Останнє літо
Ілюстрація: rossiyanavsegda.ru
Так, мабуть, воно, літо’2013, поставить якщо не остаточну, то бодай проміжну крапку у стосунках України з Росією, які досі базувалися на домінанті північної сусідки у всіх сферах життя «незалежної та соборної». Для Києва - це найвищий час обирати: або йти далі, відкинувши вчорашні стереотипи і застереження, або ж гнити у status quo, культивувати залежність аж до добровільної капітуляції перед Москвою.
Фактично днями, коли Владімір Путін вдався до, м’яко кажучи, недипломатичного жесту під час свого візиту з нагоди 1025-ліття Хрещення України-Русі, ми мали нагоду наочно переконатися у різниці стилів правління російського «царя-батюшки» і українського «пахана». Мушу сказати, що моє враження цілком підтвердило давні рефлексії. В Росії вже давно панує тиранія під назвою «керована демократія», але назва тут, як мед - від довгого споглядання слоїка солодко, далебі, не стане. В Україні, скільки б про не волали лідери опозиції про «диктатуру», особливості менталітету, відсутність залежностей від «колективного», від держави, зводять авторитарні спроби Януковича нанівець, надають їм відтінки іронічного, макабричного, взагалі - безглуздого.
Цей штрих наштовхує на алюзії з епохою пізнього брєжнєвізму, коли серед позірно сірої (на вигляд теж), пригніченої совкової спільноти, серед закатаного в асфальт духу і казенності думки справжнього розквіту набув жанр анекдота. Я знаю про жахливу ідеосинкризію Януковича до насмішок над його персоною, але це його особистий ґандж, тож він мусить собі зарадити з ним самотужки.
Святослав Шевчук, першосвященик УГКЦ, якось зауважив, що «кожна тоталітарна ідеологія, до певної міри, витворює феномен зайвої людини - хтось є зайвий, хто не підпадає під чиїсь вузько корпоративні інтереси». Поважний владика, мабуть, первинно мав на увазі Україну. Але, як вже зауважено, якщо у нас і є «тоталітаризм», то він - уцінений, гротескний, оперетковий. Можемо говорити, радше, про рахітичну автократію з елементами махновщини… Та ось у стосунках Путіна і Януковича цей вислів Святослава Шевчука є фаховим діагнозом. ВВП свідомо шукає «зайвих», а відтак, коли його пошуки доходять логічного результату, прилюдно істерить, мовляв, його принижують. Та що там його, Ра-а-ссе-ю!!!
Янукович у рідному (теж умовно) Києві був зайвим у планах Путіна. Відтак зайвим виявився Обама, - ВВП подумав було собі, що нап’ялена на його натренований східними єдиноборствами торс тога лідера «супердержави» (сумнівний висновок як на ХХІ століття) дозволить йому збиткуватися над національними інтересами Вашинґтона. Сноуден- ще той пройдисвіт, правда, його вчинки наразі толеруються «світовою громадськістю», заскоченою відкриттям «секрету Полішинеля - тотальним прослуховуванням), але, будь на місці Сноудена банальний кримінальник, результат був би ідентичним. Бо Путіну треба щось робити: задля власного реноме серед російського посполитства, принаймні. Виловленими тувинськими щуками, вдало підретушованими кремлівськими веб-майстрами, тут не обійдешся. Авторитет еРеФії котиться з гірки, змітаючи на шляху усі набуті попередниками «фішки».
А ось Янукович, саме завдяки своїм фобіям (нетерпимості до кпинів, до принижень, а ще - глибинного страху перед «гражданамі начальниками», а ВВП з когорти тих, «у погонах), місцями вдало, місцями не дуже, шукає інших стежечок, серед яких - найпротоптаніша і найпривабливіша - в Європу. Тим паче, що на цю стежечку його посилено штовхає найближче оточення, мабуть, і улюблений синочок теж.
Інша річ, - там, у Європі, доведеться жити за певними правилами, що своєю кондовістю і почасти теж відсутністю будь-яких здорових сенсів, здатні довести до істерик. Особливо новачків. Та це квіточки, порівняно із свавіллям, бундючністю і жорстокістю, характерних для шлюбу в Митному союзі.
