Опозиція: час вибору
Ілюстрація: joyreactor.cc
Пісок у годиннику паузи, перекинутому і владою, і опозицією з волі того, хто в цій країні наразі ухвалює все, поступово втікає. Тепер перед «трійкою» трилема, майже за Рузвельтом: "Найкраще, що ви можете зробити, це вчинити правильно, наступне найкраще, що ви можете зробити, це вчинити неправильно, але, найгірше, що ви можете зробити - це не робити нічого".
Часовий лаг, на який усі нарікали, мовляв, він дасть змогу владі перегрупувати сили, проконсультуватися з Путіним тощо, як на мене, виявився кориснішим для Майдану. Не зважаючи на усю нестерпність «стояння». Український здвиг вийшов за межі центру столиці, міцно закріпився у десятку регіонів, роз’їдає режим у його найнадійнішому запіллі.
Фактично зараз маємо феномен двох держав на одній суверенній території. Нова Україна набуває чітко окреслених рис, формує свої структури (самооборону, медичну службу, безпеку), вчиться азам самостійної дипломатії.
Що це означає для хунти? Насмілюся стверджувати, що це прозоріший, ніж будь-які активні «бойові дії», натяк на її фінал. Сотні тисяч людей, втягнутих у вир повстання, вже не зможуть жити в країні Януковича і Сім’ї, навіть якби з якогось дива забажали цього. Вони просто спалили за собою мости, цілковито і тверезо усвідомивши, що у випадку фіаско їх чекатиме у ліпшому разі еміграція.
Чого вимагає актуальний момент від опозиції? Нічого, окрім вибору. Вона може й надалі уявляти себе авангардом спротиву, його репрезентативним обличчям, але, погодьтеся, безпідставні оцінки не гріють адекватних осіб, хіба лише тих, кого тримають на Кульпаркові за вперте бажання назвати себе Наполеонами.
Лідери опозиції вільні й зараз вести перемовини із режимом, тішачи собі душі запропонованими посадами. Але при цьому їм слід сісти й дуже серйозно поміркувати над тим, а власне кого вони представляють? І на підставі чого погоджуються чи не погоджуються із тим, що їм намагаються втулити офіційні візаві? І взагалі, хто уповноважував їх вести ці перемовини, бо без повноважень «процес» більше скидається на добровільне і невимушене чаювання на межі з колаборацією або, принаймні, дрібним угодовством.
Ще раз наголошу - нова Україна вже є реальністю, яку можна відчути не те що на дотик. Наша ж триголова опозиція, - так чомусь видається, - зависла між «вчора» і «завтра», між Системою,в якій їй все чи майже все було зручним та зрозумілим, та Антисистемою, в якій усім доведеться вчитися нових правил, звикати до нових ролей, реально розпочинати все з нуля. І картина, складена із поки що мозаїчних елементів, може виявитися цілком іншою, аніж те, що намальовано на політтехнологічних полотнах у різних штабах і штабиках.
Ніхто, звісно, не відмовляє опозиції у посередницькій місії. Бо ніхто не бажає крові і нових смертей. Але, як на мою думку, для цього справді слід отримати мандат від нової України, а ще - змінити партнера у переговорах. Звісно, Лукаш, Портнов, Клюєв, - стовпи бюрократії режиму, - вони можуть укласти у вуха межигірському самітнику певні меседжі. Та, видається, більш притомнішими і утямливішими слухачами нині є фінансові стовпи Януковичевої держави - олігархи, яких ось кілька днів тому спробували загнати у специфічне гетто інструментами НБУ. Вони, певна річ, невдоволені, а, отже, варто скерувати ці настрої на публіку, яка годується з рук Ахмєтова, Фірташа та інших. Зокрема, на фракцію регіонів у парламенті. Якщо там справді влаштують путч, то перемовини із тими, хто «банкує на Банковій» взагалі втратять сенс. Бо нардепів таки хтось обирав, а хто візьме на поруки по суті клерків режиму?
Я думаю, опозиціонерам варто поквапитися. Принаймні, для того, аби певним чином вписатисяу ландшафт України, яка постане зовсім скоро. Пісок у годиннику втікає, аби раптом так не сталося, що з під їхніх ніг почне втікати земля.
