Перейменування вінницьких вулиць. Частина перша - Центр.
Про що можуть розповісти нам карти Вінниці? - А розказати вони можуть ого-го скільки всього нового й цікавого. Наприклад, завдяки картам та схемам міста можна дослідити історію перейменування вінницьких вулиць, а також "міграцію" вінницьких топонімів. От ви знали, що ім'я Михайла Коцюбинського в різні часи носило три різні вулиці? Так само тричі "місце прописки" змінювали вулиці Тараса Шевченка, Івана Богуна, Богдана Хмельницького, Михайла Максимовича...
Тож пропоную здійснити картографічну мандрівку вінницькими вулицями різних років, а саме:
- напередодні першого масового перейменування в 1910 році;
- в переддень громадянської війни;
- на початку становлення радянської влади;
- в часи німецької окупації.
І, звісно ж, порівняти побачене із сучасними назвами.
Сьогодні розглянемо, як змінювались назви центральної частини міста.
Розпочнемо наш допис з детального огляду карт.
1.
Найдавнішою мапою Вінниці в нашій сьогоднішній екскурсії є План із довідкової книги "Весь Юго-Западный край" на 1913 рік. На час видання довідника карта встигла відчутно застаріти. Справа в тому, що 1910 року в Вінниці було перейменовано майже всі вулиці. Позаяк більшості вулиць надали імена членів царської династії, підозрюю, що таке масове перейменування було продиктоване указом "згори" в рамках підготовки до святкування 300-річчя дому Романових.
Але нас такі "застарілі" дані на карті лише радують - зможемо взнати "дореформені" назви вулиць початку ХХ століття.
Що ж до самої карти (назвемо її картою 1909 року), то місцевість на ній відображена доволі точно, навіть показана трамвайна колія (яка на той час лише будувалась чи тільки проектувалась). А от почерк, яким підписані вулиці міста, просто таки жахливий! Деякі назви зовсім неможливо прочитати!
2.
Схема 1916 року виконана просто таки взірцево! Чіткі підписи, зрозумілі умовні позначки, нумерація усіх кварталів - лялька, а не карта! Є кілька неточностей, є кілька граматичних помилок (а радше - описок), але ж ми не "Grammar nazi", тож поставимось до таких дрібничок із розумінням.
3.
Далі йде "Плян округового міста Вінниці" 1926 року, "видання Кабінета виучування Поділля Вінницької філії всенародної Бібліотеки України при Українській академії Наук у Вінниці". Це так дослівно мапа підписана.
Карта являє собою перемальовану один-в-один схему 1916 року із нанесенням нових назв (в 1921 році більшість вулиць зазнали ідейного перейменування). Причому карту 1916 року перемальовували абсолютно бездумно. Наприклад, позначені на дореволюційній схемі пунктирною лінією вулиці, що тільки проектувались й ніколи не були побудовані, на новому радянському плані позначено повноцінними вулицями, яких насправді не було. Тож вивчаючи вінницькі топоніми 1926 року потрібно бути обережним та звірятись із попередньою картою.
4.
Наступна хвиля перейменувань очікувала наше місто під час німецької окупації. За змінами назв будемо слідкувати завдяки німецькій карті 1943 року.
Варто зазначити, що ця мапа виконана із притаманною німцям педантичністю. До появи сучасних електронних онлайн-карт це був чи не найбільш точний план Вінниці з усіх коли-небудь надрукованих!
Єдиний мінус карти, точніше її електронної копії, - це низька якість скану. Але цей недолік можна буде виправити.
Опісля відновлення в місті радянської влади в 1944 році вулиці вкотре перейменовують (здебільшого повертають довоєнні назви, хоча іноді вигадують і нові). Як не дивно, але нормальних карт Вінниці радянського повоєнного періоду знайти не вдалось! Є багато досить умовних туристичних схем, які за деталізацією поступаються навіть плану 1909 року! Добре, що це вже не така далека історія, і більшість топонімів того часу можна згадати по пам'яті.
Що ж, із картами різних років познайомились, тепер час вивчати як змінювались назви вінницьких вулиць. Тож розпочнемо наше дослідження із центральної артерії міста:
Соборна вулиця - на початку ХХ століття іменувалась Поштовою. В 1910 році її було перейменовано на Миколаївський проспект, а в 1921 році - на проспект Лєніна. В часи німецької окупації вулиця отримала назву Український проспект (Ukrainischer prospekt). Опісля війни вулиці повернено ім'я Леніна, яке протрималось до 90-х років, коли головну вулицю міста було перейменовано на Соборну.
5.
Слід зазначити, що початково Соборна мала трохи іншу конфігурацію. Сучасного мосту через Буг не було, тож вулиця за єзуїтськими мурами звертала праворуч і йшла до тодішньої переправи через річку, яка пролягала через острів Кемпа. Задля кращого орієнтування на місцевості, позначив цю частину вулиці на сучасній карті пунктирною лінією червоного кольору.
Оскільки за сто років планування міста дещо змінилось, одразу ж відзначимо як колись пролягали зниклі вже вулиці та площі.
Як бачимо, вулиці Свердлова та Першого Травня були трішки довшими аніж зараз і "зустрічалися" з Соборною аж над самою річкою біля колишнього мосту. Неіснуючу тепер ділянку Першотравневої позначено пунктиром жовтого кольору, а зниклу ділянку вулиці Свердлова - пунктиром оранжевого кольору.