«Догора останнє літо». Восени порахуємо курчат.
Ігор Гулик
Последнее лето
Да, пожалуй, оно, лето’2013, поставит если не окончательную, то хотя промежуточную точку в отношениях Украины с Россией, до сих пор базироввшихся на доминанте северной соседки во всех сферах жизни "независимой и соборной». Для Киева - это высшее время выбирать: или идти дальше, отбросив вчерашние стереотипы и предостережения, или гнить в status quo, культивировать зависимость вплоть до добровольной капитуляции перед Москвой.
Фактически на днях, когда Владимир Путин продемонстрировал, мягко говоря, недипломатичный жест во время своего визита по случаю 1025-летия Крещения Украины-Руси, мы наглядно убедились в разнице стилей правления российского «царя-батюшки» и украинского «пахана» . Должен сказать, что мое впечатление полностью подтвердило давние рефлексии. В России уже давно царит тирания под названием «управляемая демократия», но название здесь, как мед - от долгого созерцания сладще, право, не будет. В Украине, - сколько бы не кричали лидеры оппозиции о «диктатуре», - особенности менталитета, отсутствие зависимостей от «коллективного», от государства, сводят авторитарные попытки Януковича на нет, придают им оттенки иронического, макабрического, вообще - бессмысленного.
Этот штрих наталкивает на аллюзии с эпохой позднего брежневизма, когда среди внешне серого (на вид тоже), подавленного совком общества, среди закатанных в асфальт духа и казенности мысли настоящего расцвета приобрел жанр анекдота. Я знаю об ужасной идеосинкризии Януковича к насмешкам над его персоной, но это его личный недостаток, поэтому он должен помочь себе самостоятельно.
Святослав Шевчук, первосвященник УГКЦ, как-то заметил, что «каждая тоталитарная идеология в определенной мере создает феномен лишнего человека - кто-то есть лишний, кто-то не подпадает под чьи-то узко корпоративные интересы». Почтенный Владыка, видимо, первоначально имел в виду Украину. Но, как уже отмечено, если у нас и есть «тоталитаризм», то он - уцененный, гротескный, опереточный. Можем говорить, скорее, о рахитической автократии с элементами махновщины ... Но вот в отношениях Путина и Януковича это выражение Святослава Шевчука является профессиональным диагнозом. ВВП сознательно ищет «лишних», а затем, когда его поиски достигают логического результата, публично истерит, мол, его унижают. Да что там его, Ра-а-сси-ю!
Янукович в родном (тоже условно ) Киеве был лишним в планах Путина. Потом лишним оказался Обама, - ВВП подумал было, что напьялена на его натренированный восточными единоборствами торс тога лидера «супердержавы» (сомнительный вывод как на XXI век) позволит ему издеваться над национальными интересами Вашингтона. Сноуден - еще тот проходимец, правда, его поступки пока толерует «мировая общественность», захвачена врасплох открытием «секрета Полишинеля» - тотального прослушивания), но будь на месте Сноудена банальный уголовник, результат был бы идентичным. Потому Путину надо что-то делать: для собственного реноме среди русского народа, по крайней мере. Выловленной тувинской щукой, удачно подретушированной кремлевскими веб-мастерами, здесь не обойдешься. Авторитет эРэФии катится с горки, сметая на пути все приобретенные предшественниками «фишки».
А вот Янукович, благодаря своим фобиям (нетерпимости к насмешкам, к унижениям, а еще - из-за глубинного страха перед «гражданами начальниками», а ВВП из когорты тех, «в погонах), местами удачно, местами не очень, ищет других тропинок, среди которых - самая протоптанная и привлекательная - в Европу. Тем более, что на эту тропинку его усиленно толкает ближайшее окружение, и любимый сыночек, видимо, тоже.
Другое дело, - там, в Европе, придется жить по определенным правилам, а они своей кондовостью и отчасти тоже отсутствием каких-либо здоровых смыслов, способны довести до истерики. Особенно новичков. Но это цветочки по сравнению с произволом, высокомерием и жестокостью, характерных для брака в Таможенном союзе.
«Догорает последнее лето». Осенью посчитаем цыплят.
Игорь Гулык