Не той народ...
Скажу одразу: я не маю жодних ілюзій щодо тих, кого ЦВК за кілька годин оголосить переможцями виборів. Різний серед них зібрався люд: і ті, кому давно пора на заслужений відпочинок (на нарах чи канарах), і ті, хто щиро бажає Україні ліпшого майбутнього, та заради цього змушений був поступитися високими принципами, і, зрештою, банальні ошусти і бандити з битого шляху.
Серед осіб, яким не поталанило потрапити до зали під куполом, домінують занепадницькі настрої. Новачки, однак, не дуже розпачають, а от ті, хто вже спробував депутатських харчів, враз забули, як ще кілька днів тому запопадливо шукали прихильності електорату, наділяючи його найвишуканішими епітетами та іншими філологічними цяцьками...
«Краще не знати ієрогліфів, ніж не знати людей», - повчають давні китайці. Ірина Фаріон зі «Свободи» "ієрогліфи" знає на зубок, то її фах. З людьми сутужніше: вчорашня парламентарка їх не те, що не знає, вона їх не хоче знати. Ба більше, - у глибинах своєї тендітно-патріотичної душі «орлиця» зневажає той посполитий люд, що якось купився було на її філологічно-вишукані мовні вправи. Купився, аби хутко розчаруватися: що Фаріон, що «Свобода» (за поодинокими винятками), виявилися не тією цукерочкою, що намальована на яскравому пуделку. Невідповідність, з’ясувалося, була шокуючою: для тих, хто сподівався на ідеологічну кришталевість ВОС, убивчим аргументом стало компартійне минуле пані Фаріон; іншим - більш меркантильним, зокрема підприємцям з Галичини, довелося на власних калитках відчути принади «економічного націоналізму» у виконанні «Свободи».
Результат не забарився: до ВР восьмого скликання соратники Тягнибока навряд чи втраплять, пані філолог, - так точно повернеться до викладацької праці. Однак Фаріон не була б собою, щоб піти скромно і без скандалу. Учора вона обізвала своїх «невдячних» виборців «рабами», зауваживши, що «не рабська це справа голосувати за її величність національну ідею. В ціні у митарів дрібні монети технологій». Про яку національну ідею мова - не знаємо, бо «Свобода» ось уже кільканадцять років поспіль намагається втюхати нам якісь, здебільшого, ерзаци, а не повноцінний інтелектуальний продукт; що ж до технологій, то скеруємо пані Ірину до сюжету із її власного життя, коли вона стала посміховиськом у львівському дитячому садочку...
Та даймо спокій Фаріон, хай шукає серед гламурних шмоток, придбаних для депутатських вечірок забуті конспекти лекцій. Прикро лише, що схожі думки про невдячність електоральної публіки відвідують голови осіб поважніших, урівноваженіших і, здавалося б, цілком адекватних. Я розумію, - кожен конструює власне уявлення про світ, відштовхнувшись від свого ж таки досвіду, знань і переконань. Як там у Талмуді - «Ми бачимо все не таким, яким воно є, - ми бачимо все таким, якими ми є». Та не гоже рафінованому лібералові ганити сучасників за їхні уподобання, бо важко тоді цей викривальний пафос вписати у лібертаріанську парадигму власної свободи, яка закінчується там, де починається свобода іншого. Чинячи так, повертаємося до випробуваної гри у подвійні стандарти, яку дуже шанують політикани. Вдавшись до такої риторики, панове ліберали геть стирають різницю між собою і своїми опонентами з тієї ж таки «Свободи».
Я певен, що за Громадянською платформою (як і за іншими демократичними модерними проектами) майбутнє. Наразі, мабуть, слід готувати його. І перш ніж плакатися на народ з високої трибуни «Української правди», перш ніж звинувачувати його у «злочинній інфантильності», варто, мабуть, спочатку ретельно збадати його реальні бажання. Ганити народ - остання справа. Для політиків особливо.
