Берестечко’2013
Ілюстрація: bogatovamariya.uol.ua
Великий шанувальник Леся Подерев’янського, я, зазвичай, не пропускаю повз увагу будь-який публічний виступ цього дивака. Ось в одному його інтерв’ю вичитав надзвичайно влучне трактування свободи, тому кваплюся поділитися ним з тими, хто цінує і Подерев’янського, і її. «Свобода - це коли людина може дозволити собі розкіш займатися тим, що їй подобається. Але коли людина дозволяє собі не займатися тим, що їй не подобається, це ще крутіше. А коли вона поєднує перше і друге, це взагалі вища форма свободи».
Підтексти Подерев’янського, як завжди, багатопланові. Найпарадоксальніше, що, чим більше прагнеш до окресленого ним ідеалу свободи, як це, до речі, робить сам Лесь, тим пронизливіше відчуваєш дистанцію, що ділить тебе з мрією. Я зауважив, що особи, на перший погляд, підневільні, залежні, - через своє злиденне існування, через суспільну упослідженість, через інші, не менш очевидні причини, - доволі часто є носіями справжньої свободи. Інша річ, що майже ніколи вони не здатні гідно оцінити свій статус, а почасти серйозно вважають себе рабами обставин.
Якось років зо двадцять п'ять тому, коли перед журналістами розчинилися нарешті брами в’язниць, мені поталанило знімати фільм про мешканців львівської «тридцятки». Там я зустрів юнака, який за колючим дротом почував себе справді вільним. Він писав «роман» (що йому дуже подобалося), і вперто сачкував від промзони (це йому, далебі, не лягало на душу). Задовго до Подерев’янського мій герой визначив зручність такої форми життєвого трибу і тішився нагодою застосувати його на практиці. На волі ж його чекала підневільщина з обов’язками перед старенькою матір’ю, не надто приязними стосунками з міліцією, кривими поглядами сусідів. Воля ж дісталася йому надто легко - він просто вкотре заліз до чужої кишені на місцевому ринку.
Приблизно у той же час невідомий (принаймні, в УРСР) Коельйо також доходив схожого висновку про свободу, сидячи за ґратами… Він здобув її, покинувши марудне заняття тим, що йому не смакувало, і взявшись за написання казочок, які охоче читають дорослі і серйозні дяді. Мабуть, у далекому дитинстві їм бракувало відчайдушного і безшабашного ковтка волі. Дивна річ, колишній зек і «важкий підліток» навчає «правильних» азів людського співіснування.
Коли пізніше я слухав Ющенка із його улюбленою фразою, що «свобода коштує стільки, скільки коштує», я чомусь підозрював, що цей природний для мого давнього героя скарб дався В.А. надто важко. Якщо дався взагалі. Бо справді, він був вільний займатися тим, що йому до вподоби: ліпити равликів, догоджати бджолам, міркувати про вічне. Але чи вільний він був в обов’язку нудитися невластивими його нутру справами, чи свобода державника, обмежена можливими й неможливими циркулярами, параграфами, пильнована ретельними опонентами, - така солодка, як мала б бути насправді?
"Всі хочуть булави, всі борються за власть.
Та й буде булава - як макова голівка.
Отак поторохтять. І знову хтось продасть,
Не той, так той. Там зрада, там злодійство".
Ліна Костенко так ємко окреслила суть будь-якої влади, - що за козаччини, що зараз, - але навряд чи підозрювала, наскільки нетривалим може бути «торохтіння маковою голівкою». Жахливі сни Берестечка, - за іншим твором авторки, підставові для «посипання голови попелом», - наперекір побажанням поетеси, «запорошують очі наступних поколінь».
Можна, звичайно, вважати зраду і злодійство виявом свободи іншого. Але вони стають несвободою для оточуючих, ба більше, - для загалу, і той змушений радикалізуватися, обмежуючи сумнівну волю відступників. Але, на відміну від життєвого устрою одиниць-свавільників, ентузіастичний порив масового спротиву плинний, як ртуть. Отже, й елемент свободи, присутній у ньому, є вибуховим, руйнівним, зате нетривалим.
У північних сусідів його називають «рускім бунтом». У нас не знайшли місткого визначення. Але, як на мене, історична аналогія з Берестечком тут важить більше, ніж окремий словоутвір.
