«Тиждень кіно Юрія Іллєнка»
Studnews повідомляє:
15-22 жовтня 2010 р.
1.“Молитва за гетьмана Мазепу. Нова версія”
2.„Тіні забутих предків”
3.„Криниця для спраглих”
4. “Вечір на Івана Купала”
5.„Білий птах з чорною ознакою”
6.„Лісова пісня. Мавка”
7.“Легенда про княгиню Ольгу”
8.„Лебедине озеро.Зона”
1.“Молитва за гетьмана Мазепу. Нова версія”
Фантасмагоричні сни історії про кривавий бенкет трьох великих примар Європейської культури - Петра І, Карла ІХ та Гетьмана України Мазепу на полі Полтавської битви 1709 року. Сліпучі візії Любові, Смерті та Анафеми Мазепи, що назавжди змінили історію Східної Європи.
Фільм “Молитва за гетьмана Мазепу” у 2002 році було так і не завершено - не було створено сучасної звукової доріжки. Крім того, фільм не мав прокату (за незначним винятком) в Україні та закордоном.
Лише у 2008 році компанії “Іллєнко Фільм” вдалося отримати права фільм і приступити до створення нової версії фільму, а направді - його завершення.
Отже, було створено нову звукову доріжку в форматі Surround 5.1., а сам фільм дещо скорочено. Однак скорочення не вплинули на творчу концецію та художнє вирішення фільму.
Крім того, додано закадровий коментар Юрія Іллєнка, який дає пояснення як щодо історичного контексту подій фільму, так і, певною мірою, щодо історії створення та існування власне самого фільму. Цей художній прийом, перетворив автора в одного з персонажів картини, що органічно зв’язалося із його появою в кадрі, а також зйомками «з рук», коли камера постійно приймає участь у побудові мізансцени в якості участника, а не просто “фіксатора”.
2.„Тіні забутих предків”
Художній фільм режисера Сергія Параджанова, відзнятий у 1964 році, екранізація одноіменної повісті Михайла Коцюбинського. Оператором-постановником був Юрій Іллєнко, який запропонував на той час революційний підхід до зображального вирішення картини, яка стала класичним прикладом операторської майстерності.
3.„Криниця для спраглих”
Дебютний фільм Юрія Іллєнка як режисера, і перший його заборонений фільм. Фільм було показано лише через 22 роки на Мюнхенському міжнародному кінофестивалі, де він мав шалений успіх. Метафорична, алегорична, символічна притча за сценарієм Івана Драча. Головною темою фільму є знищення українського села, втрата зв’язку між поколіннями, руйнування моральних орієнтирів. Стрічка стала останньою для видатного українського актора Дмитра Мілютенка, учня Леся Курбаса.
4. “Вечір на Івана Купала”
Другий фільм Юрія Іллєнка, як режисера-постановника, який був заборонений, як і попередній. Феєрична екранізація творів Миколи Гоголя, в основі якої лежить однойменне оповідання з класичним сюжетом про угоду з нечистою силою. Це історія українського доктора Фауста, на фоні якої розгортаються символічні для історії України події - від козаччини і татарських набігів, до потьомкінських «деревень» та прочанства до Києво-Печерської Лаври. Фільм вражає своєю зображальною насиченістю та сюрреалістичністю: наприклад, під час зйомок, що відбувалися у урочищах біля села Бучак, нині затоплених Канівським водосховищем, знімальна група навіть фарбувала корів і гори.
5.„Білий птах з чорною ознакою”
Стрічка за сценарієм Юрія Іллєнка та Івана Миколайчкука, третій фільм Юрія Іллєнка як режисера, що також був покладений на полицю на довгі роки. У центрі розповіді - бідна й багатодітна буковинська родина Дзвонарів. Розійшлися шляхи синів Леся Звонаря: старший іде до Червоної Армії, середній - в ліс, до УПА, молодший - залишається осторонь. Але не раз зустрінуться вони і не раз перетнуться їх долі - то в коханні, то в горах зі зброєю в руках. Події фільму відбуваються у 1937-47 р. В стрічці вперше показано на екрані вояків Української повстанської армії, які чітко декларують мету своєї боротьби - незалежну і вільну Україну. Незважаючи на те, що фільм було нагороджено золотою медаллю Московського кінофестивалю у 1971 році, стрічку було вилучено з прокату як «шкідливу для молоді», а Юрій Іллєнко на довгі часи був позбавлений можливості вільно творити.
6.„Лісова пісня. Мавка”
Екранізація класичного однойменного твору Лесі Українки. У заповідному лісі живе лісова русалка Мавка. За чудову гру на сопілці вона покохала сільського парубка. Та зрадив Мавку Лукаш - оженився на Килині і втратив свій чудовий дар. Але великодушна Мавка, яка пізнала муку і щастя справжнього почуття, ціною власного безсмертя відродила талант коханого. Поетична мова фільму суперечила пануючий на той час естетці «соціалістичного реалізму», і з цієї причини фільм зазнав нищівної критики у радянській кінопресі і фактично був позбавлений прокатної долі.
