Чи є у Львові влада?
Чергова витівка "Фесту!" на Сербській. Фото: galinfo.com.ua
Скандали довкола кам’яниці Рорайського на площі Ринок та зовсім вже безпрецедентний випадок наруги над історичною пам’яткою на Сербській змусив багатьох замислитися над питанням: а чи маємо у Львові бодай якусь владу, здатну впливати на життя міста, регулювати його, формувати правила і слідкувати за їх дотриманням. Дехто, до прикладу мій колега і добрий приятель Роман Онишкевич, дійшов висновку про відсутність такої.
Тут дозволю собі не погодитися із твердженням Романа. Влада у місті є. Інша річ, - яка влада? Над цим варто поміркувати, бо, видається, ситуація наближається до межі, за якою ми втратимо не тільки Львів як історичну перлину, але й Львів як явище ментально-світоглядне. Якщо, на жаль, вже не втратили…
Колись давно автор «Города Глупова», росіянин Салтиков-Щєдрін написав речі, які безпосередньо стосуватимуться наших подальших викладок. «Обиватель вважає, - цитуємо сатирика, - що коли людина здатна непомітно витягнути у ближнього гаманця, то вона - вправний політик, дипломат і серцезнай. Та це помилка. Це доводить тільки, що вона - витончений крадій. Бо сфери діяльності у політика і злодія різні. Політик виловлює людей, у той час як злодій - належні їм калитки».
На моє переконання, у Львові акурат і відбувся такий поділ сфер. І трапилося це за двох каденцій чинного мера - Андрія Івановича Садового. Якщо хтось пам’ятає довгий і зиґзагоподібний шлях пана мера до вершини, то мусить пригадати його безпосередню участь у кількох сумнівних оборудках, які добре спустошили гаманці пересічних львів’ян і не тільки. Зокрема, з «Галицькими інвестиціями».
Минав час, Садовий утілив свою мрію - став міським головою, себто політиком. А товариство, з яким він досягав її, залишилося там, де й було, у царині, яку Салтиков-Щедрін протиставляє політиці. Тобто Андрій Іванович став офіційним представником сумнівних особистостей, їхнім «дахом», їхнім фіговим листочком. Саме він артикулює месиджі про чергові афери цієї контори, пропагує їх неустанно у своїх медіа, лобіює і захищає перед депутатами, громадськістю, прокурорами. Робить це по-різному: коли сам особисто, коли підставляючи під зливу критики безпосередніх підлеглих. І, мабуть, залишається у «долі», якщо оборудки мають зиск. Зрештою, його «частка» цілком може бути монетизована під час наступних виборів, якщо звісно, тіньова братія вирішить, що Садовий їй ще потрібен…
То чи є у Львові влада? Звісно, є. Тільки не у класичному розумінні цього слова. Це влада людей, безпосередньо зацікавлених у збагаченні за кошт громади - влада гендлярів, ошустів і криміналу. «Креативна», мушу сказати, влада, бо, по-перше, зуміла знайти особу, просто незамінну і доволі вправну у «позичанні очей в Сірка», називанні білого чорним, зрештою, просто-таки непробивну для критики недружніх медій, байдужу навіть тоді, коли плюють в обличчя. Ця «влада» не ділиться на партійні фракції, їй по барабану ідеологія, патріотизм, історія, державність. Дзвінка копійка - ось її держава, ідея, нація, рідні мама і тато.
Садовий - ерзац «влади», її вітрина, її куленепробивне скло, її громовідвід, її, якщо знадобиться, офірний цап. Звиняйте, але іншого слова не знайду.
Тому, коли хтось бажає змін, то починати слід не із Садового. Починати варто із тих, хто безпосередньо ламає місто, плюндрує його, нищить те, що ще не знищено. Починати з масових позовів громади на контори типу «Фесту!», проти «липових» ОСББ у випадку кам’яниці Рорайського. З масових, наголошую, бо, якщо відверто, ці люди зазіхають на власність кожного мешканця Львова. Жоден прокурор не зможе втримати вал скарг і заяв, жодна шухляда не вмістить стільки паперів, жоден суддя, який хоче надалі жити у Львові, не зважиться ухвалити протиправне рішення, якщо під його вікнами стоятиме бодай тисячний натовп. Хай тоді відповідачі відчують тотальну зневагу, осуд і ненависть. І хай «покреативлять», коли запахне смаженим.
