.парк третього віку
я сидів там чекаючи на машину. на голову мало не щосекунди падав цвіт. тепер каштани й восени цвітуть, даючи змогу ще раз відчути осінь.
вони теж там сиділи. але ні на що не чекали. вони насолоджувалися. осіннім туманцем, пожовклим раптово листям, цвітом каштанів та один одним. вони пили чай. напевно, трав'яний. бо в такій обстаноці я іншого собі чомусь не уявляю. то було б банально. ранок, туман, вона та чай...
це було захопливо. особливо для них. в тому тумані, чаєві та осінньому цвітові вони нічого не чули окрім слів один одного. навіть різкого звуку затвора, який розривав ранкову туманну тишу ніби гострий ніж ріже гарно натягнутий папір...
я вже збирався підійти до них, гречно вибачитися та попросити про адресу та останній кадр, але приїхала машина... вони наче того й чекали... знали... вони піднялися та пішли... під руку... чай скінчився