Ігор Гулик
Оппозиция: время выбора
Песок в часах паузы, опрокинутых и властью, и оппозицией по воле того, кто в этой стране пока что решает все, неумолимо вытекает. Теперь перед «тройкой» - трилемма, почти за Рузвельтом: "Лучшее, что вы можете сделать, это поступить правильно, следующее лучшее, что вы можете сделать, это поступить неправильно, но наихудшее, что вы можете сделать - это не делать ничего".
Временной лаг, на который все жаловались, мол, он позволит власти перегруппировать силы, проконсультироваться с Путиным и т.д., на мой взгляд, оказался более полезным для Майдана. Несмотря на всю невыносимость «стояния». Украинский сдвиг вышел за пределы центра столицы, прочно закрепился в десятке регионов, разъедает режим в его надежном тылу.
Фактически сейчас имеем феномен двух государств на одной суверенной территории. Новая Украина приобретает четкие черты, формирует свои структуры (самооборону, медицинскую службу, безопасность), учится азам самостоятельной дипломатии.
Что это означает для хунты? Осмелюсь утверждать, что это более прозрачный, чем активные «боевые действия», намек на ее финал. Сотни тысяч людей, вовлеченных в водоворот восстания, уже не смогут жить в стране Януковича и Семьи, даже если бы каким-то чудом пожелали этого. Они просто сожгли за собой мосты, полностью и трезво осознав, что в случае фиаско их может ждать в лучшем случае эмиграция.
Чего требует актуальный момент от оппозиции? Ничего, кроме выбора. Она может продолжать представлять себя авангардом сопротивления, его репрезентативным лицом, но, согласитесь, безосновательные оценки не греют адекватных людей, разве что тех, кого держат на Кульпаркове за упрямое желание назвать себя Наполеонами.
Лидеры оппозиции вольны и сейчас вести переговоры с режимом, теша свои души предложенными должностями. Но при этом им следует сесть и серьезно подумать над тем, а собственно кого они представляют? И на основании чего соглашаются или не соглашаются с тем, что им пытаются впихнуть официальные визави? И вообще, кто уполномочивал их вести эти переговоры, потому что без полномочий «процесс» больше смахивает на добровольное и непринужденное чаепитие, чреватое коллаборацией или, по крайней мере, мелким соглашательством.
Еще раз подчеркну - новая Украина уже является реальностью, которую можно ощутить не только физически. Наша же трехглавая оппозиция, - так почему-то кажется, - зависла между «вчера» и «завтра», между Системой, в которой ей все или почти все было удобным и понятным, и Антисистемой, в которой всем придется учиться новым правилам, привыкать к новым ролям, реально начинать все с нуля. И картина, составленная из пока мозаичных элементов, может оказаться совершенно иной, чем то, что нарисовано на политтехнологических полотнах в различных штабах и штабиках.
Никто, конечно, не отказывает оппозиции в посреднической миссии. Потому что никто не желает крови и новых смертей. Но, по-моему, для этого действительно нужно получить мандат от новой Украины, а еще - сменить партнера в переговорах. Конечно, Лукаш, Портнов, Клюев, - столбы бюрократии режима, - они могут вставить в уши межигорскому отшельнику определенные месседжи. Но, кажется, более сознательными и понятливыми слушателями ныне выступают финансовые столбы Януковичевого государства - олигархи, которых несколько дней назад попытались загнать в специфическое гетто инструментами НБУ. Они, конечно, недовольны, а, следовательно, стоит направить эти настроения на публику, которая кормится из рук Ахметова, Фирташа и других. В частности, во фракцию регионов в парламенте. Если там действительно устроят путч, то переговоры с теми, кто «банкует на Банковой» вообще потеряют смысл. Потому нардепов все-таки кто-то избирал, а кто возьмет на поруки по сути клерков режима?
Я думаю, оппозиционерам стоит поторопиться. По крайней мере, для того, чтобы каким-то образом вписатися в ландшафт Украины, которая возникнет совсем скоро. Песок в часах убегает. Вдруг случится так, что из-под ихних ног начнет уходить земля.
Игорь Гулык