Бандера і Сталін
Учора у Мюнхені вандали зламали хрест і почали розкопувати
могилу провідника ОУН Степана Бандери
З повідомлень ЗМІ
В історії є постаті, які реально ніколи не перетиналися, однак невидимими узами пов’язані між собою. Цей феномен є чинником морального, психологічного, ідеологічного рівня, аніж просто фіксацією факту нерозривності таких осіб.
Все почалося із спроби героїзації Степана Бандери Віктором Ющенком. Відтак команда його наступника Януковича оскаржила одіозний указ, на європейському рівні спалахнула дискусія про сутність цінностей Провідника ОУН і сучасної унійної реальності Старого світу. Вся ця катавасія розвивалася паралельно із іншим процесом: спробами реабілітації постаті Сталіна у Росії, а згодом - як відлуння - бажанням «деяких територіальних громад» в Україні увіковічнити його у бронзі пам’ятників.
Процес триває. Після Майдану для Росії 90 відсотків сусідів стали "бЕндерівцями" (велика частка - навіть "жидобЕндерівцями"). Послідовники ж сталінізму - що у Кремлі, що на периферії - все рельєфніше набувають характеристик системи, здавалося б, несумісної із світоглядом свого ідола, але лише на перший погляд. Росія "брунатнішає", тим самим лише підкреслюючи далекоглядність європейських політиків, які свого часу вдало і рівноважно розмістили совєтський тоталітаризм Іосіфа Джугашвілі і нацизм Адольфа Шікльгрубера на шальках історичних терезів.
Не вщухають пристрасті з цього приводу і в самій Україні. Максим Кирчанів на "Критиці" подає парадигму цих суперечок: "Для опонентів національної української історіографії українська ідентичність є сільським антуражем, а військова історія - від козаків і до проблем участи українців у Другій світовій війні - це одна велика історія неприборканого дикого бандитизму та воєнних злочинів. Російські націоналісти не пропускають нагоди поставити українцям на карб їхню неповноцінність, і навіть у дослідженнях, присвячених війні (темі, далекій від дискусій про національну ідентичність), протиукраїнський націоналізм робить своє. У такій ситуації історія війни й історія колаборації стають полем битви за пам’ять, ідентичність і саму історію".
...Отже, Бандера і Сталін… Звичайно ж, антиподи, з точки зору українців, що більш-менш знаються на власній історії, і з точки зору росіян, які також щойно починають вивчати свою справжню минувшину. Але антиподи не тільки за фізичного свого життя, але й по смерті. Алєксандр Мотиль, професор політології університету Рутґерз у Ньюарку, написав свого часу статтю «Україна, Європа і Бандера», у якій поміж рядками можна прочитати генезу цього протистояння. Шанований науковець стверджує, що цей конфлікт особистостей можна висловити цілком математично: «За період між 1944-м і 1955 рр. націоналісти втратили понад 150 тисяч людей, тоді як через них радянські війська та міліція втратили 30 тисяч (привіт Табачніку, який свого часу твердив: „У боротьбі з ОУНівськими партизанськими загонами (німці) втратили значно меншу кількість, що обчислюється кількома сотнями загиблих і, може, тисячами” - Авт.). Сотні тисяч людей, які симпатизували націоналістам, були депортовані або ув’язнені в ГУЛАГу». Але є більш прихований пласт антагонізму Бандери і Сталіна, і Алєксандр Мотиль, свідомо чи ні, проводить дивну паралель: «Коли… президент Жак Ширак нагороджував Великим хрестом ордену Почесного легіону російського президента (Владіміра Путіна - Авт.), він фактично реабілітував одну з найкривавіших таємних поліційних організацій і зневажив мільйони тих, хто загинув у радянських концтаборах».
Таким чином дискусію довкола цінностей ЄС та ідей Провідника ОУН, видається, вичерпано. Однак постає питання іншого плану: Бандера і Сталін, а відтак їхні послідовники - українські патріоти й офіційна Росія, утілена в особі екс-кадебіста Путіна, - це два ключі до розуміння сучасного світу. З його подвійними стандартами, сфальшованими стандартами і меркантильним інтересом. Ці світи перетинаються на помежів’ї - в Україні. Саме тут розгортається чи не найзапекліша ідеологічна війна новітніх часів, поєдинок, від результатів якого залежатиме не тільки шлях самої України, але, видається, цілого континенту. І тієї ж Росії, до слова, також. Владімір Сорокін написав у своєму чудовому есеї: "Тепер кожен росіянин і далі носитиме із собою Україну. Україну, яка направду буде вільною і незалежною... Україна проникла в нас, ми всі її у себі носимо: безхатченки і олігархи, селяни і політологи, кухарки та азартні гравці... Катастрофа Boeing-777 - це приступ болю, який провіщає жахливі і неуникні наслідки.
...Росія ходить вагітною Украиною. Фатально наближаються пологи. Все ще попереду - зростаючий біль, обрізання пуповини, перший крик новонародженого. Маля дістане гарне ім'я: Розлука З Імперією. Чи буде щасливим його дитинство? Цього не знає ніхто. Багато щиро бажатимуть йому рости здоровим».
У Мюнхені підірвали могилу Бандери. Яким буде відлуння вибуху у Москві?
