Як приємно увійти в історію. Хоча б і в історію свого університету!
Так ще декілька фотографій меншого розміру, але мені стало ліниво шукати і фотографувати всі, та й навіщо? Цих двох цілком достатньо, щоб потішити моє самолюбство. І спонувати до подальших дій! Треба зібратися і дописати недописане, зіграти незігране, написати всі обіцянки. І взагалі якось розбурхатися, ат о я закисла у болоті власної депресії. Так не можна.