7.“Легенда про княгиню Ольгу”
Фільм став справжнім «блокбастером» у 80-ті роки, зібравши десятки мільйонів глядачів в кінотеатрах. В основу сюжету лягли історичні події ІХ-Х століть на теренах Київської Русі. Розповідаючи про легенди та історичні факти пов’язані з правлінням княгині Ольги, у фільми піднімаються такі актуальні й сьогодні проблеми як становлення молодої держави, створення історичних міфів та легенд, боротьба за владу.
Нажаль радянська цензура не дозволила створити версію фільму українською мовою, мотивуючи це тим, що на час подій, що описуються у фільми цієї мови «не існувало».
8.„Лебедине озеро.Зона”
Фільм, в титрах якого після майже 30 років знов з’являються поруч імена Юрія Іллєнка та Сергія Параджанова, адже сценарій картини створено за мотивами тюремних розповідей Параджанова.
За три дні до звільнення з в’язниці тікає Чоловік, яких знаходить притулок у монументі серп і молот. Там його знаходить Жінка, мати Хлопчика, який використовує монумент як схованку. Жінка рятує чоловіка від виснаження. Між ними виникає кохання. Хлопчик зраджує Чоловіка, ревнуючи його до своєї матері. Чоловіка повертають до зони. Розчавлений крахом своїх надій, чоловік випиває розчинник для фарби і його визнають померлим. Але стара лікарка у морзі з’ясовує, що він все ще живий. Лейтенант з лагерної охорони дає свою кров для переливання. По дорозі назад до тюрми, лейтенант втрачає свідомість від браку крові, але Чоловік сам повертається до зони разом із своїм конвоїром.
Це викликає невдоволення у лагерних авторитетів, які вимагають, щоб чоловік очистився від крові «вівчарки» плюнувши в обличчя Лейтенанту на очах у табірного начальства, а це означатиме ще 5 років перебування на зоні. За відмову, його та його коханку погрожують стратити. Тієї ж ночі Чоловік у відчаї вбиває себе.
Фільм є першою в Україні стрічкою, знятою незалежно від держави спільно з канадськими, американськими та шведськими продюсерами. Картина стала подією на Канському фестивалі 1990 року, де отримала дві престижні нагороди: приз «ФІПРЕСІ» та приз молодих кінокритиків «Ескор». Фільм так і не було показано в кінотеатрах України.
Джерело та подробиці щодо фільмів: http://www.kievkino.com.ua
15-22 жовтня 2010 р.
1.“Молитва за гетьмана Мазепу. Нова версія”
2.„Тіні забутих предків”
3.„Криниця для спраглих”
4. “Вечір на Івана Купала”
5.„Білий птах з чорною ознакою”
6.„Лісова пісня. Мавка”
7.“Легенда про княгиню Ольгу”
8.„Лебедине озеро.Зона”
1.“Молитва за гетьмана Мазепу. Нова версія”
Фантасмагоричні сни історії про кривавий бенкет трьох великих примар Європейської культури - Петра І, Карла ІХ та Гетьмана України Мазепу на полі Полтавської битви 1709 року. Сліпучі візії Любові, Смерті та Анафеми Мазепи, що назавжди змінили історію Східної Європи.
Фільм “Молитва за гетьмана Мазепу” у 2002 році було так і не завершено - не було створено сучасної звукової доріжки. Крім того, фільм не мав прокату (за незначним винятком) в Україні та закордоном.
Лише у 2008 році компанії “Іллєнко Фільм” вдалося отримати права фільм і приступити до створення нової версії фільму, а направді - його завершення.
Отже, було створено нову звукову доріжку в форматі Surround 5.1., а сам фільм дещо скорочено. Однак скорочення не вплинули на творчу концецію та художнє вирішення фільму.
Крім того, додано закадровий коментар Юрія Іллєнка, який дає пояснення як щодо історичного контексту подій фільму, так і, певною мірою, щодо історії створення та існування власне самого фільму. Цей художній прийом, перетворив автора в одного з персонажів картини, що органічно зв’язалося із його появою в кадрі, а також зйомками «з рук», коли камера постійно приймає участь у побудові мізансцени в якості участника, а не просто “фіксатора”.
2.„Тіні забутих предків”
Художній фільм режисера Сергія Параджанова, відзнятий у 1964 році, екранізація одноіменної повісті Михайла Коцюбинського. Оператором-постановником був Юрій Іллєнко, який запропонував на той час революційний підхід до зображального вирішення картини, яка стала класичним прикладом операторської майстерності.
3.„Криниця для спраглих”
Дебютний фільм Юрія Іллєнка як режисера, і перший його заборонений фільм. Фільм було показано лише через 22 роки на Мюнхенському міжнародному кінофестивалі, де він мав шалений успіх. Метафорична, алегорична, символічна притча за сценарієм Івана Драча. Головною темою фільму є знищення українського села, втрата зв’язку між поколіннями, руйнування моральних орієнтирів. Стрічка стала останньою для видатного українського актора Дмитра Мілютенка, учня Леся Курбаса.
