерівців, яких (можливо) хотіли побачили глядачі ТВЦ. Навіть навпаки, мило поспілкувалися зі студентами-магістрами, які детально відповідали на їхні запитання, вводили їх у справу укрсучполітики і (можливо) навіть відкривали їм Америку. Десь близько години ми спілкувалися перед камерою, і потім майже стільки ж - без камери. Від такої зміни графіку потерпіла запланована на наступну пару лекція, але викладач не образився, ба навіть взяв активну участь у розмові "без камер". Пам'ятаю, ми дуже просили телевізійників розповісти глядачам, що ж відбулося в Україні насправді. Прорубати, так би мовити, вікно в інформаційній стіні.
Дізнавшись, у якій передачі має вийти сюжет, стали чекати світлої хвилини. У мене в пакеті ТВЦ нема, зате він є у мого колеги. Майже рік поспіль він щосуботи вмикав телевізор, але обіцяного сюжету так і не дочекався. Вочевидь, він не вписувався в редакційну політику каналу.
Ось така сумна історія.