Майстри й інструменти
Ілюстрація: pikabu.ru
Переконаний: запитай будь-якого пересічного українця про те, чию волю виконує нині чинний президент, і почуєш відповідь - Владіміра Путіна. Та що там обивателі, - найвідоміші політологи, не кажучи вже про знаних представників опозиції, коли йдеться про джерела рішень чи бездіяльності Віктора Януковича, схильні показувати пальцями на Кремль. Відомий колумніст Ален Ґіймоль з Франції на сторінках «Тижня» навіть проводить певні паралелі між роллю українського очільника і Башара Асада (там, у Парижі, мабуть, це особливо драстична тема): «Башар Асад та Віктор Янукович стали васалами й релейним устаткуванням Росії, котра нині як може, так і збирає з уламків свою колишню велику зону впливу».
Слів нема: звісно, все так. Але мало хто говорить про інструментарії в руках інструментів, про важелі, що ними володіють ці люди-функції, зокрема і наш ВФЯ. Мені заперечать: мовляв, всім відомо - силовики, прокурори, судді. А ще - криміналітет, з яким безпосередньо пов’язують не тільки найближче оточення президента, але й взагалі причини й мотивації його просування службовою драбиною до найвищого фотеля в державі.
Усе це лежить на поверхні, вихлюпується в ефір телеканалів та інтернет-простір, формуючи таким чином стереотип Януковича Всемогутнього і водночас Януковича Безпорадного. Насправді ж, як мені видається, справа навіть не у ролі ВФЯ-васала Путіна чи ВФЯ-потенційного диктатора. Справа у системі, яка: а) уможливила прихід до влади цього одіозного персонажа донецького загумінку; б) дала йому небачені досі повноваження; в) до мінімуму звузила поле маневру для тих, хто хотів би, щиро чи із меркантильних поглядів, змінити статус кво.
Можна розуміти чи не сприймати мотиви Владіміра Путіна, але, даруйте, самодостатній і амбітний президент України мав би думати, перш за все, не про сусідські захцянки, а про інтереси власної країни. Тим паче, що, дякувати Богові, серед його підданих купа доволі грамотних і креативних людей, які могли б запропонувати ще більшу купу варіантів. За бажання ВФЯ.
Але такого бажання не проглядається. Лише обставини - Майдан, Грушевського etc змусили Януковича видавити із себе це нелюбе його ментальності словосполучення «конституційна реформа», але водночас його підсвідомість нашіптує йому рішення, властиве «наперсточникові» та шулеру. Зміна державного устрою, як це дуже влучно зауважила найбільший, мабуть, янукознавець Юлія Тимошенко, під кінець президентської каденції справді намалює перед ВФЯ зовсім таки непогану перспективу: бути всесильним прем’єром при послабленому президентові. Хто б ним не став - Яценюк, Порошенко, Кличко…
Тому, власне, й запрацювала система, точніше, її знані та випробувані адепти, на те, щоб дати процесові «реформи» якнайтриваліший часовий лаг (до осені), щоб виписати зміни до Конституції з прицілом на будь-який результат виборів, і, можливо, ще й ухвалити у спосіб, який би передбачав відносно безтурботне скасування усіх новинок (за політичної на те потреби).
Януковичеві потрібен час, і власне ця потреба диктує йому роль «інструмента Путіна». Бо той готовий давати гроші, але під свої, доволі специфічні відсотки, які в одну мить можуть покриватися непомірною платою державним суверенітетом чи розколом країни.
Єдиним чинником, який не бажає давати Януковичу цього часу і не хоче чекати на його конституційну реформу, ба більше, - вимагає дострокових виборів - це Майдан. Ось чому він так дратує двох учасників змови - і Путіна, і ВФЯ. Ось чому саме проти Майдану задіяні не тільки інструменти старої системи, але й арсенали сусіднього президента. Але факт є фактом - зважаючи на Майдан, граючи у його гру, ці двоє фактично визнають за собою ролі інструментів в руках повсталих.
