Про павучків
каюсь, копіпаста)
Про павука збереглося дуже мало згадок в українському фольклорі. Відлуння колись цілісного уявлення знаходимо в мові, повір’ях, у деяких обрядах, орнаменті вишивки.
До нас дійшла стародавня світотворча колядка, де згадується про павука-творця:
Ой як то було з початку світа,
Ой як не було святої землі,
Ой но на морі павутиноньки,
Ой там братоньки раду радять:
- Якби нам, брате, в глибокі води,
Тогди ми, брате, світ обснуємо,
Світ обснуємо і наситимо,
Світ наситимо і наповнимо.
Перед нами сяючий образ павука-ткача, що снує нитки-промінці, засновує їх різноманітними виявами життя, насичує барвами й звуками, наповняє живлячим духом. В колядках такого типу завше дістається з дна моря золотий камінь - сонце, і тоді вже з’являється світ. Ми кажемо: світ заснувався. Сонце - то основа життя. У німців від Різдва до Водосвяття зверталася особлива увага на прядіння і ткання і вважалося, що напряджені тоді нитки мають цілющі властивості.
За давніми уявленнями, саме на Різдво заснувався світ, як народилося сонце і з вершечка світового дерева почало снувати світову павутину. Прикладом залишків такого вірування на Україні є різдвяні “павуки”, якими оздоблювалася покуть на Різдво. Це кубики з соломи, які підвішуються один до одного за певною схемою. Відомо, що в деяких регіонах Росії (а саме в північних) у святому куті підвішували “павука” з паперу і соломинок. Це підвішування приурочується до початку весни, до появи теплих промінців сонця; підвішування супроводжується словами: “Солнышко, ведрышко». Павук ще зветься “круг”. Сонячна символіка “павука” (“круга”) не викликає сумнівів.
Можливо, з павуком пов’язана великодня гра “жучок”, де по перехрещених руках гравців бігає, ніби снує, дитя, а в пісні мовиться: “Грай, Жуче, грай .” Адже на Великдень і сонце грає.
Про павука існують повір’я: вбивати його не можна, бо лихо буде, як павук заснує павутину, то будуть гості, чи якась вістка.
Павука використовували в чарах. Аби перемогти на суді, робили так: кладуть павука на дев’ятеро суток у горщик. Як павук здохне - не буде діла, а як заснує - то як хочеш, так і буде.
Для того щоб приворожити коханого, жінка клала павука у горщик і приказувала: “Як оцей павук заснує, - кого схочу, то й до мене приснує.”
Існує й інша легенда про павука, чому його не можна вбивати. Коли Божа Мати з малим Ісусом тікали від Ірода, то павук їм сліди замітав. В іншій легенді мовиться, ніби павук виткав і подарував народженому дитяті сорочечку.
От як їх можна не любити?
Гляньте, яку красу творить мраморний хрестовик:
Як мережана серветочка!!
Про павука збереглося дуже мало згадок в українському фольклорі. Відлуння колись цілісного уявлення знаходимо в мові, повір’ях, у деяких обрядах, орнаменті вишивки.
До нас дійшла стародавня світотворча колядка, де згадується про павука-творця:
Ой як то було з початку світа,
Ой як не було святої землі,
Ой но на морі павутиноньки,
Ой там братоньки раду радять:
- Якби нам, брате, в глибокі води,
Тогди ми, брате, світ обснуємо,
Світ обснуємо і наситимо,
Світ наситимо і наповнимо.
Перед нами сяючий образ павука-ткача, що снує нитки-промінці, засновує їх різноманітними виявами життя, насичує барвами й звуками, наповняє живлячим духом. В колядках такого типу завше дістається з дна моря золотий камінь - сонце, і тоді вже з’являється світ. Ми кажемо: світ заснувався. Сонце - то основа життя. У німців від Різдва до Водосвяття зверталася особлива увага на прядіння і ткання і вважалося, що напряджені тоді нитки мають цілющі властивості.
За давніми уявленнями, саме на Різдво заснувався світ, як народилося сонце і з вершечка світового дерева почало снувати світову павутину. Прикладом залишків такого вірування на Україні є різдвяні “павуки”, якими оздоблювалася покуть на Різдво. Це кубики з соломи, які підвішуються один до одного за певною схемою. Відомо, що в деяких регіонах Росії (а саме в північних) у святому куті підвішували “павука” з паперу і соломинок. Це підвішування приурочується до початку весни, до появи теплих промінців сонця; підвішування супроводжується словами: “Солнышко, ведрышко». Павук ще зветься “круг”. Сонячна символіка “павука” (“круга”) не викликає сумнівів.
Можливо, з павуком пов’язана великодня гра “жучок”, де по перехрещених руках гравців бігає, ніби снує, дитя, а в пісні мовиться: “Грай, Жуче, грай .” Адже на Великдень і сонце грає.
Про павука існують повір’я: вбивати його не можна, бо лихо буде, як павук заснує павутину, то будуть гості, чи якась вістка.
Павука використовували в чарах. Аби перемогти на суді, робили так: кладуть павука на дев’ятеро суток у горщик. Як павук здохне - не буде діла, а як заснує - то як хочеш, так і буде.
Для того щоб приворожити коханого, жінка клала павука у горщик і приказувала: “Як оцей павук заснує, - кого схочу, то й до мене приснує.”
Існує й інша легенда про павука, чому його не можна вбивати. Коли Божа Мати з малим Ісусом тікали від Ірода, то павук їм сліди замітав. В іншій легенді мовиться, ніби павук виткав і подарував народженому дитяті сорочечку.
От як їх можна не любити?
Гляньте, яку красу творить мраморний хрестовик:
Як мережана серветочка!!