Про долю революції
Чимало політтехнологів, а ще більше так званих політологів, прогнозують Порошенкові долю Януковича. Мовляв, якщо чинний президент й надалі „танцюватиме на старих граблях”, він доведе, що глава держави в Україні, обраний на потребу моменту, здатен відсидіти не більше однієї каденції. Аргументів предостатньо, як, зрештою, не бракує їх у кожного, хто бодай трохи цікавиться політикою. А от щодо висновків, то з такою публікою можна і треба полемізувати.
Реально визначити „долю революції” дочасні вибори 26 жовтня навряд чи можуть. Переформатувати коаліцію - так, майже без сумнівів; дати країні нового прем’єра - можливо, за сприятливих обставин; визначити головних фігурантів майбутніх президентських перегонів - ледь не однозначно. Але повністю розвернути країну у бік реставрації вже навряд чи поталанить.
Навіть найзатятіші опоненти Порошенка і його команди після Майдану втямили, що в країні сформовано носія головних демократичних цінностей, і відмовитися від цих реалій, значить, - готувати крах власним перспективам. Я не кажу тут про середній клас, його в Україні ще явно бракує, хоча ентузіазму і впливів - хоч греблю гати. Як на мене, маємо цілковито український феномен: більш-менш успішні вітчизняні підприємці ще не встигли повністю розірвати зв’язок з середовищем, з якого вийшли: хто видряпався самотужки, кого підштовхнули. І це середовище акурат є гарантом незворотності змін. Хоча пересічний мешканець українського села чи невеликого містечка самотужки не „підніме” Україну, однак він досі впливає на підприємливого родака, однокласника, сусіда, який зумів у місті зіп’ятися на ноги.
Долю революції, у даному випадку, слід розглядати як те, що вже відбулося, і не має особливого значення, залишиться Порошенко на своїй посаді чи піде, поступившись іншим. Множинність згаданих вище середовищ, з одного боку видається дуже проблематичною у сенсі так званої „єдності нації”, бо переслідують вони розмаїті інтереси; з іншого ж - ніколи не дозволить узурпувати владу, консолідувати в одних руках чи в руках певного клану такі важелі, які уможливили б фатальний крен держави.
Навіть якщо застосувати до постмайданної ситуації знану формулу про те, що плодами революції користають покидьки, то найцікавішим вітчизняним феноменом є те, що цих „героїв” кожен знає в обличчя і відповідно ставиться до них. Ми пережили „час недороблених героїв” (за Томасом Вордом), і тепер „героїв зовсім нема”. З точки зору ідеаліста - ситуація вкрай катастрофічна. З точки зору послідовності змін - абсолютно логічна й проста: „Теоретично має існувати якась опозиція, але наш президент не має опозиції, бо насправді політичні опоненти - то одна партія: вони лише вдають, що воюють одні з одними, але і тих і інших фінансують наші мільярдери, а звичайні люди середнього і робітничого класу ніким у владі не представлені” (Курт Воннегут).
Додамо також, що „наші мільярдери”, не зважаючи на так зване ідеологічне розмаїття їхніх уподобань, встигли інтегруватися у світову господарку, і, врешті-решт, саме Майдан спрацював як доволі потужний іміджевий чинник у цьому процесі. Тому „доля революції” рівно перейматиме і Порошенка-олігарха, і Коломойського, і Фірташа. Інша річ, що країна ще довго спостерігатиме за їхніми міжусобними чварами. Але нема на те ради, - так є повсюди.
Ігор Гулик. Ілюстрація: veselahata.com
О судьбе революции
Многие политтехнологи, а еще больше так называемых политологов, прогнозируют Порошенко судьбу Януковича. Мол, если действующий президент и в дальнейшем будет "танцевать на старых граблях", он докажет, что глава государства в Украине, избранный на потребность момента, способен отсидеть не более одной каденции. Аргументов предостаточно, как, впрочем, хватает их у каждого, кто хотя бы немного интересуется политикой. А вот относительно выводов, то с такой публикой можно и нужно полемизировать.
Реально определить "судьбу революции" досрочные выборы 26 октября вряд ли могут. Переформатировать коалицию - да, почти без сомнений; дать стране нового премьера - возможно, при благоприятных обстоятельствах; определить главных фигурантов будущих президентских выборов - едва ли не однозначно. Но полностью развернуть страну в сторону реставрации уже вряд ли удастся.
Даже заядлые оппоненты Порошенко и его команды после Майдана поняли, что в стране сформирован носитель главных демократических ценностей, и отказаться от этих реалий, значит, - готовить крах собственным перспективам. Я не говорю здесь о среднем классе, его в Украине еще явно не хватает, хотя энтузиазма и влияния достаточно. Как по мне, здесь присутствует полностью украинский феномен: более или менее успешные предприниматели еще не успели полностью разорвать связь со средой, из которой вышли: кто вырвался самостоятельно, кого подтолкнули. И эта среда аккурат является гарантом необратимости изменений. Хотя простой житель украинского села или небольшого городка самостоятельно не "поднимет" Украину, однако он до сих пор влияет на предприимчивого родственника, одноклассника, соседа, который сумел в городе встать на ноги.
Судьбу революции в данном случае следует рассматривать как то, что уже произошло, и не имеет особого значения, останется Порошенко на своей должности или уйдет, уступив другим. Множественность упомянутых выше сил, с одной стороны, кажется очень проблематичной в смысле так называемого "единства нации", потому что преследуют они разнообразные интересы; с другой же - никогда не позволит узурпировать власть, консолидировать в одних руках или в руках определенного клана рычаги, позволяющие роковой крен государства.
Даже если применить к постмайданной ситуации известную формулу о том, что плодами революции пользуются подонки, то интересным отечественным феноменом является то, что этих "героев" каждый знает в лицо и соответственно относится к ним. Мы пережили "время недоделанных героев" (по Томасу Уорду), и теперь "героев совсем нет». С точки зрения идеалиста - ситуация крайне катастрофическая. С точки зрения последовательности изменений - абсолютно логична и проста: "Теоретически должна существовать какая=то оппозиция, но наш президент не имеет оппозиции, потому что в действительности политические оппоненты - это одна партия: они лишь делают вид, что воюют друг с другом, но и тех, и других финансируют наши миллиардеры, а обычные люди среднего и рабочего класса никем во власти не представлены "(Курт Воннегут).
Добавим также, что "наши миллиардеры", несмотря на так называемое идеологическое разнообразие их вкусов, успели интегрироваться в мировую экономику, и, в конце концов, именно Майдан сработал как достаточно мощный имиджевый фактор в этом процессе. Поэтому "судьба революции" равно будет тревожить и Порошенко-олигарха, и Коломойского, и Фирташа. Другое дело, что страна еще долго будет наблюдать за их междоусобными распрями. Но нет на это управы, - так повсюду.
Игорь Гулык