Люко Дашвар "Биті Є. Гоцик". Мій суб"єктивний злобний відгук
От я нарешті дочитала останню книгу трилогії «Биті Є» Дашвар. Чому нарешті? Бо це було сумно, важко, довго, я дратувалася, відкладала, чесно кажучи, навіть матєрилася, знову читала, знову відкладала, і так два тижні. Я рідко так довго читаю книжки менш, ніж на 300 сторінок. Що ж ця мені так не пішла? Окей, про все по порядку.
По-перше, зразу попереджу, що проти самої авторки я нічого не маю, навпаки, в мене вдома є майже всі її книги, які я прочитала із задоволенням. Деякі залишали неприємний осад, мені не зовсім подобалися герої, сюжет, навіть спосіб викладу, але загалом читалось легко і швидко, і що головне - було цікаво. Бо, як казав ще Вольтер, усі жанри хороші, крім нудного. Тож від багатообіцяючої трилогії, пов’язаної сюжетно із непоганою книжкою «Рай. Центр» чекала може не багато, але більшого. Вже перші дві книги «Макар» і «Макс» мене трішки розчарували. Але, принаймні, читались теж цікаво, зрештою, потрібно було вже «добити» цю трилогію, тож я не задумуючись купила останню книжку серії. Купила і тішилась, аж поки… власне й не почала читати.
Сюжет
Із попередніми книгами трилогії сюжет майже взагалі не пов’язаний, «Гоцик» - це як окрема повість, просто з уже знайомим нам головним героєм. Герой цей чи то в пошуках пригод, чи то в пошуках мами, чи то в пошуках самого себе відправляється нелегально і майже без грошей мандрувати Європою. І тут то починаються мраки. Сюжетні, нічим не виправдані мраки. По-перше, авторка дуже невдало і не зрозуміло навіщо поєднує реальне з фантастичним і містичним, а використання сюжетної лінії з «Алхіміка» Коельо взагалі незрозуміле і недолуге. Хотілося з криками «Ну навіщо???» швирнути ту книжку на антресолі. Ну але я звикла завершувати почате, тому книжка нікуди не летіла. А сюжет тим часом ставав все більш незрозумілим, заплутаним і ідіотським. Якийсь час написане почало мені подобатись наприкінці, де усе вернулось до українських реалій і до більш-менш зрозумілих подій. Але ні, авторка, напевно, вирішила відмочити по повній і зробила таку кінцівку, що мені хотілось довго і смачно матєритись.
Головні герої
Гоцик. Єдиний нормальний адекватний чувак серед всіх головних героїв. Принаймні його дії не здавались безглуздими і далекими від реальності, в самого нього були якісь правила і принципи життя, і це принаймні викликало до нього повагу. Хоча і він робив багато, м’яко кажучи, нехороших вчинків, але його добрі вчинки, особливо наприкінці книжки, це вдало перекреслили. Може він був занадто геройським, але не настільки, щоб це не пасувало книжній історії.
Ілія. Такий собі ображений долею й життям чувачок, з поганим здоров’ям, без друзів, без грошей, вихований матір’ю одиначкою, з головною метою в житті: заробити купу грошей. Це, як йому здається, вирішить усі його проблеми. Одним словом, чуваків таких в реальності хватає. Дивує інше, що одного чудового дня, прочитавши «Алхіміка» Коельо і послухавши таргана, який живе у його вусі (здуріти можна!), він відправляється на пошуки скарбів і алхіміка. Геніально, що тут скажеш. Та кожен другий так би зробив, правда?) В мандрівці Ілія не дуже змінюється, він далі боягузливий, егоїстичний і здатний на підлість. Змінюється він, з якоїсь радості, вже наприкінці книжки, тільки так незрозуміло змінюється, і хто його знає, в який бік.
Ізідора. Навіть не знаю, як би то по культурніше тут усе описати. Чувіха ця явно з неврозами і нездоровою психікою, адекватності в ній дуже мало. Хочу згадати про неї щось позитивне і не можу. Істерична, егоїстична, самозакохана, дурновата, психанута, вперта і своєнравна. Якого фіга той придурок Ілія в неї закохався, я так і не зрозуміла.
Секс і любов
Що я помітила фактично в усіх книжках Люко Дашвар, що секс, що любов в неї завжди якісь неприродні, неправильні, силувані, чи ще щось в тому роді. Нормальних стосунків, нормальних відносин, нормального сексу,нормальних сімей в її книжках майже немає, а якщо і є, то це як виключення. В «Гоцику» так само. Описи сексуальних сцен тут залишають хіба неприємний осад, а любов тут є або якась божевільна і приречена, як в Ілії до Ізідори, або фатальна, як в Мілавіци до того чувака, який перетворився на таргана, або хтива, як в Ізідори до Гоцика. Одним словом, бридко, гидко і хотілось проблюватись.
Загальні враження
Неприємні. Обурливі. Це було здивування і розчарування. Здивування від того, як можна було написати таку муть, і що це мало творитися з голові, розчарування через даремно потрачений час і гроші та втрату ще одного хорошого автора. Тут вона собі взагалі вигналась по повній. Таке вже понаписувала, ніби в неї температура 39 весь час трималась. Одним словом, читати ще якісь книжки Дашвар мені тепер узагалі не хочеться. Хочеться піти і купити якусь дуже хорошу книжку, щоб перебити цю відразу. Тож як висновок, «Биті Є. Гоцик» нікому не раджу. Ставлю цій книзі трійку по 10-бальній шкалі. Я навіть не знаю, за що б я ще таку низьку оцінку поставила.