Політики і політикани
Здебільшого, так звані політики „другого ешелону”, що характеризуються невиправданими амбіціями і ще більш сумнівною харизмою, скидаються на таких собі сільських „фільозофів”, котрим не складає труду пояснити будь-яке явище: від яловості сусідської корови до стратегічних планів американської адміністрації в Іраку. Зазвичай, їх ніжно зневажають, оскільки ці люди не особливо переймаються майбутнім врожаєм запорпаної навесні бульби, бо, як правило, живуть собі, як божі пташки, - хтось позичить, хтось пожертвує, хтось пожаліє. Нині представників цієї породи меншає, поза як світ став іншим: хтось уважає жорстокішим, хтось - меркантильнішим, ще інші взагалі переймаються лише собою, вважаючи, що годі рефлексувати над вселенськими проблемами.
Мій улюблений автор, спираючись на досягнення сучасної політологічної науки, висновує, що „успішним політиком може бути тільки той, хто володіє нелюдським надлишком енергії. Не грішми, не газетами, не телеканалами, не спонсорами передвиборчої кампанії, а саме живою вітальною енергією”. Судження до певної міри контраверсійне, оскільки навіть поверховий погляд на фігурантів нашого політичного процесу дасть зрозуміти, що схожих „життєлюбців і енергетичних титанів” маємо якусь нікчемну дещицю. Всі решта, - якісь вимушено-вимучені просторіки чужих їм істин, забатрачені кимось сильнішим і багатшим до невдячної праці - збирання ужинку на електоральній ниві. Що гірше, - доволі часто плоди їхніх ледь не титанічних зусиль призначені іншим, а алярмово розпіарені бренди з обов’язковими прикметниками “народний”, „патріотичний” - лише технологія позбавлення голосів більш потужнішого конкурента.
Цієї осені таких „фільозофів” поменшало. Дехто з них, притлумивши власні амбіції, сховався під надійнішим дахом „сильних цього світу”, дехто узагалі спочив на лаврах попередніх успіхів, відійшовши з політики у тінь об лаштованого заздалегідь бізнесу, дехто проїдає зароблені кошти на сонячних пляжах заморських курортів. Однак кілька знайомих облич все ж залишилися, - чи то з легковірної надії на жалість виборця до ображених на минулих перегонах, чи зі сподівання вдячності тих, хто вигравши цього разу, не забуде про спідручних своєї вікторії.
Як правило, вони апелюють до протестного електорату, намагаючись переконати переконаних в ідентичності програм провладних сил і опозиції, розповідаючи несусвітні історії про свою роль у минулому, і провокують на абсолютно безпідставний висновок про значущість своїх персон. Та головною помилкою цих діячів є парадоксальна річ: багато з них й справді могли б прислужитися народові, бо серед них непоодинокими є розумники, інтелектуали, вправні менеджери. Але невпевненість у власних силах, і ще совкова звичка слугувати сильнішим, успішнішим, тим, хто біля керма, притлумлює у них життєву енергію, робить слухняними рабами технологій, у які вкладено чималі гроші. Дурнувата, - іншого слова годі й підшукати, - залежність від спонсора-олігарха, від уз власної, хоча й віртуальної кар’єри, а ще недовіра до виборця, якому адресовані їхні месиджі, - позбавляє цих „фільозофів” перспективи, прирікає їх на довічну другу, третю роль. Що більше, - своїми неминучими провалами вони таки шкодять здоровій частині загалу, яка сприймає передвиборчу риторику не поверхово, аналізує її, і, як це не дивно, знаходить раціональне зерно саме у програмах аутсайдерів.
З них би вийшли цілком адекватні і авторитетні провідники громадських організацій, - тільки ми змушені констатувати, що Україна навряд чи готова до розвитку цього сегменту активності мас. Нездорове суспільство, як зауважує один з філософів, здебільшого, живе політикою, а не тим, чим мало б жити.
Ігор Гулик. Ілюстрація: anekdot.ru
Политики и политиканы
Как правило, так называемые политики "второго эшелона", характеризующихся неоправданными амбициями и еще более сомнительной харизмой, напоминают неких сельских "фильозофов", которым не составляет труда объяснить любое явление: от яловости соседской коровы к стратегическим планам американской администрации в Ираке. Обычно, ими нежно пренебрегают, поскольку эти люди не особо озабочены будущим урожаем посаженной весной картошки, потому что, как правило, живут себе, как божьи птички, - кто одолжит, кто пожертвует, кто пожалеет. Сейчас представителей этой породы меньше, - мир стал другим: кто-то считает более жестоким, другие - более меркантильным, третьи вообще занимаются только собой, полагая, что хватит рефлексировать только над вселенскими проблемами.
Мой любимый автор, опираясь на достижения современной политологической науки, заключает, что "успешным политиком может быть только тот, кто обладает нечеловеческим избытком энергии. Не деньгами, а не газетой, телеканалами, спонсорами предвыборной кампании, а именно живой витальной энергией". Суждение в некотором роде противоречивое, поскольку даже поверхностный взгляд на фигурантов нашего политического процесса даст понять, что похожих "жизнелюбов и энергетических титанов" имеем ничтожную толику. Все остальные, - какие вынужденно-измученные глашатаи чуждых им истин, забатраченные кем-то посильнее и побогаче в неблагодарном труде сбора жатвы на электоральной ниве. Что хуже, - зачастую плоды их едва не титанических усилий предназначены другим, а в попыхах распиаренные бренды с обязательными прилагательными "народный", "патриотический" - лишь технология лишения голосов более мощного конкурента.
Этой осенью таких "фильозофов" стало поменьше. Некоторые из них, подавив собственные амбиции, спрятались под надежной крышей "сильных мира сего", некоторые вообще почили на лаврах прошлых успехов, отойдя от политики в тень устроенного заранее бизнеса, некоторые проедает заработанные средства на солнечных пляжах заморских курортов. Однако несколько знакомых лиц все же остались, - то ли с легковерной надеждой на жалость избирателя к обиженным на прошлых гонках, или на благодарность тех, кто выиграв в этот раз, не забудет о помощниках своей виктории.
Как правило, они апеллируют к протестному электорату, пытаясь убедить убежденных в идентичности программ провластных сил и оппозиции, рассказывая несусветные истории о своей роли в прошлом, и провоцируют абсолютно безосновательный вывод о значимости своих персон. Но главной ошибкой этих деятелей является парадоксальная вещь: многие из них действительно могли бы послужить народу, потому что среди них нередки умники, интеллектуалы, искусные менеджеры. Но неуверенность в собственных силах, и еще совковая привычка служить тому, кто посильнее, успешнее, тем, кто у руля, приглушает в них жизненную энергию, делает послушными рабами технологий, в которые вложены немалые деньги. Глупая, - другого слова не стоит искать, - зависимость от спонсора-олигарха, от уз собственной, хотя бы и виртуальной карьеры, а еще недоверие к избирателю, которому адресованы их месседжи, - лишает этих "фильозофов" перспективы, обрекает их на пожизненную вторую, третью роли. Более того, - своими неизбежными провалами они вредят здоровой части общества, воспринимающего предвыборную риторику не поверхностно, анализируя ее, и, как это ни странно, находищую рациональное зерно именно в программах аутсайдеров.
Из них бы вышли вполне адекватные и авторитетные лидеры общественных организаций, - только мы вынуждены констатировать, что Украина вряд ли готова к развитию этого сегмента активности масс. Нездоровое общество, как замечает один из философов, в основном, живет политикой, а не тем, чем должно жить.
Игорь Гулык