Про недоцільність експериментів
Ілюстрація: kprf.perm.ru
На пострадянському просторі відбуваються події, які можна цілком порівняти з подивуванням малюка, який намагається пояснити світ через нечисленні речі, які йому відомі завдяки куцому досвідові. Особливо взялися вправлятися з поняттям демократії, намагаючись окреслити те, що реально відбувається на посттоталітарному терені, не виходячи за рамки заданих параметрів. Вони є простими - комусь наснилося, а, може, дуже кортить уважати, що поневолені комунізмом народи обрали за орієнтир цивілізовані схеми людського співжиття, простіше кажучи, західну демократію. Але, позаяк еталон далекий від взірців, то для цих останніх слід, на думку особливо «просунутих» епігонів ліберальної думки застосувати прийнятні епітети.
Так у Росії з’явився дивакуватий покруч «суверенної», «керованої» демократії, який мав би, з одного боку, заспокоїти обнадіяний певним сурогатом реформ світ, а, з іншого, - укоськати розмаїті політичні середовища, які не вміють правити країною без насильства, цензури і контролю спецслужб. Завершилося все квазіфашистським путінським режимом. Але якби ж то завершилося! "Справа у тому, що тепер персональны ризики Путіна дуже високі, - роздумує Сєргєй Гурієв. - Коли ви створюєте загрози власності і свободі дуже багатих і могутніх людей (навіть якщо вони зобов'язані вам своїм багатством), то ви стаєте для них проблемою життя і смерті. Така ситуація довго не триватиме. Вона стала надто небезпечною для Путіна, і для його особистого оточення. І саме в цьому була стратегічна помилка з Україною".
Послуговуючись епітетами зі стелі, можна претендувати на роль винахідників «свого шляху», наполягаючи на національній специфіці, менталітетові, особливостях історичної традиції.
Україна, упевнений, минула цей відтинок освоєння термінів значно раніше від своєї сусідки. У нас також були спроби «третього шляху», кілька привселюдних пологів так званих «третіх сил». Перша, що приходить на пам’ять, то «Вперед, Україно!» часів Мусіяки, відтак «третім» захотів бути Олександр Мороз, змагаючи за крісло Президента перед другою каденцією Кучми. Але на тому, видається, й сталося…
Тепер маємо «проблему Тимошенко». Після її загадкового лікування в «Шаріте» і повернення в Україну, я дістав зі своїх конспектів ледь не апокаліптичну статтю Станіслава Бєлковского «Інша Україна». Відомий політолог вже тоді, років з вісім тому, дійшов висновку, що після другого пришестя Юлії Тимошенко в Україні переможе «харизматичний режим», тобто харизматична демократія, «де все визначає воля лідера, як би не називалася формально його поточна посада».
Я не акцентуватиму увагу на наслідках такої трансформації за Бєлковскім, зауважу лише, що вони направду убивчі. Тільки от є кілька зауважень, оминати які, як на мене, не варто.
По-перше, Україна мала вже справу з харизматиком, таким був, принаймні, на початку свого правління Віктор Ющенко. Не думаю, що відсутність харизми цього лідера на лівому березі Дніпра суттєво позначилася на конкретних його практичних кроках. У результаті від харизми залишилося геть мало, якихось 2 відсотки симпатій колишнього електорату…
По-друге, Тимошенко повернулася в зовсім іншу країну. Її харизму можна було наочно спостерігати під час першої появи на Майдані. Ба більше, за час перебування ЮВТ у Качанівці та Харкові спільнота хоч-не-хоч, але мала змогу докладно і дуже ретельно проаналізувати її минулі кроки і дійти до певних, не надто втішних для самої екс-прем’єрки та її затятих адептів висновків.
По-третє, після Майдану, який, - самозрозуміло, - стояв не за лідерів, а за країну, суспільство породило неймовірну кількість самоорганізованих середовищ, із своїми пріоритетами, цілями та лідерами. Причому ці сили організовувалися «знизу», а їхніми провідниками ставали не вмілі балакуни і харизматики, а ті, хто доволі часто реально вів їх під кулі або ж ухвалював адекватні ситуації рішення.
Тому, навіть у випадку третього пришестя Тимошенко в Україні міцнітиме демократія. Без жодних епітетів. Така, як є. Єдине, у чому мав рацію пан Бєлковскій, так це у тому, що «тієї України, яку ми звідали в останні три роки, можливо, більше не буде. Буде інша країна».