Теперішній початок вулиці Свердлова (позначено пунктиром блакитного кольору) був колись самостійною вуличкою і на карті 1916 року підписаний як Покровський провулок. На жаль, розібрати назву вулички на інших картах не вдалося...
Нинішня вулиця Шолом-Алейхема колись простягалась аж до Першотравневої (пунктир салатового кольору). До 1910 року вулиця іменувалась Поліцейською, потім - Гімназичною. З приходом радянської влади вулиці було дано її теперішнє ім'я - на честь письменника Шолом-Алейхема, а під час німецької окупації повернено дореволюційну назву - Гімназична (Gymnasiumstraße).
Вулиця Визволення стала вулицею лише в повоєнний час. Звернули увагу, що вона забудована лише з одного боку? - Так от, раніше ці будинки були західним краєм ринкової площі, межі якої позначено пунктиром зеленого кольору. Сама ж площа на карті 1909 року позначена як Торгова; на карті 1916 року - Казанська; 1926 року - Громадянська. В 30-ті роки базар було ліквідовано, а площу переобладнано на невеличкий парк. Тож на карті 1943 року на місці колишньої ринкової площі значиться Покровський сквер (Pokrowskij Anlage).
Вулиця Чкалова до будівництва "Укртелекому" також буда довшою і мала вихід до теперішньої Соборної (пунктир синього кольору). На карті 1909 року теперішня Чкалова значиться як Поштовий провулок; 1916 року - Князь Олегівський провулок (До речі, на карті закралась помилка, оскільки неподалік, на місці теперішнього провулку Свердлова значиться іще один провулок з такою назвою. Можливо, що нинішня вулиця Чкалова була вулицею Князя Олега, а не провулком. Або ж неправильно підписали інший провулок),1926 - вулиця Слинька. Імовірніше всього, що одразу по смерті льотчика Валерія Чкалова наприкінці 30-х років вулицю Слинька було перейменовано на Чкалова. Під час німецької окупації вулицю було названо іменем Князя Данила Галицького (Fürst-Danila-Straße).
6.
Вулицю Свердлова позначено на карті 1909 року як Мала Дворянська (до речі, кінець теперішньої вулиці Свердлова, що пролягає на однойменному масиві, в той час називався Великою Скельною вулицею); на карті 1916 року - вулиця Петра Могили, 1926 року - Свердлова, 1943 - знову Петра Могили (Peter-Mogila-Straße).
Назви провулка Свердлова на картах 1909 та 1926 років розгледіти не вдалось, в 1916 році він значився Князь Олегівським провулком (або ж на карті помилка, і насправді він звався провулком Петра Могили, бо під назвою "Князь Олегівський провулок" значиться іще один об'єкт - теперішня вулиця Чкалова). В 1943 році - провулок Петра Могили (Peter-Mogila-Gasse).
Вулиця Володарського мала такі назви: на карті 1909 року - Монастирська вулиця; 1916 року - Маріїнсько-Благовіщенська, 1926 року - Володарського; 1943 року - Івана Богуна (Iwan-Bogun-Straße).
Вулиця Поліни Осипенко видозмінювалась наступним чином: на карті 1909 року - вулиця Соборна; 1916 року - Косьма-Дем'янівська (на честь святих Кузьми і Дем'яна, а також щоб увіковічити пам'ять про однойменну дерев'яну церкву, що колись стояла на початку вулиці); 1926 року - вулиця Дем'яна Бєдного; 1943 року - повернено назву Кузьми і Дем'яна (Kusjma-Demjan-Straße). Оскільки Поліна Осипенко загинула в 1939 році, припускаю, що того ж року вулицю Дем'яна Бєдного було перейменовано на честь льотчиці.
Вулиця Кропивницького іменувалась Монастирським провулком до 1910 року, коли її було перейменовано на вулицю Михайла Кропивницького. Так-так, не Марка Кропивницького, а саме Михайла Кропивницького, який був засновником вінницького Вознесеньського монастиря. З приходом радянської влади вулицю було названо Комуністичною, якою вона лишалась до часів незалежності України, з невеличкою перервою в часи німецької окупації, коли вуличці було повернено ім'я Кропивницького (M.-Kropiwnizkij-Straße), а от якого саме Кропивницького - невідомо.
Інтернаціональна вулиця на карті 1909 року позначена, але не підписана. На плані 1916 року вона носить ім'я Князя Ростислава. Прочитати назву вулиці на карті 1926 року надзвичайно важко, швидше за все вона й тоді носила назву Інтернаціональної (на карті читається напис "Іртернац."). На карті 1943 року видно, що вулицю було перейменовано на Національну (National Straße).
7.
Теперішня вулиця Козицького до 1910 року була поділена на дві різні вулиці. "Верхня частина" від "Кумбарі" і до теперішньої Соборної називалась Театральною вулицею, а "нижня" частина від теперішньої Соборної і до Староміського мосту звалась Купецькою вулицею. В наслідок перейменувань 1910 року дві вулиці об'єднали в одну назвали її на честь Богдана Хмельницького. В 1921 році вулиці було дано ім'я голови Подгубревкому - Козицького. А в 1941 році перейменовано на вулицю Гірських стрільців (Gebirgsjägerstraße).
Нинішня Європейська площа (що до минулого року звалась площею Козицького) позначена на карті 1909 року як Олександрівська площа. На решті ж карт цей об'єкт ніяк не підписаний.
