З Ладижина до Губника пішки. Не намагайтесь відтворити цю подорож у реальноу житті!
Ця мандрівка видалась однією з наймальовничіших: цілі зграї метеликів, гранітні пороги Південного Бугу, блакитні затоплені кар'єри, ручний пором та багато чого іншого. Та разом з тим тут поставлений рекорд із із подолання непролазних хащів та іншого бездоріжжя.
Можна було від самого початку запідозрити, що щось піде не так. Зазвичай я ніколи не готуюсь до своїх подорожей. Максимум, що можу зробити, це пошукати в інтернеті якісь місцеві цікавинки, повз які не хотілося б промахнутися. А іноді взагалі визначаюсь із пунктом подорожі безпосередньо на автовокзалі.
Цього ж разу я не лише ретельно спланував пішу частину маршруту, а ще й вивчив розклад руху потрібних мені автобусів!
План був такий: доїхати до Ладижина, а там пересісти на маршрутку до Четвертинівки. Звідти ж неспішно прогулятись мальовничими берегами Південного Бугу, побувати на полі славнозвісної Батозької битви та повернутись назад до Ладижина. Але від самого початку подорожі плани довелось міняти...
На ладижинському автовокзалі з'ясувалось, що інтернет бреше: ніякого транспорту до Четвертинівки немає. Можна лише під'їхати тростянецьким автобусом до повороту на село, але цей варіант нас не влаштовував. Мало того, що від траси до центру Четвертинівки довелося б іти мало не 5 кілометрів, так ще й найближчий автобус довелося б чекати дві години!
Хоча в іншому інтернет не збрехав. Останній автобус на Вінницю відправляється о 18.30, тож потрібно не баритися. Вирішили іти в зворотньому напрямку, орієнтуючись на час, щоб годин в п'ять вийти на трасу і ловити попутку до Ладижина.
1.
До речі, сам Ладижин виявився напрочуд гарним та охайним містечком. Сюди треба буде неодмінно повернутись.
2.
Стіни клубу прикрашає радянська мозаїка.
3.
Десь за годину дістаємось до східних околиць Ладижина, звідки відкривається гарний вигляд на церкву Казанської Богоматері (1909 рік).
4.
Спускаємось до берегу Бугу, де пасуться корови й коні.
5.
Над річкою нас зустрічає ціла зграя метеликів - біланів та синявців (голуб'янок)!
6.
А ось як виглядає Південний Буг від метеликового місця.
7.
Поки я фотографував пейзажі та метеликів, синявець-ікар присмоктався до моєї пляшки сидру :)
8.
Поблизу розташований ладижинський гранітний кар'єр, в охоронця якого розпитуємо дорогу.
9.
Бульдозер ЧТЗ виглядає іграшковим на фоні гранітних брил.
10.
В кущах валяється курячий бог для велетнів :)
11.
Тим часом стежка, якою ми йшли, завела нас в пустелю з отакенними кактусами! З такого б вийшло ціле відро текіли :)
12.
Скоро пустеля змінилась непролазними хащами. Хтось бачить стежку на цьому фото? А вона є :)
До речі, в момент зйомки фотоапарат знаходився на рівні очей!
13.
Вибравшись із полинових хащів, знов повертаємось до Бугу. Там на нас чекає незвичне видовище: із-під води б'є немаленький фонтан. Трохи поламали голову над тим, що то воно могло бути, і дійшли висновку, що це спливає підводний човен :)
А от як виглядає це видовище на відео.
14.
Далі була ділянка, яку часто називають Ладижинська Швейцарія, але через густі зарослі та сліпуче сонце не вдалось навіть нормально розгледіти тутешні красоти, я вже не кажу про те, те щоб гарно сфоткати...
До речі, десь тут ми здибались із двома рибалками та спитали в них, чи дійдемо ми уздовж річки до Губника. Здається, якби ми спитали, який зараз рік, вони б здивувались менше. Оговтавшись, рибалки порадили нам виходити на дорогу, бо далі над Бугом будуть такі корчі що краще туди не потикатись. І чого ми їх не послухали?..
15.
Ну та поки що на нас чекало кілька кілометрів нормальної стежки з гарними пейзажами. На протилежному березі серед дерев видніється цікава капличка. До речі, ця місцина зветься Зелений Клин.