Ігор Гулик. Ілюстрація: risovach.ru
Бандера и Сталин
Вчера в Мюнхене вандалы сломали крест и начали раскапывать
могилу Проводника ОУН Степана Бандеры
Из сообщений СМИ
В истории есть фигуры, которые реально никогда не пересекались, однако невидимыми узами связаны между собой. Этот феномен является фактором нравственного, психологического, идеологического уровня, чем просто фиксацией факта неразрывности таких лиц.
Все началось с попытки героизации Степана Бандеры Виктором Ющенко. Потом команда его преемника Януковича обжаловала одиозный указ, на европейском уровне вспыхнула дискуссия о сущности ценностей Проводника ОУН и современными реалиями Старого света. Вся эта катавасия развивалась параллельно с другим процессом: попытками реабилитации фигуры Сталина в России, а затем - как эхо - желанием «некоторых территориальных общин» в Украине увековечить его же в бронзе памятников.
Процесс продолжается. После Майдана для России 90 процентов соседей стали "бЕндеровцами" (большая доля - даже "жидобЕндеравцами"). Последователи же сталинизма - что в Кремле, что на периферии - все рельефнее приобретают черты системы, казалось бы, несовместимой с мировоззрением своего идола, но лишь на первый взгляд. Россия "коричневеет", тем самым лишь подчеркивая дальновидность европейских политиков, которые в свое время предельно точно разместили советский тоталитаризм Иосифа Джугашвили и нацизм Адольфа Шикльгрубера на чашах исторических весов.
Не утихли споры по этому поводу и в самой Украине. Максим Кирчанив на "Критике" преподносит парадигму этих пикировок так: "Для оппонентов национальной украинской историографии украинская идентичность есть сельським антуражем, а военная история - начиная от казаков и заканчивая проблемой участия украинцев во Второй мировой войне - это одна великая история неусмиренного дикого бандитизма и военных преступлений. Русские националисты не теряют ни малейшего ганса напомнить украинцам об их неполноценности, и даже в исследованиях, посвященных войне (теме, далекой от дискуссий о национальной идентичности), антиукраинский национализм делает свое. В такой ситуации история войны и история коллаборации превращаются в поле битвы за память, идентичность и саму историю".
...Итак, Бандера и Сталин... Конечно же, антиподы, с точки зрения украинцев, более-менее знающих собственную историю, и с точки зрения россиян, которые только пытаются изучать свое "настоящее" прошлое. Но антиподы не только из-за физической своей жизни, но и после смерти. Александр Мотыль, профессор политологии университета Рутгерз в Ньюарке, написал как-то статью «Украина, Европа и Бандера», в которой между строк можно заметить генезис этого противостояния. Уважаемый ученый утверждает, что этот конфликт личностей можно выразить вполне математически: «За период между 1944-м и 1955-м годами националисты потеряли более 150000 человек, тогда как советские войска и милиция в противостоянии с ними потеряли 30000 (привет Табачнику, который в свое время утверждал: "В борьбе с ОУНовскими партизанскими отрядами (немцы) потеряли значительно меньшее количество, которое исчисляется несколькими сотнями погибших и, может быть, тысячами"- Авт.). Сотни тысяч людей, которые симпатизировали националистам, были депортированы или заключенные в ГУЛАГе». Но есть более скрытый пласт антагонизма Бандеры и Сталина, и Александр Мотыль, сознательно или нет, проводит странную параллель: «Когда... президент Жак Ширак награждал Большим крестом ордена Почетного легиона российского президента (Владимира Путина - Авт.), он фактически реабилитировал одну из самых кровавых тайных полицейских организаций и пренебрег миллионами тех, кто погиб в советских концлагерях».
Таким образом дискуссия вокруг ценностей ЕС и идей Проводника ОУН, кажется, исчерпана. Однако возникает вопрос другого плана: Бандера и Сталин, а затем их последователи - украинские патриоты и официальная Россия, воплощенная в лице экс-кагэбиста Путина, - это два ключа к пониманию современного мира. С его двойными стандартами, сфальсифицированными стандартами и меркантильным интересом. Эти миры пересекаются на меже - в Украине. Разве не здесь разворачивается ожесточенная идеологическая и настоящая война новейших времен, поединок, от результатов которого будет зависеть не только путь самой Украины, но, кажется, всего континента. Да и той же России, кстате. Владимир Сорокин написал в своем прекрасном эссе: "Теперь каждый русский и дальше будет носить с собой Украину. Украину, которая и правда будет свободной и независимой... Украина проникла в нас, мы все ее в себе носим: бездомные и олигархи, крестьяне и политологи, домохозяйки и азартные игроки... Катастрофа Boeing-777 - это приступ боли, предвещающий ужасные и неизбежные последствия.
...Россия ходит беременная Украиной. Неизбежно предстоят роды. Все еще впереди - нарастающие боли, обрезание пуповины, первый крик новорожденного. Младенец получит красивое имя: Расставание С Империей. Будет ли его детство счастливым? Этого не знает никто. Многие будут искренне желать ему расти здоровым».
В Мюнхене взорвали могилу Бандеры. Каким будет эхо этого взрыва в Москве?
Игорь Гулык