Вулиця Грушевського в дореволюційні часи носила назви: Велика Дворянська (до 1910 року) та Петра Великого (після 1910 року). А от із перейменуваннями вулиці в 20-ті роки розібратися складно. На карті 1926 року вона значиться як Радянська, в той час, як в довіднику "Вся Україна" на той таки 1926 рік її зазначено як Громадянська. А от в наступному довіднику "Вся Україна" на 1927-28 роки ця вулиця вже носить ім'я Котовського. В часи німецької окупації вулицю назвали на честь Котляревського (Kotljarewskijstraße). Після війни знову повернено назву Котовського, яку вона носила до 90-х років.
Червонохрестівська вулиця на карті 1909 року ніяк не підписана, зате на трьох наступних картах (1916, 1926 і 1943 років) носила одну й ту саму незмінну назву - Братський провулок (Bratskij Gasse).
Вулиця Михайличенко в 1909 році значиться як Соборний провулок. На карті 1916 року вона також значиться Соборною, але вже не провулком, а вулицею. Карта 1926 року констатує, що вулицю було перейменовано на честь Гната Михайличенка. На карті 1943 року вулиця знову позначена Соборною (Soborna Straße).
Першотравнева вулиця на карті 1909 року - Торгова; 1916 року - Романівська, 1926 року - Першотравнева; 1943 - Володимира Великого (Wladimir-der-Große-Straße).
Слід зазначити, що до 30-х років вулиця закінчувалась на теперішньому перехресті з Театральною і з Хмельницьким шосе не поєднувалась. А на місці сучасного примикання Першотравневої до Хмельницького шосе раніше була окрема вуличка, яка на карті 1916 року значиться Графським провулком, а на карті 1926 року - вулицею Котляревського.
Вулиця Едельштейна на карті 1909 року має назву Набережної, а на картах 1916 та 1926 року не підписана. В часи німецької окупації вулицю було названо ім'ям Данила Нечая (Danila-Netschai-Straße).
Набережну вулицю на картах 1909, 1916 та 1926 років ніяк не підписано. Зате карта 1943 року відігралась за всіх, бо на ній хаотичну забудову Єрусалимки навколо Набережної вулиці структуровано в п'ять окремих вуличок - з Першої по П'яту Набережні вулиці (Nabereshna-Straße I-V).
Селянський провулок на карті 1916 року носить ім'я Воєводи Кисіля, на карті 1926 року - Котовського. (Хоча ми пам'ятаємо з історії перейменувань вулиці Грушевського, що через два роки вулиця Котовського "переїде" ближче до центру. Тож найменування нинішнього Селянського провулку іменем Котовського на цій карті може бути помилкою). На карті 1943 року бачимо вже звичну нам назву - Селянський провулок (Seljanskij Gasse).
8.
Крутий узвіз на карті 1916 року значиться як Південно-Бузький Узвіз (До речі, якщо поглянути на схему 1916 року, то можна побачити, що вулицю планували вивести на теперішню Першотравневу в районі примикання нинішньої Артинова. Як ми тепер вже знаємо - ці плани так і залишилися планами). На карті 1926 року вулицю не підписано, а на німецькій карті вже зазначено сучасну назву - Крутий Узвіз (Krutij Spusk).
Нинішня вулиця Архітектора Артинова на карті 1909 року позначена як Велика Бульварна, а на карті 1916 року - вулиця 19-го Лютого, що була названа так на честь Маніфесту про відміну кріпосного права від 19 лютого 1861 року. (Відзначу також, що на одній з дореволюційних листівок теперішня вулиця Артинова підписана як Нова вулиця).
Не знаю, чим так не вгодила комуністичному уряду дата відміни кріпосного права, але на карті 1926 року ця вулиця вже носила назву 9-го Січня, на знак пам'яті про події Кривавої Неділі. За німців вулицю перейменували на честь Тараса Шевченка (Schewtschenko Straße). Після війни вулиці знов дали назву 9 Січня, якою вона лишалась до 2000-го року, коли її було перейменовано на честь знакового для Вінниці архітектора - Григорія Артинова.
Теперішня вулиця Театральна на карті 1909 року складалась із двох "половинок". Початок вулиці (від нинішніх Першотравневої до Соборної) був в ті часи П'ятничанським провулком, а кінець (від нинішньої Соборної і аж до кінця вулиці Льва Толстого) - іменувався Великою Садовою. На карті 1916 року Теперішня Театральна стала єдиним цілим і називалась Єкатериненською вулицею. За часів Радянського Союзу вулиці дали ім'я Дзержинського, а з 1941 по 1944 рік вона називалась Німецькою (Deutsche Straße).
Провулок Верещагіна на карті 1916 року носить ім'я П.Роллі. На жаль, не маю ані найменшого уявлення хто такий цей П.Роллі. Можливо, на карті помилка, і провулок було названо на честь відомого підприємця та мецената - Павла Раллі. За радянських часів провулок носив ім'я Луначарського, а в роки німецької окупації отримав нейтральну назву - Театральний провулок (Theatergasse). В 1996 році провулок було названо на честь видатного театрального режисера, що багато років присвятив вінницькому театру - Федора Верещагіна.
9.
Вулиця Пушкіна на всіх чотирьох картах залишається незмінно Пушкінською (Puschkinstraße). А от конфігурація вулиці дещо змінилася - до побудови теперішньої міськради вулиця Пушкіна мала вихід до Соборної вулиці (позначено пунктиром оранжевого кольору).