16.
Несподівано із ріки випірнув водолаз! Кажу ж вам, там був підводний човен :)
17.
Краї річки росте повно лучної волошки.
18.
Тим часом стежка поступово зникла і нам довелось пробиватися повним бездоріжжям. Ех, даремно ми рибалок не послухали...
19.
Нарешті попереду показався залізничний міст, появу якого ми зустріли гучними вигуками. Це означає, що ми вже недалеко від Губника і скоро на зміну хащам та заростям прийде нормальна дорога.
20.
Але до мосту не так близько, як того хотілося б. Та ще й треба обходити чималу охоронну зону, огороджену колючим дротом! Добре хоч трава тут максимум по пояс, і під ногами сухо.
21.
Беремо курс на залізничний семафор.
22.
Нарешті таки дістаємось до рельсів та роззираємось навколо. Вдалині видно церкву в в селі Губник Гайсинського району. Ми ж переходити річку не плануємо, наша мета - селище Губник, що розташоване навпроти і належить до Ладижинської міськради, та його затоплені кар'єри.
23.
Якщо рухатись рейками в тому напрямку, то колись можна вийти до Вапнярки :)
24.
Ми ж ідемо до мосту, від якого можна буде спуститись на нормальну дорогу.
25.
Якимось дивом соняшник примудрився прорости прямо із гравію між шпалами!
26.
Цікаво, для кого цей вказівник? Пасажири все-одно не встигнуть його прочитати, а машиністи й так знають, де саме вони їдуть.
27.
Наші поневіряння хащами були несподівано винагороджені. Мало того, що охорона нас не прогнала з мосту, так ще й вдалося застати на ньому потяг!
28.
Поруч із води видніються залишки дерев'яних опор старого мосту.
29.
До речі, міст активно ремонтується. Одна його секція вже замінена, а поруч змонтована й друга. Цікаво було б подивитися на процес ремонту!
30.
За кількасот метрів від мосту знаходиться справжня цікавинка - канатний пором через Південний Буг!
31.
Виявилось, що поромом активно користуються місцеві - он яку "колію" в рясці наїздили!
32.
Погляд на Буг з середини течії.
33.
На протилежному березі нас вже з нетерпінням чекали мешканці Губника, бо ж ми вкрай повільно переправлялись через річку. Далі був невеличкий майстер-клас, як треба вправлятись з поромом.
34.
А це вже один із губницьких затоплених кар'єрів! Але ми поки швиденько проходимо повз, щоб взнати в селищі розклад маршруток на Ладижин.
35.
В кущах причаїлась каменедробильна машина. Між іншим, вона робоча. За словами місцевих граніт до неї возять із Ладижинського кар'єру.
36.
В місцевому магазині на нас чекали одразу дві приємні новини. По-перше: до маршрутки на Ладижин в нас буде іще година. А по-друге: тут можна було розрахуватись банківською карткою! Більш того, як потім з'ясувалось, в іншому магазині також є банківський термінал. І це в селищі з населенням 360 чоловік!
37.
Закупившись в магазині, йдемо назад до кар'єрів.
38.
Південний кар'єр безстічний, тому вважається місцевими більш "брудним", хоча на око вода в ньому прозоріша, аніж в північному.
39.
Напевно, вся справа в тому, що майже всі відпочивають на північному кар'єрі і трохи скаламутили там воду біля берегів.
40.
От в кого повернеться язик назвати цю воду брудною? Мешканці Губника трішки зажрались :)
41.
До речі, історія селища Губник розпочалась саме з цих кар'єрів, біля яких згодом утворилось поселення робітників. В 1949 році кар'єроупровління перейшло до міністерства внутрішніх справ і на його базі утворили Ладижинську виправну колонію, яка діє понині.
42.
Відображення хмаринки схоже на голову іншопланетянина :)
43.
44.
45.
Намилувавшись красою південного кар'єра, переходимо до північного.
46.
За словами місцевих, в той день тут було стільки відпочиваючих, що яблуку не було де впасти. Але в порівнянні із кар'єром в Черепашинцях, тут зовсім безлюдно :)
47.
48.
49.
