Останній набій
Ілюстрація: cartoon.kulichki.com
Регіонал Володимир Олійник ще минулого тижня пообіцяв, що готує справжню інформаційну «бомбу» для робочої групи, яка не у поті чола поспішає укласти компромісний документ щодо виїзду Юлії Тимошенко до Німеччини. І ця «бомба» вибухнула вчора, коли той же Олійник поінформував колег, а разом із ними зацікавлену громадськість про дві відмови Європейського суду з прав людини, який не знайшов підстав для лікування екс-прем’єрки за кордоном.
Мовляв, тамтешні правники визнали, що для харківської бранки створено належні умови в українській лікарні, і «Юлія Тимошенко, маючи право оскаржити це рішення у Великій палаті, не скористалася цим правом, таким чином визнавши, що рішення суду є об'єктивним, а її вимоги - безпідставними».
Заява Олійника схожа на останній набій, який регіонали, далебі, не для себе, а для тих, хто із впертістю приречених ще розраховує на милість режиму. Звісно, можна прислухатися до Мілана Кундери та його висновку про те, що «у суспільстві, керованому терором, будь-які заяви позбавлені ваги, вони вимушені, і обов’язок кожної порядної людини не брати їх до уваги, пропускати повз вуха».
Але у новині від Олійника є кілька моментів, які вартують над тим, аби поміркувати над ними.
Перший. Невже європейські очільники, особливо ті з них, хто із подиву гідною регулярністю нагадували Києву про обов’язкову вимогу - звільнення Тимошенко і її подальшого лікування у «Шаріте», - невже ці витончені демократи й краєм вуха не чули про згадані рішення ЄСПЛ? А якщо чули, то чому не враховували їх, не вважали керівництвом до дії. Невже, - ви хіба повірите, - і Кокс з Кваснєвскі, і ван Ромпей, і купа дипломатів теж, як і вітчизняні очільники, схильні визнавати «вибіркове правосуддя»?
Другий. Чому «регіонали» зволікали із оприлюдненням такого важливого документа? Чи, бува, не пов’язана несподівана відвертість пана Олійника із результатами утаємниченого робочого візиту Януковича у Підмосков’я? Якщо є такий взаємозв’язок, то, врешті-решт, про що говорили обидва президенти у невимушеній обстановці? Про ймовірність подвійної гри з боку ЄС, про яку раптом у понеділок заговорив і керівник фракції ПР Олександр Єфремов?
Третій, і дуже драстичний. Чому опозиція, - це втілення «честі і совісті нації», - така, зазвичай, публічна наша опозиція, і словом не заікнулася про негативні рішення ЄСПЛ щодо клопотань Тимошенко? Розумію, це було б не на користь «справі». Але, смію запитати, чиїй «справі»? Бо тепер, коли регіонали із усіх ЗМІ трубадурять про Україну як «заручницю Тимошенкових захцянок», - старі замовчування та інтриги вилізуть опозиційним лідерам боком...
Я розумію, що шанси підписати Угоду про асоціацію ще є. Можливо, навіть без звільнення ЮВТ. Але, даруйте, контекст цього дійства такий, що наштовхує на невеселі думки про сумнівні повадки усіх дійових осіб. «Батьків», так би мовити, історичного вибору України.
Ігор Гулик
Последний патрон
Регионал Владимир Олийнык еще на прошлой неделе пообещал, что готовит настоящую информационную «бомбу» для рабочей группы, которая не в поте лица торопится подготовить компромиссный документ о выезде Юлии Тимошенко в Германию. И эта «бомба» взорвалась вчера, когда тот же Олийнык проинформировал коллег, а вместе с ними заинтересованную общественность, о двух отказах Европейского суда по правам человека, не нашедшего оснований для лечения экс-премьера за рубежом.
Мол, тамошние юристы признали, что для харьковской пленницы созданы надлежащие условия в украинской больнице, и «Юлия Тимошенко, имея право обжаловать это решение в Большой палате, не воспользовалась этим правом, таким образом признав, что решение суда является объективным, а ее требования - безосновательными».
Заявление Олийныка похоже на последний патрон, который регионалы приберегли, однако, не для себя, а для тех, кто с упорством обреченных еще рассчитывает на милость режима. Конечно, можно прислушаться к Милану Кундере и его выводу о том, что «в обществе, управляемом террором, любые заявления лишены веса, они вынуждены, и долг каждого порядочного человека не принимать их во внимание, пропускать мимо ушей».
Но в новости от Олийныка есть несколько моментов, которые стоят того, чтобы поразмышлять над ними.
Первый. Неужели европейские руководители, особенно те из них, кто с завидной регулярностью напоминали Киеву об обязательном требовании - освобождении Тимошенко и дальнейшего лечении в «Шарите», - неужели эти рафинированные демократы и краем уха не слышали об упомянутых решения ЕСПЧ? А если слышали, то почему не учитывали их, не считали руководством к действию. Неужели, - вы разве поверите, - и Кокс с Квасневски, и ван Ромпей, и куча дипломатов, как и наши отечественные руководители, тоже склонны признавать «выборочное правосудие»?
Второй. Почему "регионалы" медлили с обнародованием такого важного документа? Не связана ли, - совсем случайно, - неожиданная откровенность господина Олийныка с результатами тайного рабочего визита Януковича в Подмосковье? Если такая взаимосвязь существует, то, в конце концов, о чем говорили оба президента в непринужденной обстановке? О вероятности двойной игры со стороны ЕС, о которой вдруг в понедельник заговорил и руководитель фракции ПР Александр Ефремов?
Третий, и очень раздражающий. Почему оппозиция, - это воплощение «чести и совести нации», - такая публичная наша оппозиция, и словом не заикнулася о негативных решениях ЕСПЧ относительно ходатайств Тимошенко? Понимаю, это было бы не на пользу «делу». Но, смею спросить, чьему «делу»? Ибо, теперь, когда регионалы во всех СМИ трубадурят об Украине как «заложнице Тимошенковых прихотей», - старые замалчивания и интриги вылезут оппозиционным лидерам боком...
Я понимаю, что шансы подписать Соглашение об ассоциации еще остаются. Возможно, даже без освобождения ЮВТ. Но, извините, контекст этого действа будет таков, что наталкивает на невеселые мысли о сомнительных повадках всех действующих лиц. «Отцов», так сказать, исторического выбора Украины.
Игорь Гулык