Ігор Гулик. Ілюстрація: anekdot.ru
Не тот народ...
Скажу сразу: я не питаю малейших иллюзий относительно тех, кого ЦИК за несколько часов объявит победителями выборов. Разный среди них собрался народ: и те, кому давно пора на заслуженный отдых (на нарах или канарах), и те, кто искренне желает Украине лучшего будущего, и ради этого вынужден был отодвинуть свои высокие принципы, наконец, банальные аферисты и бандиты с большака.
Среди лиц, которым не повезло попасть в зал под куполом, доминируют упаднические настроения. Новички, однако, не очень переживают, а вот те, кто уже попробовал депутатских хлебов, сразу забыли, как еще несколько дней назад усердно искали привязанности электората, наделяя его самыми изысканными эпитетами и другими филологическими цацками...
«Лучше не знать иероглифов, чем не знать людей», - поучают древние китайцы. Ирина Фарион из «Свободы» "иероглифы" знает на зубок, это ее специальность. С людьми труднее: вчерашняя парламентарий их не то что не знает, она их не хочет знать. Более того, - в глубинах своей нежно-патриотической души «орлица» презирает простой народ, когда-то повершивший ее филологически-изысканным речевым упражнениям. Поверил, чтобы, увы, быстро разочароваться: что Фарион, что «Свобода» (за редким исключением), оказались не той конфеткой, что нарисованная на яркой коробочке. Несоответствие, выяснилось, было шокирующим: для тех, кто надеялся на идеологическую кристальность ВОС, убийственным аргументом стало компартийное прошлое пани Фарион; другим - более меркантильным, в частности предпринимателям из Галичины, пришлось на собственных кошельках почувствовать прелести «экономического национализма» в исполнении «Свободы».
Результат не заставил себя ждать: в ВР восьмого созыва соратники Тягнибока вряд ли попадут, пани филолог так точно вернется к преподаванию. Однако Фарион не была бы собой, если бы ушла скромно и без скандала. Вчера она обозвала своих «неблагодарных» избирателей «рабами», отметив, что «не рабское это дело голосовать за ее величество национальную идею. В цене у мытарей мелкие монеты технологий». О какой национальной идее речь - не знаем, потому что «Свобода» вот уже несколько лет подряд пытается втюхать нам какие-то, в основном, эрзацы, а не полноценный интеллектуальный продукт; что касается технологий, то направим госпожу Ирину к сюжету с ее собственной жизни, когда она стала посмешищем во львовском детском саду...
И оставим в покое Фарион, пусть ищет среди гламурных шмоток, приобретенных для депутатских вечеринок, забытые конспекты лекций. Обидно только, что подобные мысли о неблагодарности электоральной публики посещают головы людей поизвеснее, уравновешенные и, казалось бы, вполне адекватных. Я понимаю, - каждый конструирует собственное представление о мире, отталкиваясь от своего же опыта, знаний и убеждений. Как там в Талмуде - «Мы видим все не таким, каким оно есть, - мы видим все таким, какие мы есть». Негоже рафинированному либералу хулить современников за их предпочтения, поскольку трудно тогда этот обличительный пафос вписать в либертарианскую парадигму собственной свободы, которая заканчивается там, где начинается свобода другого. Поступая так, возвращаемся к испытанной игре в двойные стандарты, которую очень уважают политиканы. Прибегнув к такой риторике, господа либералы совершенно стирают разницу между собой и своими оппонентами из той же «Свободы».
Я уверен, что за Гражданской платформой (как и за другими демократическими модерными проектами) будущее. Сейчас, наверное, следует готовить его. И прежде чем плакаться на народ с высокой трибуны «Украинской правды», прежде чем обвинять его в «преступной инфантильности», стоит, пожалуй, сначала тщательно узнать его реальные желания. Хулить народ - последнее дело. Для политиков особенно.
Игорь Гулык