Одразу ж розглянемо неіснуючу нині вуличку за школою №2 (позначено пунктиром синього кольору). На карті 1916 року ця вуличка має назву Тернової, але її позначено пунктирною лінією, тобто самої вулиці на той час не існувало - її лише планували прокласти. Карту 1926 року, як я вже казав, перемальовували із старої схеми бездумно, тож проект вулички на цій карті позначено як реально існуючу вулицю. Більш того, цю фантомну вулицю навіть перейменували - тобто ніхто з тодішніх чиновників не висовував носу із кабінету, ніхто не знав міста, а все що вони вміли робити - це переписувати назви на карті! При чому в картах ніхто також не розбирався, тож квазі-вулиця отримала назву на честь Квітки-Основ'яненка.
10.
Хлібна вулиця на карті 1909 року також була Хлібною. На карті 1916 року бачимо, що вона стала вулицею Ейлера. В радянські часи вулиці дали ім'я Карла Лібкнехта. А в часи німецької окупації вулиці дали ім'я Гетьмана Полуботка (Hetman-Polubotjka-Straße).
Теперішній Уманський провулок підписаний лише на карті 1943 року і значиться він там як провулок Гетьмана Полуботка (Hetman-Polubotjka-Gasse).
Кам'янецький провулок на карті 1943 року також значиться Кам'янецьким провулком (Kamjenezkij Gasse). На карті 1916 року він підписаний як вулиця Вайнштейна, а на карті 1926 року - вулиця Соколова. Але оскільки вулиця Соколова існує поруч і досі, можна зробити висновок, що писар в 1916 році "промахнувся" і підписав не ту вулицю, а помилку потім повторили й через десять років на ранній радянській карті.
Тож будемо вважати, що вулиця Соколова - в 1916 році була вулицею (чи провулком) Вайнштейна (на честь засновника Реального училища - Цаля Лейбовича Вайнштейна), а з приходом радянської влади стала вулицею (або ж провулком) Соколова, якою лишається й донині. При чому вулиця не змінювала цю назву навіть в часи німецької окупації - на карті 1943 року вона залишається провулком Соколова (Sokolowgasse).
Нинішня площа Гагаріна на карті 1916 року позначена як Хлібна площа, а на карті 1943 року цю місцину підписано як базар Каліча (Kalitscha Markt). На інших картах ця площа ніяк не підписана.
Вулиця Гоголя на карті 1909 року ніяк не підписана, а от на всіх інших картах вона вже значиться Гоголівською, причому на німецькій карті підписана не вулицею, а провулком Гоголя (Gogolgasse).
11.
Вулиця Льва Толстого на карті 1909 року значиться як частина Великої Садової вулиці (яка простягалась аж до теперішньої Соборної маршрутом нинішноьої Театральної). В 1910 році вулиці було надано ім'я Льва Толстого, яке не змінюється донині впродовж більш ніж ста років. От тільки колишня конфігурація Великої Садової вулиці збила з пантелику картографа, який писав схему 1916 року (а заразом і писаря, який ретельно перемальовував цю карту в 1926 році), тож вулиця Льва Толстого на цих планах "з'їхала" вбік на ділянку що тільки проектувалась і ніколи не була втілена в життя. А за проектами вулиця Льва Толстого мала бути продовжена аж до теперішньої вулиці Скалецького.
І лише на карті 1943 року вулицю Льва Толстого (Leo-Tolstoj-Straße) нарешті вказали в існуючих межах.
Вулиця Червоних Партизан встигла змінити чималу кількість назв. На карті 1909 року її було підписано як "Мал. ул.". Можливо, в ті часи вулиця іменувалась просто Малою, або ж, зважаючи на сусідство Великої Садової вулиці, Малою Садовою. На карті 1916 року вулиця носить ім'я короля Владислава IV; На карті 1926 року - вулиця Коцюбинського, а на карті 1943 року - Панаса Мирного (Panas-Myrnij-Straße). Врахоауючи доволі нелогічне перейменування із Коцюбинського на Панаса Мирного (а іменем Коцюбинського за часів німецької окупації було названо теперішню вулицю Бевза), можна припустити, що перед війною назву вулиці ще раз було змінено, але за наявними картами цього не вдасться перевірити.
Міліційна вулиця на карті 1916 року значиться провулком Князя Володимира. За радянських часів провулок став Міліційною вулицею, а під час німецької окупації вулицю було перейменовано на Кримську (Krymska Straße).
Вулиця Зої Космодем'янської на карті 1916 року позначена як провулок Князя Ігоря, на карті 1926 - вулиця Гойхера, а на карті 1943 року - вулиця Князя Ігоря (Fürst-Igor-Straße).
Комунальний провулок позначено тільки на німецькій карті і значиться він там провулком Князя Ігоря (Fürst-Igor-Gasse). До речі, наявність Комуналшьного провулку наштовхує на думку, що сусідня вулиця в радянський час носила не лише імена Гойхера та Зої Космодем'янської, але й встигла побувати Комунальною.
Вулиця Стуса в дореволюційний період була Князь Давидовськом провулком. В радянські часи вулицю було названо на честь Рози Люксембург, а за часів німецької окупації її було перейменовано на Варязьку (Warjager Straße).
Вулиця Малиновського на карті 1909 року значиться як Мала Кладовищенська (Малая Кладбищенская), а на карті 1916 року позначена Толстовським провулком. В 1917 році по смерті видатного хірурга та старшого лікаря Вінницької земської лікарні - Людвіга Малиновського - вулиці було названо на його честь і з тих пір її назва не змінювалась. Хоча на карті 1926 року сумлінно "списано" стару назву - Толстовський провулок, який на той час суттєво вкоротився в розмірах і знаходився в межах теперішнього провулка Льва Толстого.
