Сезон липневих дощів
Дощ у Львові. Фото: blog.i.ua
Посеред літа щось зламалося у небесному механізмі. Задощило раптово, позимніло, мовби десь у жовтні. А, може, то такий собі меседж розімлілим під літнім сонечком, мовляв, все так не буде, чекайте небавом зими…
Дощ у липні - як прочинена кватирка, легка й невимушена пауза серед задухи, поту і млосності буття. Пам’ятаю, як батько злостився на літню мокрінь, що цяпала за вікном, вселяючи тугу за незробленим. Але було щось у тій злості приречено-покірне, мовляв, дощ та й дощ, нині не підемо до городу. Тепер, мабуть, так нудиться мама, правда, того городу - що кіт наплакав, не під силу їй сотки, і ця нудь - радше спогад про тата.
Десь у Карпатах мокнуть перезрілі борівки, а в нас на дачі - ще зелена ожина скапує прозорими слізьми зливи. А над Дністровським каньйоном зачепилися туманні поволоки, і тягнуть за собою сизі хвости, як старий рибалка невід. Там, на Дністрі, добре, аж до сердечного щему, там блукає овид мого дитинства, в якому й дощ був за щастя.
Тут, у Львові, куляться під небесним душем парасольки літніх кафешок, безсилий перед зухвальством новітніх богів мокне на Ринку Нептун, лиш Діанині пси, звиклі до львівської погоди, покірно сплять біля ніг античної діви. Їм сниться сонце Аппенін, гомін амфітеатрів і тихий морський прибій.
Тут, у Львові, вітер розганяє хмари, а вони бавляться собі з ним, фліртують і не бажають йти. Цупко тримаються за шпиль телевежі з Високому Замку, ховаються за Княжу гору, аби відтак повернутися і знову пролитися над розпашілим містом.
Там, де я буду завжди юним, кисне під ґвалтовно-недочасною зливою картопляний рай, огороджений кукурудзяною стіною плачу, сповитий колючкою гарбузиння. Там вмиваються мальви під косицями плакучої верби, там пахне гречкою і притлумленим пилом, половою і медом, напоєною землею і трішки смутком.
Там зупинився час у своєму навіженому леті, зачепився за церковну баню, і вдивляється у люстерка вітражів. Що там зобачив: відблиски втраченого сонця? Забуті тіні моїх сучасників? Чи небо без хмар, яким йому бути у липні?
І тут, і там - сезон дощів. Завтра, мабуть, розпогодиться…
Ігор Гулик
Сезон июльских дождей
Посреди лета что-то сломалось в небесном механизме. Задождило, внезапно похолодало, будто где-то в октябре. А, может, это такой себе месседж разомлевшим под летним солнышком, мол, все так не будет, ждите скоро зимы ...
Дождь в июле - как приоткрытая форточка, легкая и непринужденная пауза среди удушья, пота и томности бытия. Помню, как отец злился на летнюю мокринь, что стучала за окном, внушая тоску по несделанном. Но было что-то в той злости обреченно-покорное, мол, дождь и дождь, сейчас не пойдем к огороду. Теперь, видимо, так томится мама, правда, того огорода - что кот наплакал, не под силу ей сотки, и эта нудь - скорее воспоминание об отце.
Где-то в Карпатах мокнет перезревшая черника, а у нас на даче - еще зеленая ежевика капает прозрачными слезами ливня. А над Днестровским каньоном зацепились туманные поволоки, и влекут за собой сизые хвосты, как старый рыбак сеть. Там, на Днестре, хорошо, до сердечной боли, там бродит призрак моего детства, в котором и дождь был за счастье.
Здесь, во Львове, ежатся под небесным душем зонтики летних кафешек, бессилен перед дерзостью новых богов мокнет на Рынке Нептун, лишь Дианины псы, привыкшие ко львовской погоде, покорно спят у ног античной девы. Им снится солнце Аппенин, шум амфитеатров и тихий морской прибой.
Здесь, во Львове, ветер разгоняет облака, а они играют себе с ним, флиртуют и не желают уходить. Плотно держатся за шпиль телебашни на Высоком Замке, прячутся за Княжую гору, чтобы затем вернуться и снова пролиться над разгоряченным городом.
Там, где я буду всегда юным, киснет под поспешно-несвоевременным ливнем картофельный рай, огражденный кукурузной стеной плача, обомотанный колючкой тыквы. Там умываются мальвы под косами плакучей ивы, там пахнет гречкой и влажной пылью, плевелами и медом, напоенной землей и немного грустью.
Там остановилось время в своем сумасбродном полете, зацепилось за церковный купол, и всматривается в зеркала витражей. Что там узрело: блики утраченного солнца? Забытые тени моих современников? Либо небо без облаков, каким ему быть в июле?
И здесь, и там - сезон дождей. Завтра, наверное, распогодится ...
Игорь Гулык