Великий День
Ілюстрація: bugaga.ru
Мабуть, жодна з подій людської історії не зазнавала такої кількості трактувань, інтерпретацій, як та, що її вшановуємо сьогодні. Їй передував тріумфальний в’їзд Христа до Єрусалима під схвальні вигуки натовпу, у мізках якого вже прогризався крик потреби жертви - «Розіпни!». Він вирветься в азійське небо через три дні, але досі нам не під силу втямити, як, яким чином людська природа чинить схожий крок - від безмежної людської любові до звірячої ненависті.
Серед інших, звичних і усталених формулювань дива Воскресіння, якими, зазвичай, сповнені священицькі проповіді, - чомусь загубилася одна, либонь, найсуттєвіша. Через дві тисячі літ від події на Голгофі саме вона, як на мене, мала б стати визначальною для секуляризованого і водночас охопленого спалахами релігійного фанатизму світу. Це - проблема розуміння іншого, толерування особливого шляху кожного, лояльність до інакодумства. Бо навіть у середовищі апостолів, - не беручи до уваги Юду, - найвірніших учнів та послідовників Христа, обтяжених, за висловом Учителя, місією стати «сіллю землі», ми не завжди зауважуємо розуміння Його вчинків. Чи не найліпше про це співає «Наутілус Помпіліус», фрагмент його композиції я подаю мовою оригіналу, аби не грішити некоректним перекладом Ільі Кормільцева:
«Видишь там, на горе, возвышается крест?
Под ним десяток солдат. Повиси-ка на нем.
А когда надоест, возвращайся назад,
гулять по воде, гулять по воде,
гулять по воде со мной».
Андрієві, якому суджено було стати хрестителем Русі і, по суті, визначити сакральний сенс Києва, тоді не дано було осягнути Христові «прогулянки водою». Йому знадобився «додатковий аргумент», який, власне, і трапився зовсім незабаром.
Мені видається, що Христос воскрес саме для того, аби ми не стільки дивувалися надприродним вчинком Живого Бога, а взяли з цієї події урок стосунків з іншими людьми. Не потребуючи крайніх доказів, не схиляючи когось до свого світобачення, не відкидаючи «інакшість» ближнього, шануючи його свободу волі. Може, саме це і є тією Любов’ю, про яку казав нам Спаситель. Може, у тому акурат приховано модель людськості, яку шукаємо і, - на диво, - не можемо знайти?
Натомість судимо, не боячись бути осудженими, натомість «розпинаємо» тих, які мають інші уявлення про світ і про нас у ньому. І, кривлячи душею, звинувачуємо когось у всіх бідах, забувши, однак, що й ми долучилися до того, що маємо, безтямно купившись колись на брехливі слова і захмарні обіцянки.
Цього Великого Дня зичу усім погідної душі і серця, яким Воскреслий Ісус додасть снаги і мужності нести свого хреста. Поруч із нами - такі ж як ми. Лише їхній хрест, може, з іншого дерева. А, може, вони згромадили його на інше рамено…
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Ігор Гулик
Великий День
Пожалуй, ни одно из событий человеческой истории не подвергалась такому колличеству трактовок, интерпретаций, как то, что его чествуем сегодня. Ему предшествовал триумфальный въезд Христа в Иерусалим под одобрительные возгласы толпы, в мозгах которого уже прогрызался крик потребности жертвы - «Распни!». Он вырвется в азиатское небо через три дня, но до сих пор нам не под силу понять, как, каким образом человеческая природа в состоянии сделать похожий шаг - от безграничной человеческой любви к звериной ненависти.
Среди других, привычных и устоявшихся формулировок чуда Воскресения, которыми, как правило, полны священнические проповеди, - почему-то потерялась одна, пожалуй, самая существенная. Через две тысячи лет после события на Голгофе именно она, на мой взгляд, должна стать определяющей для секулярного и одновременно охваченного вспышками религиозного фанатизма мира. Это - проблема понимания другого, толерантности особого пути каждого, лояльность к инакомыслию. Потому что даже среди апостолов, - не считая Иуды, - верных учеников и последователей Христа, обремененных, по выражению Учителя, миссией стать «солью земли», мы не всегда замечаем понимания Его поступков. Не об этом ли поет «Наутилус Помпилиус», фрагмент его композиции я подаю на языке оригинала, чтобы не грешить некорректным переводом Ильи Кормильцева:
«Видишь там, на горе, возвышается крест?
Под ним десяток солдат. Повиси-ка на нем.
А когда надоест, возвращайся назад,
гулять по воде, гулять по воде,
гулять по воде со мной».
Андрею, которому суждено было стать Крестителем Руси и, по сути, определить сакральный смысл Киева, тогда не дано было постичь Христовы «прогулки по воде». Ему понадобился «дополнительный аргумент», который, собственно, и случился совсем скоро.
Мне кажется, что Христос воскрес именно для того, чтобы мы не столько удивлялись сверхъестественным поступком Живого Бога, а взяли с этого события урок отношений с другими людьми. Не нуждаясь крайних доказательств, не склоняя кого-то к своему миропониманию, не отвергая «инаковость» ближнего, уважая его свободу воли. Может, именно это и есть та Любовь, о которой говорил нам Спаситель. Может, в этом аккурат скрыто модель человечества, которую ищем и - удивительно - не можем найти?
Зато судим, не боясь быть осужденными, и «распинаем» носителей других представлений о мире и о нас в нем. И, кривя душой, обвиняем кого-то во всех бедах, забыв, однако, что и мы причастны к тому, что имеем, бессмысленно покупаясь когда-то на лживые слова и заоблачные обещания.
В этот Великий День желаю всем погожий души и сердца, которым Воскресший Иисус придаст сил и мужества нести крест. Рядом с нами - такие же как мы. Только их крест, может, из другого дерева. А, может, они водрузили его на другое плечо...
Христос Воскресе! Воистину Воскресе!
Игорь Гулык