Протокол про розлучення
Я традиційно не про війну, а про мир. Про мир, здобутий буцім-то зусиллями Петра Порошенка і його мінського переговірника Леоніда Кучми. Про протокол, який за минулу ніч вже встигли обсмоктати уздовж і впоперек прискіпливі аналітики.
Поза логічними тезами («Україні потрібна пауза»), - перемир’я найбільше потрібне Росії. Чому, - спробую пояснити нижче. Але про саму Росію та її контингент у «зоні перемир’я» мінський протокол скромно мовчить. Філологічні викрутаси офіційного Києва виглядають геть недолугими навіть на тлі заяви «прем’єра» так званої ЛНР Ігоря Плотніцкаго. Він безапеляційно сказав, що його «республіка» не бачить себе у складі України. У відповідь мовчанка, яку навряд чи можна потрактувати інакше як згоду.
А тепер - про тих, хто настриже найбільше купонів на вчорашньому протоколі. Так, звісно, Україна матиме час для того, аби перегрупувати війська, зміцнити діряву лінію оборони, провести ротацію стомлених бійців, - найголовніше, - спробувати повернути полонених. Але хто сказав, що Росія мовчки спостерігатиме за цими благотворними процесами у стані неприятеля? Ні, можливо, її кадрові частини не накриватимуть «Градами» місця дислокації «укропів». Натомість, я не сумніваюся, що за місяць-два (чи скільки там триватиме перемир’я, радше до весни), вже нині розквартировані у центрі Донецька російські офіцери стануть повноправними власниками вкраденої нерухомості. А домівки наївних біженців до Росії, особисті дані яких Федеральна міграційна служба РФ завбачно передала «урядникам» ДНР і ЛНР, стануть власністю приїжджих росіян, і це суттєво скорегує демографічну ситуацію в регіоні. Гуманітарні конвої з боку Московії розпочнуть надходити вже нині, якщо вірити Кучмі. А разом з ними - перші партії «посадників»-колоністів. І матимемо там не якесь сіре «русскоязичноє насєлєніє», а громадян Росії, яких Кремль, знано, береться захищати у будь-якій точці земної кулі. Додайте до цих «вєжлівих граждан» новонавернених підданих з паспортами ЛНР та ДНР, видача яких інтенсифікувалася останнім часом, і зрозумієте, що організувати серед них черговий референдум про приєднання до Росії може завиграшки не те, що Путін, але й політтехнолог-невдаха Бородай. І це вже буде не сфальсифікований горе-референдум у Криму чи у тому ж таки Донбасі, це буде цілком вартий довіри (з точки зору результатів) плебісцит.
Мені заперечать: навіщо Росії розбомблений терен? А для форпосту, плацдарму перед подальшою інвазією в Україну. Адже ще раз наголошу - у мінському протоколі й словом не згадали про окупаційні сили, чисельність яких, за найскромнішими оцінками, вже нині сягла 10 тисяч осіб. А їх не існує, бо Київ заради своїх «14 пунктів» воліє заплющити на них очі. Навіть якщо б завтра Порошенко й наважився заікнутися про якусь демілітаризацію Лугандонії, то його тицьнуть носом у славний документ за підписом Кучми.
Смію нагадати нашим вітчизняним стратегам, а разом з ними - європейським діячам на кшталт Соботки і Земана, що в історії континенту вже були «14 пунктів» Вудро Вільсона. Власне на них базувався Версальський мир, - фінальна крапка Першої світової. Утім, як з’ясувалося, то була зовсім не крапка, а радше - кома (у синтансичному і медичному розумінні слова). Бо двадцятиліття між Версалем і вереснем 1939-го насправді стали агонією тодішнього світопорядку.
...Арсенію Яценюку з його Кабміном слід вже сьогодні вносити корективи у презентований вчора проект «Стіна». Не тішити себе ілюзіями і демаркувати кордон акурат по лінії фронту між Україною і «Новоросією». Бо у Мінську насправді відбувся процес розлучення цього макабричного подружжя.
