Гламурний Бандера?
Фото: siver.com.ua
Я розумію все, -- серед іншого й потребу «патріотичного виховання молоді». Можливо, це звучить дещо старосвітськи, але без неї ніяк. Головне, -- на чому виховувати? На яких зразках доводити, що й Україна - батьківщина слонів, що і ми варті місця під сонцем.
Ажіотаж тут недоречний. Уже нині маємо тисячі карикатурних пам’ятників Кобзареві, встановлених на поспіхом очищених від «вождя пролетаріату» постаментах. Надрив із Голодомором часів Ющенка теж не минув безслідно: іноді, відзначаючи жалобні роковини, ледь не влаштовували непристойні танці на кістках.
Потрібні гідні кумири, «подані» у нинішніх трендах, в актуальному контексті, сповнені сенсами не стільки притаманної самим героям доби, скільки викликами сьогоднішнього дня. Тут головне - не переборщити із «прибамбасами», не повестися на форму зі шкодою для змісту, пам’ятати, що постмодерн приховує у собі пастку хибного сприйняття реальності. «Що таке постмодерн? - запитує Олександр Фільц у своїй лекції «Країна у невагомості». -- Грубо кажучи, це урівноваження всіх можливостей, за яким стоять відсутність провідних цінностей, відсутність контексту, відсутність ієрархічних стосунків в суспільстві й ієрархій як таких, відсутність узагалі якогось вектора… Україна зараз репрезентує собою всю цю багатомірність і складність, які є характерними для постмодерного світу і до яких інші держави ще не дійшли».
Ба, навіть у визначенні постмодерну Фільц потрапив у цю пастку, гіперболізуючи сенси держави. А що вже казати про наших пересічних «виховників»?
Тут надійшла звістка про наміри Олеся Янчука запросити Ді Капріо на роль Степана Бандери. Воно, може, й добре, однак… У свідомості професійних патріотів імідж Провідника ОУН (р) аж ніяк не узгоджується із гламурним голлівудцем, навпаки - суперечить йому. Схоже уявлення про Бандеру й у молоді, принаймні у тієї її частини, що взагалі ще цікавиться історією. Я не кажу вже про опонентів. Для них Бандера є втіленням пекла, кровопивцею, палієм і ґвалтівником.
Зайва глорифікація, тим паче гламуризація шкодить не тільки історичним персонажам, але й тим, хто бажав би будувати на їхніх прикладах своє життя.
Бандера - надто складна особистість, аби ставитися до нього легковажно. Шлях від сільського інтелігента до Провідника, через польські тюрми та німецькі концтабори, від поміркованого, вихованого у християнській родині, галичанина до ідеолога тероризму потребує епічного полотна, а не банального трилера чи мелодрами. Життя, над яким досі роздумують найосвіченіші уми, і про яке досі запекло дискутують політики. Постать, яка фактично досі розмежовує українців, та що там українців! - два світогляди; яка, по суті, не вписується ні у європейський, ні тим паче, -- євразійський вектор України. Суперечливий персонаж постмодерністської епохи, народжений задовго до її початку… Утілення сповіді Симона Петлюри, у якій він не без жалю, зате і без зайвого гламуру, зауважує: «…Іноді мені здається, що, змагаючи за самостійну Україну в Україні, часто за «нейтралітету» самого українського народу (!), ми, як ті біблійні євреї, тільки в цих войовничих випробуваннях пізнали самих себе, пізнали, чого ми хочемо і за що ми боремося».
Ігор Гулик
P.S. Олесь Янчук наразі відмовляється підтвердити чи спростувати свій намір залучити Ді Капрі на роль Степана Бандери.
Гламурный Бандера?
Я понимаю все, - среди прочего и потребность «патриотического воспитания молодежи». Возможно, это звучит несколько по-советски, но без нее никак. Главное - на чем воспитывать? На каких образцах доказывать, что и Украина - родина слонов и мы стоим места под солнцем.
Ажиотаж здесь неуместен. Уже сейчас есть тысячи карикатурных памятников Кобзарю, установленных на поспешно очищенных от «вождя пролетариата» постаментах. Надрыв о Голодоморе времен Ющенко тоже не прошел бесследно: иногда, отмечая траурные годовщину, едва не устраивали неприличные танцы на костях.
Нужны достойные кумиры, «представленные» в нынешних трендах, в актуальном контексте, полные смысла не столько присущей самим героям эпохи, сколько вызовами сегодняшнего дня. Здесь главное - не переборщить с «прибамбасами», не пойти на соблазн формы в ущерб содержанию, помнить, что постмодерн таит в себе ловушку ложного восприятия реальности. «Что такое постмодерн? - спрашивает Александр Фильц в своей лекции «Страна в невесомости». - Грубо говоря, это уравновешивание всех возможностей, за которым стоят отсутствие ведущих ценностей, отсутствие контекста, отсутствие иерархических отношений в обществе и иерархий как таковых, отсутствие вообще какого-либо вектора ... Украина сейчас представляет собой всю эту многомерность и сложность, которые являются характерными для постмодернистского мира и к которым другие государства еще не дошли».
И даже в определении постмодерна Фильц попал в эту ловушку, гиперболизируя смыслы государства. А что уж говорить о наших серых «воспитателях»?
Вот пришло известие о намерениях Олеся Янчука пригласить Ди Каприо на роль Степана Бандеры. Оно, может, и хорошо, но ... В сознании профессиональных патриотов имидж руководителя ОУН (р) никак не согласуется с гламурным голливудцем, наоборот - противоречит ему. Похоже представление о Бандере и у молодежи, по крайней мере, в той ее части, что вообще еще интересуется историей. Я не говорю уже об оппонентах. Для них Бандера является воплощением ада, кровопийцей, поджигателем и насильником.
Лишнее восславление, тем более гламуризация вредит не только историческим персонажам, но и тем, кто хотел бы строить на их примерах свою жизнь.
Бандера - слишком сложная личность, чтобы относиться к нему легкомысленно. Путь от сельского интеллигента к Проводнику, через польские тюрьмы и немецкие концлагеря, от умеренного, воспитанного в христианской семье, галичанина к идеологу терроризма требует эпического полотна, а не банального триллера или мелодрамы. Жизнь, над которой до сих пор размышляют образованные умы, и вокруг которой до сих пор отчаянно дискутируют политики. Фигура, которая фактически еще до сих пор делит украинцев, да что там украинцев! - два мировоззрения; которая, по сути, не вписывается ни в европейский, ни тем более, - евразийский вектор Украины. Противоречивый персонаж постмодернистской эпохи, рожденный задолго до ее начала ... Воплощение исповеди Симона Петлюры, в которой он не без сожаления, зато и без лишнего гламура, замечает: «... Иногда мне кажется, что, сражаясь за независимую Украину в Украине, часто в ситуации нейтралитета самого украинского народа (!), мы, как те библейские евреи, только в этих воинственных испытаниях узнали самих себя, познали, чего мы хотим и за что мы боремся».
Игорь Гулык
P.S. Олесь Янчук пока отказывается подтвердить или опровергнуть свое намерение привлечь Ди Капри на роль Степана Бандеры.