Кам'янець і Євро-2012
Тривалі травневі вихідні я провела в чудовому містечку Кам’янець-Подільський. Окрім краси рукотворної та створеної природою мене там вразив ще один факт - Кам’янець активно готується до Євро-2012! Коли я почула це вперше від таксиста, то подумала, що чоловік просто наївний і не розбирається в таких складних питаннях, над якими сушать голови навіть перші мужі українського політикуму. Та коли мені це ж саме сказав знайомий, котрий обіймає далеко не останню посаду в структурі одного з найбільших туроператорів міста - я була шокована остаточно. Звісно, стадіон у Кам’янці є та ще й аж на 10 000 глядачів, але... до чого тут Євро-2012. На мій здивований погляд і відвислу щелепу знайомий відповів дуже просто й напрочуд логічно: «А що, від нас до Києва й до Львова майже однакова відстань - сів у машину й через 5-6 годин ти вже там. А судячи з того, як ці міста готуються вже зараз - навряд чи вони зможуть прийняти всіх футбольних туристів. А у нас і готелі є та й краса навколо неймовірна. Якщо постаратися й добряче попрацювати, то іноземці в нас стопудово зупиняться, ще й в черзі стоятимуть».
І справді, в Кам’янці та околицях уже працює 18 готелів. Більшість із них - трьох- та чотирьохзіркові. Проте всі разом вмістити вони можуть небагато - до 1000 чоловік. Однак, якщо зважати на динаміку їх збільшення - у 2007 році відкрилось 7 нових готелів, а цього планує відкритись іще 4, то до 2012-го готелів мало би бути як мінімум зо 30. Звісно, ці цифри жодним чином не йдуть у порівняння з Києвом або Львовом, але й заробітки в мешканців Кам’янця теж інші. Середня зарплата у Кам’янці - 800 гривень. От і розвивають вони туризм у себе, щоб заробити нормально. І робиться це не лише бюджетним коштом, адже готелі тут в основному приватні. Навіть до реконструкції старого міста приватники активно долучаються. Тут залюбки беруть ділянки під забудову, хоч влада й вимагає, щоб новозбудовані кафе відповідали кресленням і світлинам принаймні столітньої давнини. Не забувають підприємці займатися й рекламою регіону - скидаються гуртом на випуск путівників, карт, довідкової літератури, організовують власним коштом семінари та конференції для туроператорів із інших регіонів і країн. Примітно й те, що у Кам’янці ставляться до туриста з повагою й не загинають цін, як приміром у Криму - наче це їхній останній заробіток у житті. Кам’янецький люд каже, причому всі - від менеджерів до торговок на вулицях: «Будем задирати ціни ні за що, ні про що - до нас же ніхто більше не приїде».
І стало мені за мешканців Кам’янця дуже радісно. Не впевнена, що Євро-2012 принесе до їхнього містечка шалені й швидкі гроші, та впевнена в іншому - вони справді роблять своє місто туристичним. Роблять його своїми стараннями й для себе. Вони не чекають, допоки держава розробить якусь програму з розвитку вітчизняного туризму, вони не вимагають від уряду якихось додаткових коштів. Вони просто працюють. Хотілося б, щоби таких містечок було у нас побільше.
І справді, в Кам’янці та околицях уже працює 18 готелів. Більшість із них - трьох- та чотирьохзіркові. Проте всі разом вмістити вони можуть небагато - до 1000 чоловік. Однак, якщо зважати на динаміку їх збільшення - у 2007 році відкрилось 7 нових готелів, а цього планує відкритись іще 4, то до 2012-го готелів мало би бути як мінімум зо 30. Звісно, ці цифри жодним чином не йдуть у порівняння з Києвом або Львовом, але й заробітки в мешканців Кам’янця теж інші. Середня зарплата у Кам’янці - 800 гривень. От і розвивають вони туризм у себе, щоб заробити нормально. І робиться це не лише бюджетним коштом, адже готелі тут в основному приватні. Навіть до реконструкції старого міста приватники активно долучаються. Тут залюбки беруть ділянки під забудову, хоч влада й вимагає, щоб новозбудовані кафе відповідали кресленням і світлинам принаймні столітньої давнини. Не забувають підприємці займатися й рекламою регіону - скидаються гуртом на випуск путівників, карт, довідкової літератури, організовують власним коштом семінари та конференції для туроператорів із інших регіонів і країн. Примітно й те, що у Кам’янці ставляться до туриста з повагою й не загинають цін, як приміром у Криму - наче це їхній останній заробіток у житті. Кам’янецький люд каже, причому всі - від менеджерів до торговок на вулицях: «Будем задирати ціни ні за що, ні про що - до нас же ніхто більше не приїде».
І стало мені за мешканців Кам’янця дуже радісно. Не впевнена, що Євро-2012 принесе до їхнього містечка шалені й швидкі гроші, та впевнена в іншому - вони справді роблять своє місто туристичним. Роблять його своїми стараннями й для себе. Вони не чекають, допоки держава розробить якусь програму з розвитку вітчизняного туризму, вони не вимагають від уряду якихось додаткових коштів. Вони просто працюють. Хотілося б, щоби таких містечок було у нас побільше.