Ігор Гулик
Берестечко'2013
Большой поклонник Леся Подеревянского, я обычно не пропускаю мимо внимания публичных выступлений этого чудака. В одном из его интервью вычитал очень меткую трактовку свободы, поэтому спешу поделиться ею с теми, кто ценит и Подеревянского, и свободу.
«Свобода - это когда человек может позволить себе роскошь заниматься тем, что ему нравится. Но когда человек позволяет себе не заниматься тем, что ему не нравится, это еще круче. А когда он объединяет первое и второе, это вообще - высшая форма свободы».
Подтексты Подеревянского, как всегда, многоплановы. Самое парадоксальное, что, чем больше стремишься к очерченному им идеалу свободы, как это, кстати, делает сам Лесь, тем пронзительнее чувствуешь дистанцию, отделяющую тебя от мечты. Я заметил, что люди, на первый взгляд, подневольные, зависимые, - из-за своего нищенского существования, из-за общественной униженности, из-за других, не менее очевидных причин, - зачастую являются носителями подлинной свободы. Другое дело, что никогда или почти никогда они не способны оценить свой статус, а отчасти серьезно считают себя рабами обстоятельств.
Как-то лет двадцать пять тому назад, когда перед журналистами распахнулись наконец ворота тюрем, мне повезло снимать фильм о жителях львовской «тридцатки». Там я встретил юношу, чувствующего себя за колючей проволокой действительно свободным. Он писал «роман» (это ему очень нравилось), и упорно сачковал от промзоны (это ему, право, не ложилось на душу). Задолго до Подеревянского мой герой определил удобство такой формы существования и радовался случаем применить ее на практике. На воле же его ждала подневольщина с обязанностями перед старушкой матерью, не слишком любезными отношениями с милицией, косыми взглядами соседей. Воля же досталась ему слишком легко - он просто раз залез в чужой карман на местном рынке.
Примерно в то же время неизвестный (по крайней мере, в УССР) Коэльо также приходил к похожему выводу о свободе, сидя за решеткой... Он получил ее, бросив хлопотные занятия тем, что ему не нравилось, и начал писать сказки, которые охотно читают взрослые и серьезные дяди. Видимо, в далеком детстве им тоже не хватало отчаянного и бесшабашного глотка свободы. Странное дело, бывший зэк и «трудный подросток» учит азов человеческого сосуществования.
Когда позже я слушал Ющенко с его любимой фразой о том, что «свобода стоит столько, сколько стоит», я почему-то подозревал, что это естественное для моего давнего героя сокровище далось В.А. очень трудно. Если далось вообще. Он же был свободен заниматься тем, что ему по душе: лепить улиток, угождать пчелам, размышлять о вечном. Но был ли он свободен в обязанности томиться несвойственными его нутру делами, или свобода государственника, ограничена возможными и невозможными циркулярами, параграфами, бдимая вездесущими оппонентами, - такая же сладкая, как должна быть на самом деле?
"Все любят булаву, все борются за власть.
Да будет булава - как маковая головка.
Побряцают ею. И опять кто-то продаст,
Не тот, так то. Там предательство, там воровство".
Лина Костенко емко обозначила суть любой власти, - что за казачества, что сейчас, - но вряд ли подозревала, насколько коротким может быть «брязканье маковой головкой». Ужасные сны Берестечка, - из другого произведения автора, как причина для «посыпания головы пеплом», - вопреки пожеланиям поэтессы, «запыляют глаза следующим поколениям».
Можно, конечно, считать измену и воровство проявлением свободы другого. Но они становятся несвободой для окружающих, более того, - для большинства, и оно вынужден радикализоваться, ограничивая сомнительную свободу отступников. Но, в отличие от жизненного уклада единиц-беспредельщиков, энтузиазный порыв массового сопротивления текуч, как ртуть. Следовательно, и элемент свободы, присутствующий в нем, взрывной, разрушительный, зато непродолжительный.
У северных соседей его называют «русским бунтом». У нас не нашли точного определения. Но, как по мне, историческая аналогия с Берестечком здесь значит больше, чем отдельное словосочетание.
Игорь Гулык