Комуністична неволя «Свободи»
Ілюстрація: demotivators.org.ua
І знову до гучного скандалу із червоним минулим найекзальтованішої особи у «найрадикальнішій» силі нинішнього політичного ландшафту України. І знову про стосунки політиків із журналістами: людьми, незручними у всіх форматах, позаяк суть їхньої професії полягає акурат у тому, аби авторитети були авторитетами, а не зліпленими політтехнологами та власними амбітними задумами восковими скульптурами із музею мадам Тюссо.
Коли в інтернеті, після рішення суду (!) з’явилися скани із власноруч написаною 1988 року заявою пані Фаріон на вступ до лав КПРС, а поруч із нею - протоколи зборів «первічєк», рекомендації досі шанованих людей, перша жіночка «Свободи» істерично обізвала пошуковувачів правди найостаннішими словами, відомими українському філологу з ученим ступенем. Її запал чомусь нагадав мені спічі Ганни Герман, коли країна раптом дізналася, що на головний її фотель претендує колишній зек Янукович. І Ющенка, - «найрафінованішого демократа», що кинув у журналістську спільноту зневажливе слово «морда». Я намагався вловити різницю між цими двома панночками і екс-бухгалтером, і, повірте, досі її не віднайшов. З простої причини: усі троє брехали. Цинічно, з надривом, видаючи себе (чи свого підзахисного у випадку Герман) за жертву змови, підлості і людської невдячності.
Ми звикли до неправди з уст політиків, і те, що вони все частіше брешуть, свідчить про їхнє невміння бути самими собою. Такими, якими вони є, з власним минулим, комплексами, фобіями. Вони - маріонетки, не обов’язково чиїсь, їхня керованість - у їхніх мізках, де міцно засіли переконаність у безкарності, праведності, месійності і непогрішності. Це ж треба уміти - так утвердити себе у думці, що я - це насправді не я, такий, яким є, а хтось інший - ледь не ангел (хай навіть із чорним крилом).
Мені, у принципі, однаково: була пані Фаріон у КПРС, чи ні. Мені - виборцеві - набридло, коли з мене роблять дурня. При цьому відкрито демонструючи свою святість - хрестики під прозорими до «ні могу» вишиванками, охриплі від надриву патріотичні промови, убогість і скромність про людське око. Я хочу, щоб мої обранці врешті-решт були собою, якщо бажаєте, були людьми, а не симулякрами персонажів із гламурних журналів, віднайдених горе-політтехнологами у мережі. Я бажав би, аби вони були вільними, не шизофренічно роздвоєними, бо вільною може бути тільки самодостатня і чесна особа. Особа, яка над усе шанує власну гідність і гідність ближнього, а не базарна перекупка з чорним язиком і виряченими від злоби очима.
Урешті-решт, чи один із нардепів з демократичного табору був колись членом компартії? Їх, мабуть, тисячі. Але лише одиниці говорили про це відверто. І залишилися собою. Шановані людьми, - з мандатом чи без. Академік Юхновський, наприклад…
Ігор Гулик
Коммунистическая неволя "Свободы"
И снова к громкому скандалу с красным прошлым самой экзальтированной персоны в «самой радикальной» силе нынешнего политического ландшафта Украины. И снова об отношениях политиков с журналистами: людьми, неудобными во всех форматах, поскольку суть их профессии заключается именно в том, чтобы авторитеты были авторитетами, а не вылепленными политтехнологами и собственными амбициозными замыслами восковыми скульптурами из музея мадам Тюссо.
Когда в интернете, после решения суда (!) появились сканы из собственноручно написанного в 1988 году заявления госпожи Фарион для вступление в ряды КПСС, а рядом - протоколы собраний «первичек», рекомендации до сих пора уважаемых людей, первая женщина «Свободы» истерически обозвала искателей правды самыми последними словами, известными украинскому филологу с ученой степенью. Ее пыл почему-то напомнил мне спичи Анны Герман, когда страна вдруг узнала, что на главное ее кресло претендует бывший зэк Янукович. И Ющенко, - «рафинированного демократа», бросившего в журналистское сообщество пренебрежительное слово «морда». Я пытался уловить разницу между двумя барышнями и экс-бухгалтером, и, поверьте, до сих пор ее не нашел. По простой причине: все трое врали. Цинично, с надрывом, выдавая себя (или своего подзащитного в случае Герман) жертвой заговора, подлости и человеческой неблагодарности.
Мы привыкли ко лжи из уст политиков, и то, что они все чаще врут, свидетельствует об их неумение быть собою. Такими, какие они есть, со своим прошлым, комплексами, фобиями. Они - марионетки, не обязательно чьи-то, их управляемость - в их мозгах, где прочно засели убежденность в безнаказанности, праведности, мессианства и непогрешимости. Это же надо уметь - так утвердить себя в мысли, что я - это на самом деле не я таков, каков есть на самом деле, а кто-то другой - чуть ли не ангел (пусть даже с черным крылом).
Мне, в принципе, все равно: была госпожа Фарион в КПСС, или нет. Мне - избирателю - надоело, когда меня принимают за дурака. При этом открыто демонстрируя свою святость - крестики под прозрачными до "не могу" вышиванками, охрипшие от надрыва патриотические речи, нищету и скромность для отвода глаз. Я хочу, чтобы мои избранники наконец были собою, если хотите, были людьми, а не симулякрами персонажей из гламурных журналов, найденных горе-политтехнологами в сети. Я желал бы, чтобы они были свободными, не шизофренично раздвоенными, потому что свободным может быть только самодостаточный и честный человек. Человек, больше всего ценящий собственное достоинство и достоинство ближнего, а не базарная торговка с черным языком и глазами, налитыми злобой.
В конце концов, разве один из нардепов из демократического лагеря был в оные годы членом компартии? Их, наверное, тысячи. Но лишь единицы говорили об этом откровенно. И остались собой. Уважаемыми людьми, - с мандатом или без. Академик Юхновский, например...
Игорь Гулык