50.
Тим часом година спливла непомітно, і нам довелося повертатися на маршрутку. Але Губницькі кар'єри варті того, щоб повернутися туди знову, й на цей раз із ночівлею!
Можна було від самого початку запідозрити, що щось піде не так. Зазвичай я ніколи не готуюсь до своїх подорожей. Максимум, що можу зробити, це пошукати в інтернеті якісь місцеві цікавинки, повз які не хотілося б промахнутися. А іноді взагалі визначаюсь із пунктом подорожі безпосередньо на автовокзалі.
Цього ж разу я не лише ретельно спланував пішу частину маршруту, а ще й вивчив розклад руху потрібних мені автобусів!
План був такий: доїхати до Ладижина, а там пересісти на маршрутку до Четвертинівки. Звідти ж неспішно прогулятись мальовничими берегами Південного Бугу, побувати на полі славнозвісної Батозької битви та повернутись назад до Ладижина. Але від самого початку подорожі плани довелось міняти...
На ладижинському автовокзалі з'ясувалось, що інтернет бреше: ніякого транспорту до Четвертинівки немає. Можна лише під'їхати тростянецьким автобусом до повороту на село, але цей варіант нас не влаштовував. Мало того, що від траси до центру Четвертинівки довелося б іти мало не 5 кілометрів, так ще й найближчий автобус довелося б чекати дві години!
Хоча в іншому інтернет не збрехав. Останній автобус на Вінницю відправляється о 18.30, тож потрібно не баритися. Вирішили іти в зворотньому напрямку, орієнтуючись на час, щоб годин в п'ять вийти на трасу і ловити попутку до Ладижина.
1.
До речі, сам Ладижин виявився напрочуд гарним та охайним містечком. Сюди треба буде неодмінно повернутись.
2.
Стіни клубу прикрашає радянська мозаїка.
3.
Десь за годину дістаємось до східних околиць Ладижина, звідки відкривається гарний вигляд на церкву Казанської Богоматері (1909 рік).
4.
Спускаємось до берегу Бугу, де пасуться корови й коні.
5.
Над річкою нас зустрічає ціла зграя метеликів - біланів та синявців (голуб'янок)!
6.
А ось як виглядає Південний Буг від метеликового місця.
7.
Поки я фотографував пейзажі та метеликів, синявець-ікар присмоктався до моєї пляшки сидру :)
8.
Поблизу розташований ладижинський гранітний кар'єр, в охоронця якого розпитуємо дорогу.
9.
Бульдозер ЧТЗ виглядає іграшковим на фоні гранітних брил.
10.
В кущах валяється курячий бог для велетнів :)
11.
Тим часом стежка, якою ми йшли, завела нас в пустелю з отакенними кактусами! З такого б вийшло ціле відро текіли :)
12.
Скоро пустеля змінилась непролазними хащами. Хтось бачить стежку на цьому фото? А вона є :)
До речі, в момент зйомки фотоапарат знаходився на рівні очей!
13.
Вибравшись із полинових хащів, знов повертаємось до Бугу. Там на нас чекає незвичне видовище: із-під води б'є немаленький фонтан. Трохи поламали голову над тим, що то воно могло бути, і дійшли висновку, що це спливає підводний човен :)
Click to viewА от як виглядає це видовище на відео.
14.
Далі була ділянка, яку часто називають Ладижинська Швейцарія, але через густі зарослі та сліпуче сонце не вдалось навіть нормально розгледіти тутешні красоти, я вже не кажу про те, те щоб гарно сфоткати...
До речі, десь тут ми здибались із двома рибалками та спитали в них, чи дійдемо ми уздовж річки до Губника. Здається, якби ми спитали, який зараз рік, вони б здивувались менше. Оговтавшись, рибалки порадили нам виходити на дорогу, бо далі над Бугом будуть такі корчі що краще туди не потикатись. І чого ми їх не послухали?..
15.
Ну та поки що на нас чекало кілька кілометрів нормальної стежки з гарними пейзажами. На протилежному березі серед дерев видніється цікава капличка. До речі, ця місцина зветься Зелений Клин.
16.
Несподівано із ріки випірнув водолаз! Кажу ж вам, там був підводний човен :)
17.
