Тривладдя
Ілюстрація: wowmagic.ru
Коли кілька тижнів тому я писав про український аналог «ескадронів смерті», то спричинив цим купу скептичних коментарів від своїх читачів. Мовляв, ну, які із «тітушок» «ескадрони», вони заробляють свою копійку, а насправді - нерішучі, боягузливі і дріб’язково мстиві.
Події останніх днів з усією очевидністю засвідчили, що відомий із травневих подій на Софіївській площі персонаж, прізвище якого вже потрапило в аннали української Вікіпедії, - то лише представник «потішного війська», кинутого запопадливими слугами режиму у бій за власні шкури. Військо, здатне на якісь підленькі провокації (побиття гуртом одного журналіста, кумедний пікет посольства США, а відтак розпач після чергового «кидка» замовників, трощення приватних автівок у центрі Києва тощо).
Справжніми є «ескадрони смерті» діють, здебільша, вночі. Саме вони вивозять і мордують людей у підкиївських лісах, по-садистськи знущаються над мирними протестувальниками. ЗМІ, як правило, говорять про «беркувців»-збоченців, але, судячи зі жахливої статистики повідомлень про такі звірства, жодного «Беркуту», жодного міліцейського «зоопарку» не вистачило б на вуличні бої під АП, і на стримування розмаїтих акцій Автомайдану, пильнування Межигір’я. А, отже, закрадається підозра, що в обладунки спецпідрозділів одягнуті кримінальники, які таким чином демонструють свою прихильність системі, на верхівці якої - «свій». Цю мою приватну підозру підтверджує і колишній начальник київської міліції Володимир Ярема: ”Є кримінальна структура, яка нараховує близько двохсот чоловіків, яка під прикриттям міліції вчиняє протиправні дії... У тому числі викрадає людей”.
Використання клікою "ескадронів смерті" - додатковий аргумент для активістів Майдану, для опозиції назагал, коли вони кволо намагаються зараз апелювати до силовиків середньої та вищої ланок. В Україні історично склалося, що міліція, зазвичай, була не з народом, а з його маргінесом - своїми ж «клієнтами», яких використовували у ролі інформаторів, провокаторів, «понятих» і «свідків». Цю публіку щиро, але потай зневажали чесні «опери», та відмовитися від послуг таких типів, на жаль, не випадало. Гадаю, цю відразу і зневагу варто тепер спробувати витягнути на світ Божий, апелюючи до залишків офіцерської честі.
Я недаремно заговорив про криміналітет і опозицію. В умовах, що склалися, маємо дивний прецедент «тривладдя», причому центр ваги настільки релятивний, що найкращою метафорою для цього, мабуть, буде ртуть.
Є сумнівно легітимна після усіх злочинів проти народу «влада». «Влада», яка живе у світі ілюзій, і множить ці ілюзії з манією шизофреника, якому важко розрізнити, де, в якій реальності він перебуває зараз.
Є триголова опозиція, яка нарешті спромоглася сформувати паралельний орган влади - Народну раду. Теж сумнівно легітимний, та все ж, з огляду на революційну ситуацію, більш-менш прийнятний. За умови розвитку цього стратегічного плану, зокрема в регіонах. Прецеденти вже є, - вчорашні події у Львові , Рівному, Хмельницькому, Житомирі, Черкасах, Тернополі. Але тут головною дійовою особою стає джерело справжньої влади - народ.
І є «влада» криміналу, яка у будь-який час може вийти з-під «даху» кураторів з офіційних структур, і влаштувати в країні казна що. Адже апетит, знано, розпалюється під час їжі. А насититися цих покидькам важко - не тільки харчами, а й людською кров’ю. Вони - «безпредельщікі», їх не злякаєш ні пожиттєвим ув’язненням, ні Гаазьким трибуналом. Перед ним, сподіваюся, відповідатимуть саме ті, хто найняв їх до цієї огидної роботи.
З огляду на це революція приречена перемогти. Як - питання політичної волі лідерів і головне - людської волі громадян. Не тільки тих, хто на Майдані, але й тих, хто чинить спротив диктатурі там, де може це робити.
Бо інакше - інакше я навіть не знаходжу аналогій у світовій історії, коли в державі запанують «урки». Хоча… За великим рахунком так ми живемо ось уже чотири роки.
