Втечі від гламуру. Сase Study одного нормального пацана
Хотів буквально два слова написати про втечі. Половина френдстрічки, думаю, свідомо чи несвідомо прираховує себе до контр-культур(и), під якою я розумію виклик чванливій сучасній культурній ситуації з домінуванням несмаку, примітивізації, попси, масовою комунікації (на заході це називають "медіа", і тільки в нас саме "масова"), зрештою гламуру. Хтось курить синій Галуаз, хтось займається йогою, хтось полює за second-hand на Шулявці (до речі, досі там ще отоварюються?), хтось займається громадською діяльністью, а хтось просто не любить гопів.
Втікає більшість. Інше питання, як далеко, до найближчого супермаркета за пляшкою пива чи в глухе карпатське село за бринзою. Проте, втекти неможливо. Можна відволіктися на якийсь час, але ранковий будильник все одно продзвонить і на вході в метро все одно кричатимуть "Пакупаем свежий випуск газети Сегодня"...
І тут важливо, наскільки вдало можна поєднувати. Гламур і контр-культуру. Залишатися собою, натискаючи то на білі, то на чорні клавіші. І я знайшов відповідь в Кузьми, той що зі Скрябіна. Я чув, він нині багато на телебаченні, він - провісник гламуру на модних джипах, що зманює нібито вседоступністю шмоток і подорожей за 1 годину (може в мене застарілі дані шодо ТВ-передачі, але суть не змінюється). Тобто, не довго думаючи, можна сказати, що Кузьма скурвився.
Проте, задайте в YouTube пісні "Гламур" і "Пающіє труси". Дивіться, а ще більше слухайте текст. Такого розвінчання усього цього гламурного чванства у виконанні Кузьми давно не зустрічав.
Однак, може це пастка? І той і інший кліп пустили в ефір на гламурних каналах і заробили на цьому гроші. Що це, рефлексивність гламуру на своє потворство? Чи ситуація, коли надзаперечення вбиває суть самого заперечення?
Втікає більшість. Інше питання, як далеко, до найближчого супермаркета за пляшкою пива чи в глухе карпатське село за бринзою. Проте, втекти неможливо. Можна відволіктися на якийсь час, але ранковий будильник все одно продзвонить і на вході в метро все одно кричатимуть "Пакупаем свежий випуск газети Сегодня"...
І тут важливо, наскільки вдало можна поєднувати. Гламур і контр-культуру. Залишатися собою, натискаючи то на білі, то на чорні клавіші. І я знайшов відповідь в Кузьми, той що зі Скрябіна. Я чув, він нині багато на телебаченні, він - провісник гламуру на модних джипах, що зманює нібито вседоступністю шмоток і подорожей за 1 годину (може в мене застарілі дані шодо ТВ-передачі, але суть не змінюється). Тобто, не довго думаючи, можна сказати, що Кузьма скурвився.
Проте, задайте в YouTube пісні "Гламур" і "Пающіє труси". Дивіться, а ще більше слухайте текст. Такого розвінчання усього цього гламурного чванства у виконанні Кузьми давно не зустрічав.
Однак, може це пастка? І той і інший кліп пустили в ефір на гламурних каналах і заробили на цьому гроші. Що це, рефлексивність гламуру на своє потворство? Чи ситуація, коли надзаперечення вбиває суть самого заперечення?