.про ... колись написане, а вчора віднайдене й переписане
Вони, як завжди о цій порі, йшли напівосвітленою вуличкою великого міста. Дві дівчинки, одна - маленька, інша - в декілька разів більша. Одна - у старенькому пальто, інша - в потертому тріко. Одна - сіра, друга - в строкаті квадратики.
Це був уже справжній ритуал, вироблений роками дружби. Дружби, в яку, за стільки років, ніхто так і не спробував втрутитись. Між ними не став жоден чоловік. Їх просто не приймали в компанію.
Навіть між собою вони вже майже не спілкувались. Маша й Вероніка. Вони навчились спілкуватись думками. Коли одній погано, інша починає плакати, коли одній добре - регочуть обоє. Їхні діалоги зводились до коротких запитань та відповідей. На різних мовах, але зрозумілими словами. Й обом здавалось, що...
- До парку йдемо?
- Чого?
- Там повітря свіжіше...
- Ходімо...
Пара, яку колись би назвали Мопчинський та Допчинський. Як героїв старого фільму. Одна - маленька, інша - в декілька разів більша. Вони сиділи на лавці, що одиноко тулилася в світлі самотнього ліхтаря, гомоніли подумки, всміхалися та й човгали собі далі по строкатій ковдрі осіннього листя, що починало вже чорніти.
Одна йшла поволі, статечно карбуючи кожен крок, інша - бігала колами, намагаючись здійняти якнайбільшу хмару куряви. Старі дівчатка.
В повітрі висіла волога, яка ось-ось мала перейти чи в дрібний дощик, чи в перший білий сніг.
- Може ти хочеш їсти?
Від раптового звуку, що пролетів повітрям гойднувши гілля дерев і поодиноке на них листя, Маша зупинилася, потягла своїм чорним носом.
- Так?
Все просто. Хочеш щось вгризти - кажи. Й тобі дадуть.
Вони попрямували назад. Віття дерев, що причаїлися в нічній тиші, раз по разу намагались зняти з Вероніки капелюха. До другої вони не діставали - надто високо. Порожні вулиці, темні під’їзди, болото на клумбі від позавчорашнього дощу й ось вони - заповітні двері. За ними - тепло...
Пам’ятаєте запах у помешканні вашої бабусі? Якийсь інтелігентний, поважний, чи що... Ця квартира нічим не відрізнялась від інших старих жител. Книги, здавалося - куплені сто років тому, старий потертий килим, сякий-такий телевізор, а навпроти нього - торшер, як у класичних фільмах - з великою шапкою зверху.
Вероніка сіла й відразу вхопила книгу, Маша сіла поруч заглядаючи просто у вічі своїй подрузі. Вона не вміла читати, зате добре пам’ятала, що їй пропонували в парку. Нетерплячка й голод змушували до дій. І її зрозуміли.
Вже за хвилину обидві сиділи на кухні й дивилися, як на легенькому полум’ї плити гріється квітчастий чайник, а поруч - на пательні шкварчить смачнюче щось... Із запахом м'яса.
Ліжко вони теж ділили. Але не ковдру. Вони були різні, як і їх хазяйки. Одна - маленька, інша - в декілька разів більша. За якусь годину вони вже спали на тому ж таки дивані.
***
Ранок видався, як на диво яскравим. Викупались у вузенькій ванній, смачно попоїли.
- Пішли прогуляємось?
- Гав-гав, - радісно підскочила Маша й підставила під повідок свою тонку тендітну шийку.
На ній вже було тріко в різнокольорові квадратики. Маленьке й тендітне. Ви ж бачили які такси маленькі й тендітні створіння?