Засади державності
Якась дивна, погодьтеся, ситуація. Новий Президент не квапиться подавати до ВР проект свого закону «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». Натомість послуговується старим, ще януковичевим. А депутати плодять заяви про європейський вибір, намагаючись виглядати актуальними, особливо під час телемостів між Страсбургом і Києвом.
Відомо, що попередній режим на законодавчому рівні відмовився від пріоритету європейського вектора. Звісно, такі документи важливі своєю тяглістю та стабільністю, їх не міняють, мов рукавички, не заганяють у прокрустове ложе хвилевих смаків і політичних переконань очільників. Але Янукович бачив «засади державності» банальною процедурою сумнівного утвердження легітимності кожного наступного режиму. Але чому ми досі послуговуємося цим «непорозумінням»?
Ба більше, інтерпретацію засад «від Януковича» у парламенті тоді буквально проштовхнули півсотні нардепів: опозиція, зокрема БЮТ та «За Україну!» просто вийшла із сесійної зали. Якщо врахувати, що кандидати від цих політичних сил на президентських елекціях набрали більше, ніж Золотий батон, то зрозуміло, що закон, у ліпшому разі, відображав настрої та наміри не більше половини виборців країни. Друга половина, мабуть, жила за дещо іншими «засадами державності».
Однак «усе минуще під сонцем». Ще Арістотель зауважив у своїй «Політиці»: «Якщо держава є певною спільнотою, а саме спільнотою громадян за певного політичного устрою, а він змінюється і відрізняється від попереднього, - тоді й державу не можна вважати тою самою. Ми ж як говоримо: хор в комедії - одне, хор у трагедії - інше, навіть коли його учасники - одні й ті самі особи».
Тут не місце для смакових оцінок, який із режимів був «піснею козлів», а який позначено міткою трагедійності. Головне: «учасники - ті самі особи», які в різних обставинах говорять абсолютно несумісні речі, але завжди діють задля власного інтересу. Тут слід сказати про неживучість і химерність самої держави, засади якої можна підганяти від особу керівника чи мотивації владної верхівки. Що прикро: попри позірні намагання реформації, автори цих змін просто консервують статус кво, цементують підвалини, на яких процвітає хаос і конфліктність, невизначеність і громадянський дискомфорт.
Ясна річ, така ситуація спровокує надто легковажних і цілеспрямованих ораторів на чергову порцію філіппік про поділ країни. Хоча насправді ділить її не хто інший, лише найвіртуозніші вітії. Лише у їхніх мізках можуть уживатися, до прикладу, поняття «позаблоковості» і реальність присутності чужого флоту на теренах суверена.
Роздмухування пристрастей та сварок, як завжди, слугуватиме надійною завісою для моторних політиків і тих, чиї інтереси вони активно лобіюють. Зрештою, саме ухвалення закону було промовистою ілюстрацією, як ці панове зважають на думку громадськості: «засади державності» аля Янукович, як і, до слова, багатостраждальна Конституція Кучми 1996 року, голосувалися глупої ночі… Як там казали давні китайці? «Виправлена помилка - уже не помилка, а помилка, повторена двічі, - це крах».
Ігор Гулик. Ілюстрація: vremia.ua
Основы государственности
Какая странная, согласитесь, ситуация. Новый Президент не спешит подавать в ВР проект своего закона «Об основах внутренней и внешней политики». Зато пользуется старым, еще Януковича. А депутаты плодят заявления о европейском выборе, пытаясь выглядеть актуальными, особенно во время телемостов между Страсбургом и Киевом.
Известно, что предыдущий режим на законодательном уровне отказался от приоритета европейского вектора. Конечно, такие документы важны своей преемственностью и стабильностью, их не меняют, как перчатки, и не загоняют в прокрустово ложе сиюминутных вкусов и политических убеждений президентов. Но Янукович считал «основы государственности» банальной процедурой сомнительного утверждения легитимности каждого следующего режима. Но почему мы до сих пор пользуемся этим «недоразумением»?
Более того, интерпретацию принципов «от Януковича» в парламенте тогда буквально протолкнули полсотни нардепов: оппозиция, в частности БЮТ и «За Украину» просто вышла из сессионного зала. Если учесть, что кандидаты от этих политических сил на президентских элекциях набрали больше, чем Золотой батон, то понятно, что закон, в лучшем случае, отражал настроения и намерения не более половины избирателей страны. Вторая половина, вероятно, жила по несколько иным «принципам государственности».
Однако «все преходящее под солнцем». Еще Аристотель заметил в своей «Политике»: «Если государство является определенным сообществом, а именно сообществом граждан в определенном политическом устройстве, а он меняется и отличается от предыдущего, - тогда и государство нельзя считать тем же. Мы же как говорим: хор в комедии - одно, хор в трагедии - другое, даже когда его участники - одни и те же лица».
Здесь не место для вкусовых оценок, какой из режимов был «песней козлов», а какой - с меткой трагедийности. Главное: «участники - те же лица», которые в разных обстоятельствах говорят абсолютно несовместимые вещи, но всегда действуют для собственного интереса. Здесь следует сказать о неживучести и странности самого государства, основы которого можно подгонять от личность лидера или мотивации властной верхушки. Что обидно: несмотря на мнимые попытки реформации, авторы этих изменений просто консервируют статус кво, цементируют фундамент, на котором зыждется хаос и конфликтность, неопределенность и общественный дискомфорт.
Конечно, такая ситуация спровоцирует слишком легкомысленных и целенаправленных ораторов на очередную порцию филиппик о разделе страны. Хотя на самом деле делит ее не кто иной, только виртуозные витии. Только в их головах могут уживатся, к примеру, понятие «внеблоковости» и реальность присутствия чужого флота на территории суверена.
Раздувание страстей и ссор, как всегда, будет служить надежной завесой для шустрых политиков и тех, чьи интересы они активно лоббируют. В конце концов, именно принятие закона было красноречивой иллюстрацией того, как эти господа считаются с мнением общества: «основы государственности» аля Янукович, как и, к слову, многострадальная Конституция Кучмы 1996 года, голосовались глубокой ночью... Как там говорили древние китайцы? «Исправленная ошибка - уже не ошибка, а ошибка, повторенная дважды, - это крах».
Игорь Гулык