Ігор Гулик. Ілюстрація: razvod.at.ua
Протокол о разводе
Я традиционно не о войне, а о мире. О мире, полученном вроде как бы усилиями Петра Порошенко и его минского переговорщика Леонида Кучмы. О протоколе, который за прошедшую ночь уже успели обсосать вдоль и поперек придирчивые аналитики.
Вне логических тезисов («Украине нужна пауза»), - перемирие больше нужно России. Почему, - попробую объяснить ниже. Но о самой России и ее контингенте в «зоне перемирия» минский протокол скромно молчит. Филологические упражнения официального Киева выглядят совершенно нелепыми даже на фоне заявления «премьера» так называемой ЛНР Игоря Плотницкого. Он безапелляционно сказал, что его «республика» не видит себя в составе Украины. В ответ молчание, которое вряд ли можно трактовать иначе как согласие.
А теперь - о тех, кто настрижет больше купонов на вчерашнем протоколе. Да, конечно, Украина будет иметь время для того, чтобы перегруппировать войска, укрепить дырявую линию обороны, провести ротацию измученных бойцов, - самое главное, - попытаться вернуть пленных. Но кто сказал, что Россия молча будет наблюдать за этими благотворными процессами в стане неприятеля? Нет, возможно, ее кадровые части не будут накрывать «Градами» места дислокации «укропов». Зато, я не сомневаюсь, что через месяц-два (или сколько там продлится перемирие, скорее к весне), уже сейчас расквартированные в центре Донецка русские офицеры станут полноправными владельцами украденной недвижимости. А дома наивных беженцев в России, личные данные которых Федеральная миграционная служба РФ услужливо передала «чиновникам» ДНР и ЛНР, станут собственностью приезжих россиян, и это существенно скорректирует демографическую ситуацию в регионе. Гуманитарные конвои со стороны Московии начнут поступать уже сегодня, если верить Кучме. А вместе с ними - первые партии «посадников»-колонистив. И получим там не какое-то серое «русскоязычное население», а граждан России, которых Кремль, извесно, берется защищать в любой точке земного шара. Добавьте к этим «вежливим гражданам» новообращенных подданных с паспортами ЛНР и ДНР, выдача которых интенсифицировалась в последнее время, и поймете, что организовать среди них очередной референдум о присоединении к России может играючи не то, что Путин, но и политтехнолог-неудачник Бородай. И это уже будет не сфальсифицированный горе-референдум в Крыму или в том же Донбассе, это будет вполне стоящий доверия (с точки зрения результатов) плебисцит.
Мне возразят: зачем России разбомбленная территория? А для форпоста, плацдарма накануне последующей инвазии в Украину. Ведь еще раз подчеркну - в минском протоколе и словом не упомянули о оккупационных силах, численность которых, по самым скромным оценкам, уже сейчас достигла 10 тысяч человек. А их «b>не существует, потому что Киев ради своих «14 пунктов» предпочитает закрыть на них глаза. Даже если бы завтра Порошенко и решился заикнуться о какой демилитаризации Лугандонии, то его сунут носом в славный документ за подписью Кучмы.
Смею напомнить нашим отечественным стратегам, а вместе с ними - европейским деятелям вроде Соботки и Земана, что в истории континента уже были «14 пунктов» Вудро Вильсона. Собственно на них базировался Версальский мир, - финальная точка мировой войны. Впрочем, как выяснилось, это была вовсе не точка, а скорее - запятая (в синтансичном и медицинском смысле слова). Потому что двадцатилетие между Версалем и сентябрем 1939-го действительно стало агонией тогдашнего миропорядка.
...Арсению Яценюку с его Кабмином следует уже сегодня вносить коррективы в презентованный вчера проект «Стена». Не строить иллюзий и демаркировать границу аккурат по линии фронта между Украиной и «Новороссией». Поскольку в Минске на самом деле состоялся бракоразводный этой макабрической пары.
Игорь Гулык