Питання життя і ...
навіть не знаю, що може нормальну людину навести на такі роздуми, але сьогодні за черговою балконною цигаркою я якось от про що подумав. Якщо ти робиш портрет(фото, маслом чи навіть з кавової гущі) якогось класного(а можливо й не дуже) чувака(чувіхи, кози і тузіка) за кілька секунд до того як він/вона зкопититься, віддасть богу душу, загине від рук кондратія, або ж банально - помре, - то цей портрет вважається посмертним. Тобто - вмер об'єкт - портрет посмертний. Але от уявімо собі ситуацію (шо, ссикотно уже, га?), коли вмирає не об'єкт, а оператор суб'єкта, тобто - фотограф, художник і як там кличуть отого кавового митця. Ситуація проста. Ти собі сидиш, прадон, - він собі сидить, а ти собі стоїш над штативом, мольбертом чи скляним столиком, аж раптом ззаду, тихессенько як миша, до тебе підкрадається Кондратій. Виходить манірно поміж твій об'єктив чи лінію зору та об'єкт і з радісною пикою простягає тобі руку. Відмовитися неможливо й ти простягаєш ноги... Шкода, але такий сценарій...Але ми відволіклися. Так як тоді називати результат роботи - посмертний чи нє? Якщо нє - то що пропонуєте?