Ігор Гулик
Click to viewО нецелесообразности экспериментов
На постсоветском пространстве происходят события, которые можно вполне сравнить с изумлением малыша, пытающегося объяснить мир через немногочисленные вещи, которые ему известны благодаря маленькому опыту. Особенно рьяно экпериментируют с понятием демократии, пытаясь определить, что реально происходит на посттоталитарной территории, не выходя за рамки заданных параметров. Они просты - кому-то приснилось, а, может, очень хочется считать, что порабощенные коммунизмом народы избрали ориентиром цивилизованные схемы человеческого общежития, проще говоря, западную демократию. Но, поскольку эталон далек от образцов, то для них, по мнению особенно «продвинутых» эпигонов либеральной мысли следует придумать приемлемые эпитеты.
Так в России появился странный гибрид «суверенной», «управляемой» демократии, который должен, с одной стороны, успокоить обнадеженный определенным суррогатом реформ мир, а, с другой, - обуздать разнообразные политические силы, не умеющие править страной без насилия, цензуры и контроля спецслужб. Завершилось все квазифашистським путинским режимом. Но если бы закончилось! "Дело в том, что теперь персональные риски Путина очень высоки, - размышляет Сергей Гуриев. - Когда вы подвергаете угрозе собственность и свободу очень богатых и могущественных людей (даже если они обязаны вам своим богатством), то вы становитесь для них проблемой жизни и смерти. Такая ситуация долго не продлится. Она стала слишком опасной и для Путина, и для его личного окружения. И именно в этом была стратегическая ошибка с Украиной".
Пользуясь эпитетами взятыми с потолка, можно претендовать на роль изобретателей «своего пути», настаивая на национальной специфике, менталитете, особенностях исторической традиции.
Украина, уверен, прошла этот отрезок освоения терминов значительно раньше своей соседки. У нас также были попытки «третьего пути», несколько публичных родов так называемых «третьих сил». Первая, что приходит на память, это «Вперед, Украина!» времен Мусияки, затем «третьим» захотел быть Александр Мороз, стремясь сестьв кресло президента перед второй каденцией Кучмы. Но на том, кажется, и закончилось...
Теперь имеем «проблему Тимошенко». После ее загадочного лечения в «Шарите» и возвращение в Украину, я достал из своих конспектов почти апокалиптическую статью Станислава Белковский «Другая Украина». Известный политолог уже тогда, лет восемь назад, пришел к выводу, что после второго пришествия Юлии Тимошенко в Украине победит «харизматичный режим», то есть харизматическая демократия, «где все определяет воля лидера, как бы ни называлась формально его текущая должность».
Я не буду акцентировать внимание на последствиях такой трансформации за Белковским, замечу лишь, что они действительно убийственные. Только вот есть несколько замечаний, игнорировать которые, на мой взгляд, не стоит.
Во-первых, Украина имела уже дело с харизматиком, таким был, по крайней мере, в начале своего правления Виктор Ющенко. Не думаю, что отсутствие харизмы этого лидера на левом берегу Днепра существенно сказалась на конкретных его практических шагах. В результате от харизмы осталось совсем мало , каких-то 2 процента симпатий бывшего электората...
Во-вторых, Тимошенко вернулась в совершенно другую страну. Ее харизму можно было наглядно наблюдать во время первого появления на Майдане. Более того, за время пребывания ЮВТ в Качановке и Харькове общество, хочешь не хочешь, но могло подробно и очень тщательно проанализировать ее прошлые шаги и пришло к определенным, не слишком лестным для самой экс-премьера и ее ярых адептов выводам.
В-третьих, после Майдана, который - самопонятно, - стоял не по лидеров, а за страну, общество породило невероятное количество самоорганизующихся сред, со своими приоритетами, целями и лидерами. Причем эти силы организовывались «снизу», а их проводниками становились не умелые говоруны и харизматики, а те, кто довольно часто реально вел их под пули или принимал адекватные ситуации решения.
Поэтому, даже в случае "второго пришествия" Тимошенко в Украине будет развиваться демократия. Без эпитетов. Такая, как есть. Единственное, в чем был прав господин Белковский, так это в том, что «той Украины, которую мы знали в последние три года, возможно, больше не будет. Будет другая страна».
Игорь Гулык