Базові свободи

Mar 07, 2014 07:00



Ілюстрація: facebook

"Існує великий розрив між надто захопленими гіпотезою, аби вникнути у докази, і не готовими цього зробити. Єдиний спосіб зменшити цей розрив полягає в апеляції до авторитету", - стверджує знаний теолог і філософ Девід Рей Гріффін.
Авторитетів, на жаль, не залишилося, а поодинокі постаті, які бодай дають підстави для натяків на певну харизму, відкинуті на маргінес з усіма наслідками такої сепарації. Ба більше, тотальна недовіра всіх до всіх пожирає щодень крихти колишньої опінії, лише посилюючи моральну кризу звиклого до патерналізму загалу.
У низку понять, явищ і осіб, які активно ревізуються зараз, потрапили не тільки вчорашні кумири та провідники, але й базові категорії, до яких українці почали звикати лише кілька років тому. "Революційна коаліція" (ще одна ознака релятивізму реалій), вже точно, обрала об'єктом для маніпуляції суспільною свідомістю не ті об'єкти. Господарка навчилася вже працювати в умовах відсутності від детермінізму з політикою, щонайменше жодні парламентські чи урядові дискусії не впливають на природній ринковий стан речей у цій царині. "Коаліціянти" мали б, у першу чергу, поміркувати над виходом з психологічної кризи, однак, самозрозуміло, що гучна назва - лише яскрава обгортка для не надто креативних намірів.
"Світ невільний", - висновок американського агентства State of World Liberty, експерти якого помістили Україну на 87-е місце у рейтингу світового індексу свободи, не мусить стати підставою для чергового спалаху апатії в країні, де базові свободи й досі, після переможного, на перший погляд, Майдану, є загроженими. Мабуть, саме час зрозуміти, що захисниками цих понять не можуть зараз бути ні в.о. президента (через відсутність маневру), ні тим паче чинний Кабмін, ні Верховна Рада, захоплена передвиборчою риторикою і популізмом. Верхівка прагне переконати загал, що він щасливий, бо переможний. Натомість, стверджує феміністка Аґнєшка Ґрафф, попри те, що "щастя стало нині обов'язком", "у житті окремої особи та у житті групи відбуваються болісні, страшні, жахливі речі. І, можливо, варто прийняти їх інакше, ніж оптимістичним махом руки? В нас є право на відчай. Відчай часом має сенс. Це визнання того, що життя не є справедливим, і іноді ми повинні програти. І тоді нам потрібні інші люди, які з нами цей відчай розділять".
Єдиним оборонцем базових свобод, серед яких - і свобода слова, - залишається громадянське суспільство. Та позаяк в Україні воно відходить від шоку революцій і окупації, то, мабуть, можна і треба говорити про поставу громадянина, особистості в обороні свого невід'ємного права бути вільною людиною. Саме він, - громадянин, виборець, - реалізувавши своє право обирати, і відчуваючи себе зрадженим, зневаженим і не почутим, - цілком закономірно плекатиме у собі бажання змінити стан справ. Тут мова не про почуття помсти владі, - зазвичай, ним керуються саме владці, - тут мова про усвідомлення самодостатньості і можливостей самореалізації у скутому табу і заборонами довкіллі, про розуміння можливостей спротиву і переконання у тому, що цей спротив злу приречений на перемогу.
Єдиний, хто насправді має право на Майдан, а, отже, на всі цінності української революції, - це громадянин, загалом народ. Апеляції окремих політиканів до спадщини київського повстання - фальшиві та недолугі. Можна помилятися у виборі лідера, у виборі шляху, але майже ніколи оманливими не бувають почуття.
Ігор Гулик
Базовые свободы
"Существует большой разрыв между слишком восторженными гипотезой, чтобы вникнуть в доказательства, и они не готовы это сделать. Единственный способ уменьшить этот разрыв состоит в апелляции к авторитету", - утверждает известный теолог и философ Дэвид Рэй Гриффин.
Авторитетов, к сожалению, не осталось, а одинокие фигуры, хотя дают основания для намеков на определенную харизму, оказались выброшенными на обочину со всеми последствиями такой сепарации. Более того, тотальное недоверие всех ко всем пожирает последние крохи общественного мнения, лишь усиливая моральный кризис привыкшей к патернализму массы.
В список понятий, явлений и лиц, активно ревизующийся сейчас, попали не только вчерашние кумиры и лидеры, но и базовые категории, к которым украинсцы начали привыкать лишь несколько лет назад. "Революционная коалиция" (еще один признак релятивизма реалий), уж точно, избрала объектом для манипуляции общественным сознанием не те объекты. Экономика научилась работать в условиях отсутствия детерминизма с политикой, уже никакие парламентские или правительственные дискуссии не влияют на естественное рыночное положение вещей в этой области. "Коалицианты" должны, в первую очередь, подумать над выходом из психологического кризиса, посттравматического шока, поразившего общество, однако, - и это самопонятно, что громкие названия, обретенные парламентскими криейторами, - лишь яркая обертка для не слишком креативных намерений.
"Мир несвободен», - вывод американского агентства State of World Liberty, эксперты которого поместили Украину на 87-е место в рейтинге мирового индекса свободы, не должен стать основанием для очередной вспышки апатии в стране, где базовые свободы до сих пор, после победного, на первый взгляд, Майдана, остаются сомнительными. Пожалуй, аккурат время понять, что защитниками этих понятий не могут сейчас быть ни и.о. президента (из-за отсутствия маневра), ни тем более действующий Кабмин, ни Верховная Рада, охваченная предвыборной риторикой и популизмом. Верхушка тужится убедить всех, что они счастливы, потому что победители. Однако, утверждает феминистка Агнешка Графф, хотя "счастье теперь есть обязанностью", "в жизни отдельного человека или в жизни группы происходят болезненные, страшные, кошмарные вещи. И, возможно, слудует принять их іначе, нежели оптимистическим взмахом руки? У нас есть право на отчаяние. Отчаяние иногда исполнено смыслом. Это признание того, что жизнь несправедлива, и иногда мы должны проиграть. И тогда нам нужны другие люди, которые смогут разделить это отчаяние с нами".
Единственным защитником базовых свобод, среди которых - и свобода слова, - остается гражданское общество. Но поскольку в Украине оно отходит от шока революций и оккупации, то, пожалуй, можно и нужно говорить о позиции гражданина, личности в обороне своего неотъемлемого права быть свободным человеком. Именно он - гражданин, избиратель, - реализовав свое право избирать, и чувствуя себя преданным, презренным и не услышанным, - вполне закономерно будет лелеять в себе желание изменить положение дел. Здесь речь не о чувстве мести власти, - как правило, им руководствуются именно эту власть имущие, - здесь речь об осознании самодостаточности и возможностей самореализации в скованной табу и запретами окружающей среде, о понимании возможностей сопротивления и убеждения в том, что это сопротивление злу обречено на победу.
Единственный, кто действительно имеет право на Майдан, а, следовательно, на все ценности украинской революции, - это гражданин, в общем народ. Апелляции отдельных политиканов к наследию киевского восстания - фальшивы и нелепы. Можно ошибаться в выборе лидера, в выборе пути, но почти никогда обманчивыми не бывают чувства.
Игорь Гулык

громадяни, влада, свобода

Up