Вулиця Пирогова також більше ста років не знає перейменувань - на карті 1909 року її зовсім не підписано, а на решті карт вона вже значиться Пироговською (Pirogowstraße).
Що ж, на цьому зробимо зупинку. Про історію перейменувань інших вулиць Вінниці читайте в наступних дописах.
Тож пропоную здійснити картографічну мандрівку вінницькими вулицями різних років, а саме:
- напередодні першого масового перейменування в 1910 році;
- в переддень громадянської війни;
- на початку становлення радянської влади;
- в часи німецької окупації.
І, звісно ж, порівняти побачене із сучасними назвами.
Сьогодні розглянемо, як змінювались назви центральної частини міста.
Розпочнемо наш допис з детального огляду карт.
1.
Найдавнішою мапою Вінниці в нашій сьогоднішній екскурсії є План із довідкової книги "Весь Юго-Западный край" на 1913 рік. На час видання довідника карта встигла відчутно застаріти. Справа в тому, що 1910 року в Вінниці було перейменовано майже всі вулиці. Позаяк більшості вулиць надали імена членів царської династії, підозрюю, що таке масове перейменування було продиктоване указом "згори" в рамках підготовки до святкування 300-річчя дому Романових.
Але нас такі "застарілі" дані на карті лише радують - зможемо взнати "дореформені" назви вулиць початку ХХ століття.
Що ж до самої карти (назвемо її картою 1909 року), то місцевість на ній відображена доволі точно, навіть показана трамвайна колія (яка на той час лише будувалась чи тільки проектувалась). А от почерк, яким підписані вулиці міста, просто таки жахливий! Деякі назви зовсім неможливо прочитати!
2.
Схема 1916 року виконана просто таки взірцево! Чіткі підписи, зрозумілі умовні позначки, нумерація усіх кварталів - лялька, а не карта! Є кілька неточностей, є кілька граматичних помилок (а радше - описок), але ж ми не "Grammar nazi", тож поставимось до таких дрібничок із розумінням.
3.
Далі йде "Плян округового міста Вінниці" 1926 року, "видання Кабінета виучування Поділля Вінницької філії всенародної Бібліотеки України при Українській академії Наук у Вінниці". Це так дослівно мапа підписана.
Карта являє собою перемальовану один-в-один схему 1916 року із нанесенням нових назв (в 1921 році більшість вулиць зазнали ідейного перейменування). Причому карту 1916 року перемальовували абсолютно бездумно. Наприклад, позначені на дореволюційній схемі пунктирною лінією вулиці, що тільки проектувались й ніколи не були побудовані, на новому радянському плані позначено повноцінними вулицями, яких насправді не було. Тож вивчаючи вінницькі топоніми 1926 року потрібно бути обережним та звірятись із попередньою картою.
4.
Наступна хвиля перейменувань очікувала наше місто під час німецької окупації. За змінами назв будемо слідкувати завдяки німецькій карті 1943 року.
Варто зазначити, що ця мапа виконана із притаманною німцям педантичністю. До появи сучасних електронних онлайн-карт це був чи не найбільш точний план Вінниці з усіх коли-небудь надрукованих!
Єдиний мінус карти, точніше її електронної копії, - це низька якість скану. Але цей недолік можна буде виправити.
Опісля відновлення в місті радянської влади в 1944 році вулиці вкотре перейменовують (здебільшого повертають довоєнні назви, хоча іноді вигадують і нові). Як не дивно, але нормальних карт Вінниці радянського повоєнного періоду знайти не вдалось! Є багато досить умовних туристичних схем, які за деталізацією поступаються навіть плану 1909 року! Добре, що це вже не така далека історія, і більшість топонімів того часу можна згадати по пам'яті.
Що ж, із картами різних років познайомились, тепер час вивчати як змінювались назви вінницьких вулиць. Тож розпочнемо наше дослідження із центральної артерії міста:
Соборна вулиця - на початку ХХ століття іменувалась Поштовою. В 1910 році її було перейменовано на Миколаївський проспект, а в 1921 році - на проспект Лєніна. В часи німецької окупації вулиця отримала назву Український проспект (Ukrainischer prospekt). Опісля війни вулиці повернено ім'я Леніна, яке протрималось до 90-х років, коли головну вулицю міста було перейменовано на Соборну.
5.
Слід зазначити, що початково Соборна мала трохи іншу конфігурацію. Сучасного мосту через Буг не було, тож вулиця за єзуїтськими мурами звертала праворуч і йшла до тодішньої переправи через річку, яка пролягала через острів Кемпа. Задля кращого орієнтування на місцевості, позначив цю частину вулиці на сучасній карті пунктирною лінією червоного кольору.
Оскільки за сто років планування міста дещо змінилось, одразу ж відзначимо як колись пролягали зниклі вже вулиці та площі.
Як бачимо, вулиці Свердлова та Першого Травня були трішки довшими аніж зараз і "зустрічалися" з Соборною аж над самою річкою біля колишнього мосту. Неіснуючу тепер ділянку Першотравневої позначено пунктиром жовтого кольору, а зниклу ділянку вулиці Свердлова - пунктиром оранжевого кольору.
Теперішній початок вулиці Свердлова (позначено пунктиром блакитного кольору) був колись самостійною вуличкою і на карті 1916 року підписаний як Покровський провулок. На жаль, розібрати назву вулички на інших картах не вдалося...
