Майбутнє свободи
Ілюстрація: oyreactor.cc\
Один із гуру анархізму Ніколай Бакунін переконував своїх однодумців, а разом із ними тодішній режим у тому, що „неможливо досягти свободи в майбутньому, утискуючи її нині”. Екстраполюючи на сучасний світ це переконання адепта „матері порядку”, мусимо зі сумом зауважити, що більшість нинішніх борців за демократію, - не тільки в Україні, але й у світі загалом, - обрали за правило іншу формулу досягнення „щастя” - мета для них виправдовує засоби. Це - універсальний принцип, прикладний для тих, хто насправді не бачить перспективи, але створює ілюзію цього бачення, задля хвилевих, швидкоплинних цілей, здебільшого, пов’язаних зі збереженням власного статусу кво.
Закон про патріотизм в Америці, безсумнівно, можна уважати зразком такої маніпуляції. Боротьба із тероризмом, - проблемою, породженою політикою США колись, - невідворотним бумерангом ударила основи тамтешнього порядку речей, і владі залишаються лише словесні маніпуляції задля виправдання потреби згортання демократії.
Українська криза - теж тест на „вроджену прихильність” Заходу ідеалам свободи. Ба більше, - тест, який не потребує особливих зусиль політиків, він виявляє лише здатність особистості (громадянина) офірувати заради вищої мети своє бажання наживи. Він передбачає довіру - чи не головний аспект демократії - всіх до всіх, оскільки без довіри не можна уявити ні суспільного діалогу, ні тим паче суспільного консенсусу.
Сучасна Україна також є полем випробувань для її демократичного вибору. Ми можемо скільки завгодно співати дифірамби Майдану як акту вулканічного вияву народної свободи, але разом з тим зі сумом констатуємо те, що цей акт був миттєвим і спонтанним. А елементи громадянського суспільства виявилися у ліпшому разі картковими конструкціями, які ламаються від найменшого подиху навіть не репресій, а міфічного страху перед тими, кому заздалегідь зліпили імідж диктаторів... Цілком можливо, це з царини, описаної Прохаськом: "Коли мине кілька років, може виявитися, що усі ми, котрі тепер щось робимо у цій країні, є злочинними колаборантами злочинної системи. І навіть те, що ми не знали, що робимо, не буде вважатися пом'якшенням після остаточного присуду. Важливим буде наш маленький всесвітній вибір".
У гіршому ж варіанті ланки цього громадянського суспільства перетворилися у пазли загальної картини тотальної підміни понять: замість самодостатності й ініціативи, вони „чудово” функціонують завдяки спонсорству багатих, а їхня діяльність вбудована у загалі схеми стратегій мега-партій.
Отож, майбутнє свободи, яку утискують нині - хто за допомогою потужного державного механізму, хто - через самоцензуру або конформізм (у надії, що важкі часи не тривають довго) - непевне і ефемерне. Не можуть бути вільними фактично раби системи, які тішаться від елементарного задоволення своїх життєвих потреб. Вільним може бути лише той, хто достеменно знає ціну власного вибору і відчуває відповідальність за його наслідки.
Але найвлучніше про це, як на мене, написав Халіль Джібран у "Пророці": "Воістину те, що ви називаєте свободою, - найміцніший із цих ланцюгів, хоча його ланки блищать на сонці та засліплюють вам очі... І якщо це тиран, якого ви скинете з трону, переконайтеся спершу, чи зруйновано трон, що стоїть у вашій душі.
І якщо це тривога, що ви її відкинете, цю тривогу виплекали ви, а не було нав"язано її вам.
І якщо це страх, що ви його позбудетеся, цей страх перебуває у вашому серці, а не в руках того, кого ви боїтеся...
І тому ваша свобода, втративши свої кайдани, стає кайданами для більшої свободи".
Ігор Гулик
Будущее свободы
Один из гуру анархизма Николай Бакунин убеждал своих единомышленников, а вместе с ними тогдашний режим в том, что "невозможно достичь свободы в будущем, ущемляя ее сейчас". Экстраполируя на современный мир это убеждение адепта "матери порядка", должен с грустью заметить, что большинство нынешних борцов за демократию, - не только в Украине, но и в мире в целом, - избрали за правило другую формулу достижения "счастья" - цель для них оправдывает средства. Это - универсальный принцип, прикладной для тех, кто на самом деле не видит перспективы, но создает иллюзию этого видения, для сиюминутных, мимолетных целей, в основном, связанных с сохранением собственного статуса кво.
Закон о патриотизме в Америке, несомненно, можно считать образцом такой манипуляции. Борьба с терроризмом, - проблемой, порожденной политикой США прежде, - бумерангом ударила основы тамошнего порядке вещей, и власти остались лишь словесные манипуляции для оправдания необходимости свертывания демократии.
Украинский кризис - тоже тест на "врожденную приверженность" Запада идеалам свободы. Более того, - тест, не требующий особых усилий политиков, он обнаруживает лишь способность личности (гражданина) пожертвовать ради высшей цели свое желание наживы. Он предполагает доверие - не главный аспект демократии - всех ко всем, поскольку без доверия нельзя представить ни общественного диалога, ни тем более общественного консенсуса.
Современная Украина также является полем испытаний для ее демократического выбора. Мы можем сколько угодно петь дифирамбы Майдану как акту вулканического проявления народной свободы, но вместе с тем с грустью констатируем то, что этот акт был мгновенным и спонтанным. А элементы гражданского общества оказались в лучшем случае карточными конструкциями, падающими от малейшего дуновения даже не репрессий, а мифического страха перед теми, кому заранее слепили имидж диктаторов... Вполне возможно, это из области, изображенной Прохаськом: "Когда пройдет несколько лет, может оказаться, что все мы, те, кто теперь что-то делаем в этой стране, есть преступными коллаборантами преступной системы. И даже то, что мы не знали, что делаем, не будет считаться смягчением после окончательного приговора. Важным будет наш маленький всемирный выбор".
В худшем же варианте звенья этого гражданского общества превратились в пазлы общей картины тотальной подмены понятий: вместо самодостаточности и инициативы, они "прекрасно" функционируют благодаря спонсорству богатых, а их деятельность встроенная в общем схемы стратегий мега-партий.
Поэтому, будущее свободы, которую притесняют сейчас - кто с помощью мощного государственного механизма, кто - через самоцензуру или конформизм (в надежде, что тяжелые времена не длятся долго) - неопределенное и эфемерное. Не могут быть свободными фактически рабы системы, которые радуются от элементарного удовлетворения своих жизненных потребностей. Свободным может быть только тот, кто точно знает цену собственного выбора и чувствует ответственность за его последствия.
Но очень точно об этом, как по мне, написал Халиль Джибран в "Пророке": "Воистину то, что вы называете свободой, - самая крепкая из этих цепей, хотя ее звенья блестят на солнце и слеплят вам глаза... И если это тиран, которого вы сбросите с трона, убедитесь сначала, повержен ли трон, выстроенный в вашей душе.
И если это тревога, которую вы отбросите, эту тревогу взлелеяли вы, и никто не навязал ее вам.
И если это страх, которого вы избавитесь, этот страх сидит в вашем сердце, а не в руках того, кого вы боитесь...
И поэтому ваша свобода, утратив свои кандалы, превращается в кандалы для большей свободы".
Игорь Гулык