Ось такий парадокс із майстрами та інструментами…
Ігор Гулик
Мастера и инструменты
Убежден: спроси любого рядового украинца о том, чью волю выполняет ныне действующий президент, и услышишь ответ - Владимира Путина. Да что там обыватели, - известные политологи, не говоря уже об известных представителях оппозиции, когда речь идет об источниках решений или бездействия Виктора Януковича, склонны показывать пальцами на Кремль. Известный колумнист Ален Гиймоль из Франции на страницах «Тыжня» также проводит определенные параллели между ролью украинского главы и Башара Асада (там, в Париже, наверное, это особенно раздражающая тема): « Башар Асад и Виктор Янукович стали вассалами и релейным оборудованием России, которая сейчас как может, так и собирает из обломков свою бывшую большую зону влияния».
Слов нет: конечно, все это так. Но мало кто говорит о инструментарии в руках инструментов, о рычагах, которыми обладают эти люди-функции, в том числе и наш ВФЯ. Мне возразят: мол, всем известно - силовики, прокуроры, судьи. А еще - криминалитет, с которым непосредственно связывают не только ближайшее окружение президента, но и вообще причины и мотивации его продвижения по служебной лестнице до самого высокого кресла в государстве.
Все это лежит на поверхности, выплескивается в эфир телеканалов и интернет-пространство, формируя таким образом стереотип Януковича Всемогущего и одновременно Януковича Беспомощного. На самом же деле, как мне кажется, дело даже не в ролях ВФЯ-вассала Путина или ВФЯ-потенциального диктатора. Дело в системе, которая: а) сделала возможным приход к власти этого одиозного персонажа донецкой провинции: б) дала ему невиданные доселе полномочия; в) к минимуму сузила поле маневра для тех, кто хотел бы, искренне или для меркантильных интересов, изменить статус кво.
Можно понимать или не принимать мотивы Владимира Путина, но, извините, самодостаточный и амбициозный президент Украины должен думать, прежде всего, не о соседских прихотях, а об интересах собственной страны. Тем более, что, слава Богу, среди его подданных куча достаточно грамотных и креативных людей, которые могли бы предложить еще большую кучу вариантов. При желании ВФЯ.
Но такого желания не просматривается. Только обстоятельства - Майдан, Грушевского etc заставили Януковича выдавить из себя это не милое его ментальности словосочетание «конституционная реформа», но одновременно его подсознание нашептывает ему решение, свойственное «наперсточнику» и шулеру. Изменение государственного устройства, как это очень метко заметила самый искушенный, пожалуй, януковед Юлия Тимошенко, к концу президентского срока действительно нарисует перед ВФЯ совсем неплохую перспективу: быть всесильным премьером при ослабленном президенте. Кто бы им ни стал - Яценюк, Порошенко, Кличко...
Поэтому, собственно, и заработала система, точнее, ее известные и испытанные адепты, на то, чтобы дать процессу «реформы» временной лаг подлинее (к осени), чтобы выписать изменения в Конституцию с прицелом на любой результат выборов, и, возможно, еще и принять их способом, который бы предусматривал относительно беззаботную отмену всех новинок (по политической на то необходимости).
Януковичу нужно время, и собственно это требование диктует ему роль «инструмента Путина». Ибо тот готов давать деньги, но под свои, довольно специфические проценты, которые в один миг могут превратиться в непомерную плату государственным суверенитетом или расколом страны.
Единственным фактором, который не желает давать Януковичу времени и не хочет ждать его конституционной реформы, более того, - требует досрочных выборов - это Майдан. Вот почему он так раздражает двух участников заговора - и Путина, и ВФЯ. Вот почему именно против Майдана задействованы не только инструменты старой системы, но и арсеналы соседнего президента. Но факт остается фактом - учитывая Майдан, играя в его игру, эти двое фактически признают за собой роли инструментов в руках восставших.
Вот такой парадокс с мастерами и инструментами...
Игорь Гулык