Нинішня вулиця Шолом-Алейхема колись простягалась аж до Першотравневої (пунктир салатового кольору). До 1910 року вулиця іменувалась Поліцейською, потім - Гімназичною. З приходом радянської влади вулиці було дано її теперішнє ім'я - на честь письменника Шолом-Алейхема, а під час німецької окупації повернено дореволюційну назву - Гімназична (Gymnasiumstraße).
Вулиця Визволення стала вулицею лише в повоєнний час. Звернули увагу, що вона забудована лише з одного боку? - Так от, раніше ці будинки були західним краєм ринкової площі, межі якої позначено пунктиром зеленого кольору. Сама ж площа на карті 1909 року позначена як Торгова; на карті 1916 року - Казанська; 1926 року - Громадянська. В 30-ті роки базар було ліквідовано, а площу переобладнано на невеличкий парк. Тож на карті 1943 року на місці колишньої ринкової площі значиться Покровський сквер (Pokrowskij Anlage).
Вулиця Чкалова до будівництва "Укртелекому" також буда довшою і мала вихід до теперішньої Соборної (пунктир синього кольору). На карті 1909 року теперішня Чкалова значиться як Поштовий провулок; 1916 року - Князь Олегівський провулок (До речі, на карті закралась помилка, оскільки неподалік, на місці теперішнього провулку Свердлова значиться іще один провулок з такою назвою. Можливо, що нинішня вулиця Чкалова була вулицею Князя Олега, а не провулком. Або ж неправильно підписали інший провулок),1926 - вулиця Слинька. Імовірніше всього, що одразу по смерті льотчика Валерія Чкалова наприкінці 30-х років вулицю Слинька було перейменовано на Чкалова. Під час німецької окупації вулицю було названо іменем Князя Данила Галицького (Fürst-Danila-Straße).
6.
Вулицю Свердлова позначено на карті 1909 року як Мала Дворянська (до речі, кінець теперішньої вулиці Свердлова, що пролягає на однойменному масиві, в той час називався Великою Скельною вулицею); на карті 1916 року - вулиця Петра Могили, 1926 року - Свердлова, 1943 - знову Петра Могили (Peter-Mogila-Straße).
Назви провулка Свердлова на картах 1909 та 1926 років розгледіти не вдалось, в 1916 році він значився Князь Олегівським провулком (або ж на карті помилка, і насправді він звався провулком Петра Могили, бо під назвою "Князь Олегівський провулок" значиться іще один об'єкт - теперішня вулиця Чкалова). В 1943 році - провулок Петра Могили (Peter-Mogila-Gasse).
Вулиця Володарського мала такі назви: на карті 1909 року - Монастирська вулиця; 1916 року - Маріїнсько-Благовіщенська, 1926 року - Володарського; 1943 року - Івана Богуна (Iwan-Bogun-Straße).
Вулиця Поліни Осипенко видозмінювалась наступним чином: на карті 1909 року - вулиця Соборна; 1916 року - Косьма-Дем'янівська (на честь святих Кузьми і Дем'яна, а також щоб увіковічити пам'ять про однойменну дерев'яну церкву, що колись стояла на початку вулиці); 1926 року - вулиця Дем'яна Бєдного; 1943 року - повернено назву Кузьми і Дем'яна (Kusjma-Demjan-Straße). Оскільки Поліна Осипенко загинула в 1939 році, припускаю, що того ж року вулицю Дем'яна Бєдного було перейменовано на честь льотчиці.
Вулиця Кропивницького іменувалась Монастирським провулком до 1910 року, коли її було перейменовано на вулицю Михайла Кропивницького. Так-так, не Марка Кропивницького, а саме Михайла Кропивницького, який був засновником вінницького Вознесеньського монастиря. З приходом радянської влади вулицю було названо Комуністичною, якою вона лишалась до часів незалежності України, з невеличкою перервою в часи німецької окупації, коли вуличці було повернено ім'я Кропивницького (M.-Kropiwnizkij-Straße), а от якого саме Кропивницького - невідомо.
Інтернаціональна вулиця на карті 1909 року позначена, але не підписана. На плані 1916 року вона носить ім'я Князя Ростислава. Прочитати назву вулиці на карті 1926 року надзвичайно важко, швидше за все вона й тоді носила назву Інтернаціональної (на карті читається напис "Іртернац."). На карті 1943 року видно, що вулицю було перейменовано на Національну (National Straße).
7.
Теперішня вулиця Козицького до 1910 року була поділена на дві різні вулиці. "Верхня частина" від "Кумбарі" і до теперішньої Соборної називалась Театральною вулицею, а "нижня" частина від теперішньої Соборної і до Староміського мосту звалась Купецькою вулицею. В наслідок перейменувань 1910 року дві вулиці об'єднали в одну назвали її на честь Богдана Хмельницького. В 1921 році вулиці було дано ім'я голови Подгубревкому - Козицького. А в 1941 році перейменовано на вулицю Гірських стрільців (Gebirgsjägerstraße).
Нинішня Європейська площа (що до минулого року звалась площею Козицького) позначена на карті 1909 року як Олександрівська площа. На решті ж карт цей об'єкт ніяк не підписаний.
Вулиця Грушевського в дореволюційні часи носила назви: Велика Дворянська (до 1910 року) та Петра Великого (після 1910 року). А от із перейменуваннями вулиці в 20-ті роки розібратися складно. На карті 1926 року вона значиться як Радянська, в той час, як в довіднику "Вся Україна" на той таки 1926 рік її зазначено як Громадянська. А от в наступному довіднику "Вся Україна" на 1927-28 роки ця вулиця вже носить ім'я Котовського. В часи німецької окупації вулицю назвали на честь Котляревського (Kotljarewskijstraße). Після війни знову повернено назву Котовського, яку вона носила до 90-х років.
