.однажды парочка цыганов...
ми колись в дитинстві, пам'ятаю, чи то вже не дитинство було, а юність рання... в школі, скоріше за все... так от ми тоді пісеньку співали одну про циган і дуже сміялись...
нє, не того, що ми були малолєтніми ромофобами, чи вона була смішною... слова її скоріше були сумними, бо лише зараз я собі чомусь уявив усю "красу" оспіваної ситуації... ми не були ромофобами чи, більш широко, - расистами, не, нам просто було весело...
й дуже часто ми брели десь в поля за місто й на все наше юнацьке горло голосом, який тільки-но починав ламатися, горлопанили(якщо той писк так можна називати):
Аднажди парачька циганав
В саракаградусний мароооозз,
За шикаладную канфєту
Талкалі жопай паравоз...