Ігор Гулик
Троевластие
Когда несколько недель назад я писал о украинском аналоге «эскадронов смерти», это спровоцировало кучу скептических комментариев моих читателей. Мол, ну, какие «титушки» «эскадроны», они зарабатывают свою копейку, на самом деле - нерешительные, трусливые и мелочно мстительны.
События последних дней со всей очевидностью показали, что известный майскими событиями на Софиевской площади персонаж, фамилия которого уже попала в анналы украинской Википедии, - это лишь представитель «потешного войска» , брошенного усердными слугами режима в бой за собственные шкуры. Войска, способного на какие-то подленькие провокации (избиение группой одного журналиста, шутовской пикет посольства США, а затем злость после очередного «кидка» заказчиков, уродование частных автомобилей в центре Киева и т.п.).
Настоящие «эскадроны смерти» действуют, преимущественно, ночью. Именно они вывозят и издеваются людей в лесах под Киевом, по-садистски издеваются над мирными протестующими. СМИ, как правило, говорят о «беркувцах»-извращенцах, но, судя по ужасной статистике сообщений о таких зверствах, ни «Беркута», ни всего милицейского «зоопарка» не хватило бы на уличные бои под АП, на сдерживание разнообразных акций Автомайдана, охрану Межигорья. А, следовательно, закрадывается подозрение, что в доспехи спецподразделений одеты уголовники, которые таким образом демонстрируют свою приверженность системе, на вершине которой - тоже «свой». Это мое приватное підозрение подтверджает и бывший начальник киевской милиции Владимир Ярема: ”Есть криминальная структура, насчитывающая около двухсот человек, которая под прикрытием милиции делает противоправные поступки... В том числе похищает людей”.
Использование кликой "эскадронов смерти" - дополнительный аргумент для активистов Майдана, для оппозиции в целом, когда они как то робко пытаются сейчас апеллировать к силовикам среднего и высшего звена. В Украине исторически сложилось, что милиция, как правило, была не с народом, а с его маргинесом - своими же «клиентами», которых использовали в качестве информаторов, провокаторов, «понятых» и «свидетелей». Эту публику искренне, но втайне презирали честные « оперы», но отказаться от услуг таких типов, к сожалению, не могли. Думаю, эту ненависть и пренебрежение стоит теперь попытаться извлечь на свет Божий, апеллируя к остаткам офицерской чести.
Я недаром заговорил о криминалитете и оппозиции. В сложившихся условиях имеем странный прецедент «троевластие», причем центр его тяжести настолько релятивный, что лучшей метафорой для этого, пожалуй, будет ртуть.
Есть сомнительно легитимная после всех преступлений против народа «власть». «Власть», которая живет в мире иллюзий, и умножает эти иллюзии с манией шизофреника, которому трудно различить, где, в какой реальности он находится сейчас.
Есть трехглавая оппозиция, наконец смогла сформировать параллельный орган власти - Народную раду. Тоже сомнительно легитимную, но все же, учитывая революционную ситуацию, удобоваримую. При условии развития этого стратегического плана, в частности в регионах. Прецеденты уже есть, - вчерашние события во Львове, Ровно, Хмельницком, Житомыре, Черкассах, Тернополе. То тут главным действующим лицом стал источник подлинной власти - народ.
И есть «власть» криминала, которая в любое время может выйти из-под «крыши» кураторов из официальных структур, и устроить в стране невесть что. Ведь аппетит, известно, приходит во время еды. А насытиться этих отбросам трудно - не только пищей, но и человеческой кровью. Они - «безпредельщики», их не испугаешь ни пожизненным заключением, ни Гаагским трибуналом. Перед ним, надеюсь, будут отвечать именно те, кто нанял их для этой отвратительной работы.
Учитывая это, революция обречена победить. Как - вопрос политической воли лидеров и главное - человеческой воли граждан. Не только тех, кто на Майдане, но и тех, кто оказывает сопротивление диктатуре там, где может это делать.
Иначе - иначе я даже не нахожу аналогии в мировой истории, когда в государстве воцарятся «урки». Хотя... По большому счету, так мы живем вот уже четыре года.
Игорь Гулык