Краї річки росте повно лучної волошки.
18.
Тим часом стежка поступово зникла і нам довелось пробиватися повним бездоріжжям. Ех, даремно ми рибалок не послухали...
19.
Нарешті попереду показався залізничний міст, появу якого ми зустріли гучними вигуками. Це означає, що ми вже недалеко від Губника і скоро на зміну хащам та заростям прийде нормальна дорога.
20.
Але до мосту не так близько, як того хотілося б. Та ще й треба обходити чималу охоронну зону, огороджену колючим дротом! Добре хоч трава тут максимум по пояс, і під ногами сухо.
21.
Беремо курс на залізничний семафор.
22.
Нарешті таки дістаємось до рельсів та роззираємось навколо. Вдалині видно церкву в в селі Губник Гайсинського району. Ми ж переходити річку не плануємо, наша мета - селище Губник, що розташоване навпроти і належить до Ладижинської міськради, та його затоплені кар'єри.
23.
Якщо рухатись рейками в тому напрямку, то колись можна вийти до Вапнярки :)
24.
Ми ж ідемо до мосту, від якого можна буде спуститись на нормальну дорогу.
25.
Якимось дивом соняшник примудрився прорости прямо із гравію між шпалами!
26.
Цікаво, для кого цей вказівник? Пасажири все-одно не встигнуть його прочитати, а машиністи й так знають, де саме вони їдуть.
27.
Наші поневіряння хащами були несподівано винагороджені. Мало того, що охорона нас не прогнала з мосту, так ще й вдалося застати на ньому потяг!
28.
Поруч із води видніються залишки дерев'яних опор старого мосту.
29.
До речі, міст активно ремонтується. Одна його секція вже замінена, а поруч змонтована й друга. Цікаво було б подивитися на процес ремонту!
30.
За кількасот метрів від мосту знаходиться справжня цікавинка - канатний пором через Південний Буг!
31.
Виявилось, що поромом активно користуються місцеві - он яку "колію" в рясці наїздили!
32.
Погляд на Буг з середини течії.
33.
На протилежному березі нас вже з нетерпінням чекали мешканці Губника, бо ж ми вкрай повільно переправлялись через річку. Далі був невеличкий майстер-клас, як треба вправлятись з поромом.
34.
А це вже один із губницьких затоплених кар'єрів! Але ми поки швиденько проходимо повз, щоб взнати в селищі розклад маршруток на Ладижин.
35.
В кущах причаїлась каменедробильна машина. Між іншим, вона робоча. За словами місцевих граніт до неї возять із Ладижинського кар'єру.
36.
В місцевому магазині на нас чекали одразу дві приємні новини. По-перше: до маршрутки на Ладижин в нас буде іще година. А по-друге: тут можна було розрахуватись банківською карткою! Більш того, як потім з'ясувалось, в іншому магазині також є банківський термінал. І це в селищі з населенням 360 чоловік!
37.
Закупившись в магазині, йдемо назад до кар'єрів.
38.
Південний кар'єр безстічний, тому вважається місцевими більш "брудним", хоча на око вода в ньому прозоріша, аніж в північному.
39.
Напевно, вся справа в тому, що майже всі відпочивають на північному кар'єрі і трохи скаламутили там воду біля берегів.
40.
От в кого повернеться язик назвати цю воду брудною? Мешканці Губника трішки зажрались :)
41.
До речі, історія селища Губник розпочалась саме з цих кар'єрів, біля яких згодом утворилось поселення робітників. В 1949 році кар'єроупровління перейшло до міністерства внутрішніх справ і на його базі утворили Ладижинську виправну колонію, яка діє понині.
42.
Відображення хмаринки схоже на голову іншопланетянина :)
43.
44.
45.
Намилувавшись красою південного кар'єра, переходимо до північного.
46.
За словами місцевих, в той день тут було стільки відпочиваючих, що яблуку не було де впасти. Але в порівнянні із кар'єром в Черепашинцях, тут зовсім безлюдно :)
47.
48.
49.
50.
Тим часом година спливла непомітно, і нам довелося повертатися на маршрутку. Але Губницькі кар'єри варті того, щоб повернутися туди знову, й на цей раз із ночівлею!