4. “Вечір на Івана Купала”
Другий фільм Юрія Іллєнка, як режисера-постановника, який був заборонений, як і попередній. Феєрична екранізація творів Миколи Гоголя, в основі якої лежить однойменне оповідання з класичним сюжетом про угоду з нечистою силою. Це історія українського доктора Фауста, на фоні якої розгортаються символічні для історії України події - від козаччини і татарських набігів, до потьомкінських «деревень» та прочанства до Києво-Печерської Лаври. Фільм вражає своєю зображальною насиченістю та сюрреалістичністю: наприклад, під час зйомок, що відбувалися у урочищах біля села Бучак, нині затоплених Канівським водосховищем, знімальна група навіть фарбувала корів і гори.
5.„Білий птах з чорною ознакою”
Стрічка за сценарієм Юрія Іллєнка та Івана Миколайчкука, третій фільм Юрія Іллєнка як режисера, що також був покладений на полицю на довгі роки. У центрі розповіді - бідна й багатодітна буковинська родина Дзвонарів. Розійшлися шляхи синів Леся Звонаря: старший іде до Червоної Армії, середній - в ліс, до УПА, молодший - залишається осторонь. Але не раз зустрінуться вони і не раз перетнуться їх долі - то в коханні, то в горах зі зброєю в руках. Події фільму відбуваються у 1937-47 р. В стрічці вперше показано на екрані вояків Української повстанської армії, які чітко декларують мету своєї боротьби - незалежну і вільну Україну. Незважаючи на те, що фільм було нагороджено золотою медаллю Московського кінофестивалю у 1971 році, стрічку було вилучено з прокату як «шкідливу для молоді», а Юрій Іллєнко на довгі часи був позбавлений можливості вільно творити.
6.„Лісова пісня. Мавка”
Екранізація класичного однойменного твору Лесі Українки. У заповідному лісі живе лісова русалка Мавка. За чудову гру на сопілці вона покохала сільського парубка. Та зрадив Мавку Лукаш - оженився на Килині і втратив свій чудовий дар. Але великодушна Мавка, яка пізнала муку і щастя справжнього почуття, ціною власного безсмертя відродила талант коханого. Поетична мова фільму суперечила пануючий на той час естетці «соціалістичного реалізму», і з цієї причини фільм зазнав нищівної критики у радянській кінопресі і фактично був позбавлений прокатної долі.
7.“Легенда про княгиню Ольгу”
Фільм став справжнім «блокбастером» у 80-ті роки, зібравши десятки мільйонів глядачів в кінотеатрах. В основу сюжету лягли історичні події ІХ-Х століть на теренах Київської Русі. Розповідаючи про легенди та історичні факти пов’язані з правлінням княгині Ольги, у фільми піднімаються такі актуальні й сьогодні проблеми як становлення молодої держави, створення історичних міфів та легенд, боротьба за владу.
Нажаль радянська цензура не дозволила створити версію фільму українською мовою, мотивуючи це тим, що на час подій, що описуються у фільми цієї мови «не існувало».
8.„Лебедине озеро.Зона”
Фільм, в титрах якого після майже 30 років знов з’являються поруч імена Юрія Іллєнка та Сергія Параджанова, адже сценарій картини створено за мотивами тюремних розповідей Параджанова.
За три дні до звільнення з в’язниці тікає Чоловік, яких знаходить притулок у монументі серп і молот. Там його знаходить Жінка, мати Хлопчика, який використовує монумент як схованку. Жінка рятує чоловіка від виснаження. Між ними виникає кохання. Хлопчик зраджує Чоловіка, ревнуючи його до своєї матері. Чоловіка повертають до зони. Розчавлений крахом своїх надій, чоловік випиває розчинник для фарби і його визнають померлим. Але стара лікарка у морзі з’ясовує, що він все ще живий. Лейтенант з лагерної охорони дає свою кров для переливання. По дорозі назад до тюрми, лейтенант втрачає свідомість від браку крові, але Чоловік сам повертається до зони разом із своїм конвоїром.
Це викликає невдоволення у лагерних авторитетів, які вимагають, щоб чоловік очистився від крові «вівчарки» плюнувши в обличчя Лейтенанту на очах у табірного начальства, а це означатиме ще 5 років перебування на зоні. За відмову, його та його коханку погрожують стратити. Тієї ж ночі Чоловік у відчаї вбиває себе.
Фільм є першою в Україні стрічкою, знятою незалежно від держави спільно з канадськими, американськими та шведськими продюсерами. Картина стала подією на Канському фестивалі 1990 року, де отримала дві престижні нагороди: приз «ФІПРЕСІ» та приз молодих кінокритиків «Ескор». Фільм так і не було показано в кінотеатрах України.
Джерело та подробиці щодо фільмів: http://www.kievkino.com.ua