Червонохрестівська вулиця на карті 1909 року ніяк не підписана, зате на трьох наступних картах (1916, 1926 і 1943 років) носила одну й ту саму незмінну назву - Братський провулок (Bratskij Gasse).
Вулиця Михайличенко в 1909 році значиться як Соборний провулок. На карті 1916 року вона також значиться Соборною, але вже не провулком, а вулицею. Карта 1926 року констатує, що вулицю було перейменовано на честь Гната Михайличенка. На карті 1943 року вулиця знову позначена Соборною (Soborna Straße).
Першотравнева вулиця на карті 1909 року - Торгова; 1916 року - Романівська, 1926 року - Першотравнева; 1943 - Володимира Великого (Wladimir-der-Große-Straße).
Слід зазначити, що до 30-х років вулиця закінчувалась на теперішньому перехресті з Театральною і з Хмельницьким шосе не поєднувалась. А на місці сучасного примикання Першотравневої до Хмельницького шосе раніше була окрема вуличка, яка на карті 1916 року значиться Графським провулком, а на карті 1926 року - вулицею Котляревського.
Вулиця Едельштейна на карті 1909 року має назву Набережної, а на картах 1916 та 1926 року не підписана. В часи німецької окупації вулицю було названо ім'ям Данила Нечая (Danila-Netschai-Straße).
Набережну вулицю на картах 1909, 1916 та 1926 років ніяк не підписано. Зате карта 1943 року відігралась за всіх, бо на ній хаотичну забудову Єрусалимки навколо Набережної вулиці структуровано в п'ять окремих вуличок - з Першої по П'яту Набережні вулиці (Nabereshna-Straße I-V).
Селянський провулок на карті 1916 року носить ім'я Воєводи Кисіля, на карті 1926 року - Котовського. (Хоча ми пам'ятаємо з історії перейменувань вулиці Грушевського, що через два роки вулиця Котовського "переїде" ближче до центру. Тож найменування нинішнього Селянського провулку іменем Котовського на цій карті може бути помилкою). На карті 1943 року бачимо вже звичну нам назву - Селянський провулок (Seljanskij Gasse).
8.
Крутий узвіз на карті 1916 року значиться як Південно-Бузький Узвіз (До речі, якщо поглянути на схему 1916 року, то можна побачити, що вулицю планували вивести на теперішню Першотравневу в районі примикання нинішньої Артинова. Як ми тепер вже знаємо - ці плани так і залишилися планами). На карті 1926 року вулицю не підписано, а на німецькій карті вже зазначено сучасну назву - Крутий Узвіз (Krutij Spusk).
Нинішня вулиця Архітектора Артинова на карті 1909 року позначена як Велика Бульварна, а на карті 1916 року - вулиця 19-го Лютого, що була названа так на честь Маніфесту про відміну кріпосного права від 19 лютого 1861 року. (Відзначу також, що на одній з дореволюційних листівок теперішня вулиця Артинова підписана як Нова вулиця).
Не знаю, чим так не вгодила комуністичному уряду дата відміни кріпосного права, але на карті 1926 року ця вулиця вже носила назву 9-го Січня, на знак пам'яті про події Кривавої Неділі. За німців вулицю перейменували на честь Тараса Шевченка (Schewtschenko Straße). Після війни вулиці знов дали назву 9 Січня, якою вона лишалась до 2000-го року, коли її було перейменовано на честь знакового для Вінниці архітектора - Григорія Артинова.
Теперішня вулиця Театральна на карті 1909 року складалась із двох "половинок". Початок вулиці (від нинішніх Першотравневої до Соборної) був в ті часи П'ятничанським провулком, а кінець (від нинішньої Соборної і аж до кінця вулиці Льва Толстого) - іменувався Великою Садовою. На карті 1916 року Теперішня Театральна стала єдиним цілим і називалась Єкатериненською вулицею. За часів Радянського Союзу вулиці дали ім'я Дзержинського, а з 1941 по 1944 рік вона називалась Німецькою (Deutsche Straße).
Провулок Верещагіна на карті 1916 року носить ім'я П.Роллі. На жаль, не маю ані найменшого уявлення хто такий цей П.Роллі. Можливо, на карті помилка, і провулок було названо на честь відомого підприємця та мецената - Павла Раллі. За радянських часів провулок носив ім'я Луначарського, а в роки німецької окупації отримав нейтральну назву - Театральний провулок (Theatergasse). В 1996 році провулок було названо на честь видатного театрального режисера, що багато років присвятив вінницькому театру - Федора Верещагіна.
9.
Вулиця Пушкіна на всіх чотирьох картах залишається незмінно Пушкінською (Puschkinstraße). А от конфігурація вулиці дещо змінилася - до побудови теперішньої міськради вулиця Пушкіна мала вихід до Соборної вулиці (позначено пунктиром оранжевого кольору).
Одразу ж розглянемо неіснуючу нині вуличку за школою №2 (позначено пунктиром синього кольору). На карті 1916 року ця вуличка має назву Тернової, але її позначено пунктирною лінією, тобто самої вулиці на той час не існувало - її лише планували прокласти. Карту 1926 року, як я вже казав, перемальовували із старої схеми бездумно, тож проект вулички на цій карті позначено як реально існуючу вулицю. Більш того, цю фантомну вулицю навіть перейменували - тобто ніхто з тодішніх чиновників не висовував носу із кабінету, ніхто не знав міста, а все що вони вміли робити - це переписувати назви на карті! При чому в картах ніхто також не розбирався, тож квазі-вулиця отримала назву на честь Квітки-Основ'яненка.