Ігор Гулик
Есть ли во Львове власть?
Скандалы вокруг каменицы Рорайського на площади Рынок и совсем уж беспрецедентный случай надругательства над историческим памятником на Сербской заставил многих задуматься над вопросом: а есть ли во Львове хоть какуя-то власть, способная влиять на жизнь города, регулировать его, формировать правила и следить за их соблюдением. Некоторые, к примеру мой коллега и добрый приятель Роман Онишкевич, пришли к выводу об отсутствии таковой.
Здесь позволю себе не согласиться с утверждением Романа. Власть в городе есть. Другое дело, - какая власть? Над этим стоит подумать, потому как, кажется, ситуация приближается к черте, за которой мы потеряем не только Львов как историческую жемчужину, но и Львов как явление ментально-мировоззренческое. Если, к сожалению, уже не потеряли ...
Когда-то автор «Города Глупова», русский Салтыков-Щедрин написал вещи, которые непосредственно касаются наших дальнейших выкладок. «Обыватель считает, - цитируем сатирика, - что если человек способен незаметно вытащить у ближнего кошелек, то он - умелый политик, дипломат и серцевед. Но это ошибка. Это доказывает только то, что он - искусный вор. Поэтому сферы деятельности у политика и вора разные. Политик вылавливает людей, в то время как вор - принадлежащие им кошельки ».
По моему убеждению, во Львове аккурат и произошел такой раздел сфер. И случилось это на протяжении двух каденций действующего мэра - Андрея Ивановича Садового. Если кто наслышан о длинном и извилистом пути господина мэра к вершине, то должен вспомнить его непосредственное участие в нескольких сомнительных сделках, которые хорошо опустошили кошельки рядовых львовян и не только. В частности, с «Галицкими инвестициями».
Шло время, Садовый воплотил свою мечту - стал городским головой, то есть политиком. А компания, с которой он добивался своего, осталось там, где было, в области, которую Салтыков-Щедрин противопоставляет политике. То есть Андрей Иванович стал официальным представителем сомнительных личностей, их «крышей», их фиговым листочком. Именно он артикулирует месседжи об очередных аферах этой конторы, пропагандирует их неустанно в своих медиа, лоббирует и защищает перед депутатами, общественностью, прокурорами. Делает это по-разному: иногда сам лично, но чаще - подставляя под шквал критики непосредственных подчиненных. И, пожалуй, остается в «доле», если сделки выгодны. Наконец, его «доля» вполне может быть монетизирована во время следующих выборов, если, конечно, теневая братия решит, что Садовый ей еще нужен ...
Так есть ли во Львове власть? Конечно, есть. Только не в классическом понимании этого слова. Это власть людей, непосредственно заинтересованных в обогащении за счет общины - власть торговцев, проходимцем, лгунов и криминала. «Креативная», должен сказать, власть, ибо, во-первых, сумела найти человека, просто незаменимого и достаточно мудрого в деле «заимствования глаз у Шарика», назывании белого черным, наконец, просто-таки непробиваемую для критики недружественных медиа, равнодушную даже тогда, когда плюют в лицо. Эта «власть» не делится на партийные фракции, ей по барабану идеология, патриотизм, история, государственность. Звонкая копейка - вот ее государство, идея, нация, родные мама и папа.
Садовый - эрзац этой «власти», ее витрина, ее пуленепробиваемое стекло, ее громоотвод, ее, если понадобится, козел отпущения. Извините, но другого слова не найду.
Поэтому, когда кто-то хочет перемен, то начинать следует не с Садового. Начинать стоит с тех, кто непосредственно рушит город, опустошает его, уничтожает то, что еще не уничтожено. Начинать с массовых исков общины против контор типа «Феста!», против «липовых» ОСМД в случае каменицы Рорайського. С массовых, подчеркиваю, ибо, если откровенно, эти люди посягают на собственность каждого жителя Львова. Ни один прокурор не сможет удержать вал жалоб и заявлений, ни один сейф не поместит столько бумаг, ни один судья, который хочет дальше жить во Львове, не решится принять противоправное решение, если под его окнами будет стоять хотя бы тысячная толпа. Пусть тогда ответчики почувствуют тотальное пренебрежение, осуждение и ненависть. И пусть «покреативят», когда запахнет жареным.
Игорь Гулык