Прагматична дистонія
Коли недужий потерпає від нестабільності кров’яного тиску, йому не варто будувати грандіозні плани на майбутнє. Щонайменше слід тримати у кишені рекомендовані лікарем пігулки, не робити різких рухів і взагалі обирати сприятливе для здоров’я середовище.
Нинішня владна команда не надто відрізняється від такого типу пацієнтів, а, отже, є вельми серйозні підозри, що її очільники цілком усвідомлюють марнотну плинність життя і те, що незабаром їм доведеться пакувати валізи. Звідси й небувала активність на всіх фронтах, починаючи від зовнішньополітичних векторів і закінчуючи спробами ревізувати певні здобутки Майдану. Від незграбних та непрогнозованих порухів країну лихоманить, тиск у її артеріях стрибає, мов після доброї філіжанки кави, і залишається лише волати до Бога, аби гарячкова активність владоможців не спричинила апоплектичного нападу.
Не скажу, що до оволодіння владою нинішніми її очільниками тонус держави був ліпшим. Але, принаймні, всі її громадяни, - від найзанедбанішого хутора до столичного Хрещатика, - знали, кого слухати, а чиї розпорядження пропускати повз вуха. Нинішня розхристаність ухвалення рішень шокує не тільки непосвяченого у тонкощі політичної гри обивателя, але й чиновника районного штибу, який на своєму віку немало таки побачив.
Біда у тім, що сподіватися на перспективу консолідованого курсу не доводиться, позаяк суперечки точаться не стільки між політично-діаметральними середовищами, а у стані партій-переможців, які зуміли у висліді здобути усі можливі й неможливі, як здавалося, призи. Викинувши на ринок ідей недвозначні гасла «війни-миру», «люстрації», «боротьби з корупцією», нагромадивши у своїх обіцянках купу несуразиць, вони змушені тепер виконувати «ленінське танго», аби втримати бодай дещицю електоральної довіри. Позаяк мовна і «бандерівська» проблематика стала тепер справою десятою, бачимо тепер певний дефіцит креативу, який позначився навіть в однотипності стильового виконання сумнозвісних біл-бордів..
Соціальні ж гасла, розраховані на люмпен та лівацьких союзників під час виборчих парламентських перегонів, взагалі випадають з обойми наших «каліфів на годину». Розуміючи, що бюджет наступного року - чи не єдине до їхньої диспозиції джерело несподіваного зиску за чужий кошт, уряд з компанією вдалися до нечуваного - зазіхань на комунальні тарифи. Ще одна категорія громадян, які після ухвалення здирницького бюджету можуть лише розвести руками, - пенсіонери. Опозиція може втішатися: такий ласий шматок протестного електорату їй навіть не снився…
Гарячка з так званою довиборчою коаліцією, ідею якої активно просуває Яценюк і К, - це, далебі, не спроба перебрати на себе частку відповідальності за наслідки. Радше, це превентивний крок на випадок, коли Порошенко спробує дати одкоша чинному прем’єрові, якщо той, передбачаючи втрату довіри, а відтак і влади, вдаватиметься до звиклого режиму ручного управління економікою. Але навіть якщо коаліцію таки узгодять до виборів, ніхто й не думатиме про спокій. Як на мене, країну чекатиме другий дубль протистояння на кшталт «Ющенко - Тимошенко». І хто з них хихотітиме під московськими софітами - чинний прем’єр чи президент, - ще велике питання.
Ігор Гулик. Ілюстрація: lasix.mesotheliomaribbon.com
Прагматичная дистония
Когда больной страдает от нестабильности кровяного давления, ему не стоит строить грандиозные планы на будущее. Лучше держать в кармане рекомендованные врачом таблетки, не делать резких движений и вообще выбирать благоприятную для здоровья среду.
Нынешняя властная команда не слишком отличается от таких пациентов, а, следовательно, есть весьма серьезные подозрения, что ее руководители вполне осознают суетную текучесть жизни и то, что вскоре им придется укладывать чемоданы. Отсюда и небывалая активность на всех фронтах, начиная от внешнеполитических векторов и заканчивая попытками ревизовать определенные достижения Майдана. От неуклюжих и непрогнозируемых движений страну лихорадит, давление в ее артериях прыгает, как после хорошей чашки кофе, и остается лишь взывать к Богу, чтобы нездоровая активность власть предержащих не повлекла за собой апоплектические удары.
Не скажу, что ко времени овладения властью нынешними ее руководителями тонус государства был лучшим. Но, по крайней мере, все его граждане - от самого далекого хутора до столичного Крещатика, - знали, кого слушать, а чьи распоряжения пропускать мимо ушей. Нынешний разнобой в принятии решений шокирует не только непосвященного в тонкости политической игры обывателя, но и чиновника районного пошиба, который на своем веку увидел таки немало.
Беда в том, что надеяться на перспективу консолидированного курса не приходится, поскольку споры идут не столько между политически диаметральными силами, а в лагере партий-победителей, которые сумели в результате революции получить все возможные и невозможные, казалось бы, призы. Выбросив на рынок идей недвусмысленные лозунги «войны-мира», «люстрации», «борьбы с коррупцией», накопив в своих обещаниях кучу несуразиц, они вынуждены теперь исполнять «ленинское танго», чтобы удержать хотя бы толику электорального доверия. Поскольку языковая и «бандеровская» проблематика стала теперь делом десятым, ощущается определенный дефицит креатива, который отразился даже в однотипности стилевого исполнения печально известных билбордов...
Социальные же лозунги, рассчитанные на люмпен и левацких союзников во время парламентских выборов, вообще выпадают из обоймы наших «калифов на час». Понимая, что бюджет следующего года - чуть не единственный для ихней диспозиции источник выгоды за чужой счет, правительство с компанией прибегли к неслыханному - к посягательствам на коммунальные тарифы. Еще одна категория граждан, которые после принятия грабительского бюджета могут только развести руками, - пенсионеры. Оппозиция может радоваться: такой лакомый кусок протестного электората ей даже не снился...
Лихорадка с так называемой избирательной коалицией, идею которой активно продвигает Яценюк и К, - это, пожалуй, не попытка взять на себя долю ответственности за последствия. Скорее, это превентивний шаг на случай, когда Порошенко попытается указать на дверь действующему премьеру, если тот, предвидя потерю доверия, а значит и власти, станет прибегать к удобному режиму ручного управления экономикой. Но даже если коалицию таки согласуют до выборов, никто не будет думать о покое. Как по мне, страну ждет второй дубль противостояния вроде «Ющенко - Тимошенко». И кто из них будет посмеиватся под московскими софитами - действующий премьер или президент, - еще большой вопрос.
Игорь Гулык