10.
Хлібна вулиця на карті 1909 року також була Хлібною. На карті 1916 року бачимо, що вона стала вулицею Ейлера. В радянські часи вулиці дали ім'я Карла Лібкнехта. А в часи німецької окупації вулиці дали ім'я Гетьмана Полуботка (Hetman-Polubotjka-Straße).
Теперішній Уманський провулок підписаний лише на карті 1943 року і значиться він там як провулок Гетьмана Полуботка (Hetman-Polubotjka-Gasse).
Кам'янецький провулок на карті 1943 року також значиться Кам'янецьким провулком (Kamjenezkij Gasse). На карті 1916 року він підписаний як вулиця Вайнштейна, а на карті 1926 року - вулиця Соколова. Але оскільки вулиця Соколова існує поруч і досі, можна зробити висновок, що писар в 1916 році "промахнувся" і підписав не ту вулицю, а помилку потім повторили й через десять років на ранній радянській карті.
Тож будемо вважати, що вулиця Соколова - в 1916 році була вулицею (чи провулком) Вайнштейна (на честь засновника Реального училища - Цаля Лейбовича Вайнштейна), а з приходом радянської влади стала вулицею (або ж провулком) Соколова, якою лишається й донині. При чому вулиця не змінювала цю назву навіть в часи німецької окупації - на карті 1943 року вона залишається провулком Соколова (Sokolowgasse).
Нинішня площа Гагаріна на карті 1916 року позначена як Хлібна площа, а на карті 1943 року цю місцину підписано як базар Каліча (Kalitscha Markt). На інших картах ця площа ніяк не підписана.
Вулиця Гоголя на карті 1909 року ніяк не підписана, а от на всіх інших картах вона вже значиться Гоголівською, причому на німецькій карті підписана не вулицею, а провулком Гоголя (Gogolgasse).
11.
Вулиця Льва Толстого на карті 1909 року значиться як частина Великої Садової вулиці (яка простягалась аж до теперішньої Соборної маршрутом нинішноьої Театральної). В 1910 році вулиці було надано ім'я Льва Толстого, яке не змінюється донині впродовж більш ніж ста років. От тільки колишня конфігурація Великої Садової вулиці збила з пантелику картографа, який писав схему 1916 року (а заразом і писаря, який ретельно перемальовував цю карту в 1926 році), тож вулиця Льва Толстого на цих планах "з'їхала" вбік на ділянку що тільки проектувалась і ніколи не була втілена в життя. А за проектами вулиця Льва Толстого мала бути продовжена аж до теперішньої вулиці Скалецького.
І лише на карті 1943 року вулицю Льва Толстого (Leo-Tolstoj-Straße) нарешті вказали в існуючих межах.
Вулиця Червоних Партизан встигла змінити чималу кількість назв. На карті 1909 року її було підписано як "Мал. ул.". Можливо, в ті часи вулиця іменувалась просто Малою, або ж, зважаючи на сусідство Великої Садової вулиці, Малою Садовою. На карті 1916 року вулиця носить ім'я короля Владислава IV; На карті 1926 року - вулиця Коцюбинського, а на карті 1943 року - Панаса Мирного (Panas-Myrnij-Straße). Врахоауючи доволі нелогічне перейменування із Коцюбинського на Панаса Мирного (а іменем Коцюбинського за часів німецької окупації було названо теперішню вулицю Бевза), можна припустити, що перед війною назву вулиці ще раз було змінено, але за наявними картами цього не вдасться перевірити.
Міліційна вулиця на карті 1916 року значиться провулком Князя Володимира. За радянських часів провулок став Міліційною вулицею, а під час німецької окупації вулицю було перейменовано на Кримську (Krymska Straße).
Вулиця Зої Космодем'янської на карті 1916 року позначена як провулок Князя Ігоря, на карті 1926 - вулиця Гойхера, а на карті 1943 року - вулиця Князя Ігоря (Fürst-Igor-Straße).
Комунальний провулок позначено тільки на німецькій карті і значиться він там провулком Князя Ігоря (Fürst-Igor-Gasse). До речі, наявність Комуналшьного провулку наштовхує на думку, що сусідня вулиця в радянський час носила не лише імена Гойхера та Зої Космодем'янської, але й встигла побувати Комунальною.
Вулиця Стуса в дореволюційний період була Князь Давидовськом провулком. В радянські часи вулицю було названо на честь Рози Люксембург, а за часів німецької окупації її було перейменовано на Варязьку (Warjager Straße).
Вулиця Малиновського на карті 1909 року значиться як Мала Кладовищенська (Малая Кладбищенская), а на карті 1916 року позначена Толстовським провулком. В 1917 році по смерті видатного хірурга та старшого лікаря Вінницької земської лікарні - Людвіга Малиновського - вулиці було названо на його честь і з тих пір її назва не змінювалась. Хоча на карті 1926 року сумлінно "списано" стару назву - Толстовський провулок, який на той час суттєво вкоротився в розмірах і знаходився в межах теперішнього провулка Льва Толстого.
Вулиця Пирогова також більше ста років не знає перейменувань - на карті 1909 року її зовсім не підписано, а на решті карт вона вже значиться Пироговською (Pirogowstraße).
Що ж, на цьому зробимо зупинку. Про історію перейменувань інших вулиць Вінниці читайте в наступних дописах.