Велика шахівниця. Для гри у дурня
Ілюстрація: dedacom.ru
Не можу позбутися враження від недавно прочитаного роману Айн Рейнд, який став бестселлером американської літератури. Вічний конфлікт високого, творчого, зухвалого у своїй незвичності, - і сірого, безплідного, безсилого, а від того, - й дріб’язкового, мстивого, підлого. Одвічне намагання прикрити власну ницість і малість турботою про «громадське», про «загальне добро», псевдоліберальні заклинання довкола тотему - держави.
«Якщо ви вважаєте неймовірним, що винахід генія може бути кинутим серед руїни, а філософ може прагнути працювати кухарем у кафе, перегляньте свої вихідні основи: ви з’ясуєте, що одна з них неправильна», - пише, зокрема, Айн Рейнд.
До чого я веду? У загальному запалі дискусій про європерспективи якось дуже кволо зазвучали нотки приреченості дещо іншого штибу. Мовляв, що тут обсмоктувати: захоче Вашингтон інтеграції України до ЄС, то так і трапиться. Не матиме такого бажання, - то випускай-не випускай Тимошенко, скільки законів не ухвалюй, - не склеїться справа. Нотки, скажу відверто, не нові, дещо відгонять теорією змови, натяками на «всесвітній уряд», на орвелівського «Великого брата».
Звісно, Америка зацікавлена мати якомога ширший терен впливу, особливо на Сході Європи. Тим паче, що сусідню Польщу цілком виправдано уважають форпостом США. І там, за океаном, мабуть, досі послуговуються прозорими натяками Збігнєва Бжезівскі щодо ролі України у процесі знесилення Москви.
Усе це так, але з невеликою корекцією. Що б там собі не планували у вашингтонському обкомі (держдепі), гра на «великій шахівниці» пострадянського простору відбувається за дещо іншими правилами. Згадайте Айн Рейнд, і поміркуйте. Якщо ви досі вважаєте, що колишній зек не може керувати 46-мільйонною державою, а екс-майор КГБ тримати пальця на «ядерній валізці» Росії, значить, ваші вихідні постулати неправильні.
Коли учора Янукович удруге за два тижні поїхав на «робочу зустріч» із Путіним, то, мабуть, не для того, аби міркувати над проблемами геополітичного вибору. Двоє цих персонажів звикли грати крапленими картами, і однією з них, мабуть, є «скромна маржа», яку виторгувала собі Тимошенко, підписавши кабальний для України газовий контракт. І ВФЯ аж ніяк не може випустити ЮВТ із в’язниці на вільні німецькі хліби, не вирвавши у ВВП згоди на успадкування цих, м’яко кажучи, нечистих грошей. Для цієї мети годиться все: і шантаж Європою, і погрози «не підставляти плече» у транспортуванні російського газу до ЄС, і багато-багато чого, не відомого широкій публіці. Зрештою, хіба її балували новинами про те, що вирішує найнятий нею ж найвищий державний посадовець, у розмовах зі своїм кремлівським візаві?
Учора ж Микола Азаров заявив перед дещо спантеличеною донецькою парттусовкою: «Нині кажуть: «Давайте вже помилуємо». Але ж помилувати можна людину винну, невинну чого ж милувати?». І натякнув, що «винність» Тимошенко сприйняли вже й Кокс з Кваснєвскі. А якщо так, якщо у Європі і в Америці зрозуміли, що Тимошенко «сидить» не тільки з політичних мотивів, то, може, час припинити гру у дурня. На Великій шахівниці...
Ігор Гулик
Великая шахматная доска. Для игры в дурака
Не могу не поделиться впечатлением от недавно прочитанного романа Айн Рейнд, ставшего бестселлером американской литературы. Вечный конфликт высокого, творческого, дерзкого в своей необычности, - и серого, бесплодного, бессильного, а потому, - и мелочного, мстительного, подлого. Извечные попытки прикрыть собственную низость и малость заботой об «общественном», об «общем благе», псевдолиберальные заклинания вокруг тотема - государства.
«Если вы считаете невероятным, что изобретение гения может быть брошенным среди руины, а философ может стремиться работать поваром в кафе, пересмотрите свои исходные основы: вы выясните, что одна из них неправильная», - пишет, в частности, Айн Рейнд.
К чему я веду? В общем пылу дискуссий о европерспективах как-то очень вяло зазвучали нотки обреченности несколько иного рода. Мол, что здесь мусолить: захочет Вашингтон интеграции Украины в ЕС, то так и случится. Не будет такого желания, - то выпускай-не-выпускай Тимошенко, сколько законов не принимай, - не склеится дело. Нотки, скажу откровенно, не новы, попахивают теорией заговора, намеками на «всемирное правительство», на оруэлловского «Большого брата».
Конечно, Америка заинтересована иметь как можно более широкое поле влияния, особенно на Востоке Европы. Тем более, что соседнюю Польшу вполне оправданно считают форпостом США. И там, за океаном, видимо, до сих пор пользуются прозрачными намеками Збигнева Бжезивски о роли Украины в процессе в процессе "выматывания" Москвы.
Все это так, но с небольшой коррекцией. Что бы там себе не планировали в вашингтонском обкоме (госдепе), игра на «великой шахматной доске» постсоветского пространства происходит по несколько иным правилам. Вспомните Айн Рейнд, и подумайте. Если вы до сих пор считаете, что бывший зэк не может управлять 46-миллионным государством, а экс-майор КГБ держать палец на «ядерном чемоданчике» России, значит, ваши исходные постулаты неверны.
Когда вчера Янукович во второй раз за две недели уехал на «рабочую встречу» с Путиным , то, наверное, не для того, чтобы размышлять над проблемами геополитического выбора. Два этих персонажа привыкли играть краплеными картами, и одной из них, пожалуй, является «скромная маржа», которую выторговала себе Тимошенко, подписав кабальный для Украины газовый контракт. И ВФЯ никак не может выпустить ЮВТ из тюрьмы на свободные немецкие хлеба, не вырвав в ВВП согласия на унаследование этих, мягко говоря, нечистых денег. Для этой цели годится все: и шантаж Европой, и угрозы «не подставлять плечо» в транспортировке российского газа в ЕС, и много-много чего, не известного широкой публике. И разве ее баловали новостями о том, что решает нанятый ею же высший государственный чиновник, в разговорах со своим кремлевским визави?
Вчера же Николай Азаров заявил несколько озадаченной донецкой парттусовке: «Сейчас говорят: «Давайте уже помилуем». Но помиловать можно человека виноватого, невиновного чего миловать?» . И намекнул, что «виновность» Тимошенко наконец=то поняли даже Кокс с Квасневски. А если так, если в Европе и в Америке знают, что Тимошенко «сидит» не только по политическим мотивам, то, может, пора прекратить игру в дурака. На Большой шахматной доске...
Игорь Гулык