Між ними і нами
Ілюстрація: ICTV
Якщо хтось вперто не бажає бачити різницю між тими, хто воює з георгіївськими стрічечками на Сході проти решти українців (навіть тих, хто далеко, хто в житті не тримав зброї), - той або викінчений ідіот, або хитрий стратег, якому важить видати конфлікт за громадянську війну.
Її немає. Як і особливого середньостатистичного мешканця Донбасу, що хотів би «федералізуватися», «сепаруватися», «приєднатися». Говорити так про весь регіон і всіх тамтешніх аборигенів, - все одно, що будувати лікування на середньостатистичній температурі медичного стаціонару.
Натомість є інша війна. Повномасштабна війна Росії проти України. Без жодних евфемізмів і метафор на кшталт гібридна, комбінована etc. Так, неоголошена, віроломна. На такому прикметнику любили акцентувати свої характеристики початку совєтсько-німецької війни московські історики, не маючи відваги та й можливості сказати всю правду, - на чому ж таки базувалася «віра». Чи не на пакті «Молотова - Ріббентроппа», чи не на спільних парадах вермахту і славної РККА?
Отже, йде війна. І тут варто бачити різницю між агресором і жертвою. Бачити чітко і проартикулювати це бачення однозначно. Як це зробив, до прикладу, у п’ятницю прем’єр Ізраїлю Биньямін Нетаньягу, звертаючись до нації з приводу чергового загострення палестинсько-єврейського протистояння. «Ми розробляємо системи ПРО для захисту наших громадян, а вони використовують своїх громадян у ролі живого щита для ракет. Вони стріляють без розбору у наших громадян, у нашы міста, іноді випадково втрапляючи у вояків, ми ж завдаєм удари тільки по бійцям ХАМАСу, іноді випадково, не навмисне завдаючи шкоди цивільним особам. Це я пояснюю останніми днями лідерам провідних країн світу».
Мені закидатимуть, - це без сумніву, - мовляв, в зоні АТО потерпає мирне населення. Ніхто й не заперечує. Та слід зважити на одну деталь. Ті, хто сьогодні й справді змушений ховатися у погребах, не спати ночей під залпами Градів, ті, хто нині ремствує з приводу нестачі хліба і води, - так от, більшість з нинішніх жертв ще вчора почувала себе вершителями доль країни - «годувальниками», що виплекали для всіх нас безцінного золотого Батона. «Парня со стєпі данєцкай». Коли він утік, обдерши, мов липку усіх мешканців України, зі своїми фанатами включно, - нинішні «жертви війни» хутко знайшли йому замінник. Хіба це не вони волали «ура» «асвабадітелям» із батальйону «Восток», хіба не вони нацьковували гіркіних, бородаїв та інших «чеченів» на проукраїнських сусідів-активістів?
За великим рахунком Донбас нині платить за тривалі і безвідповідальні лінощі. Не фізичні, бо гарувати в копальні - то пекельна праця. За сон розуму, схованого не в черепах, а подалі - у шлунках, аби не провокував розбиратися у складнощах сучасного світу. Аби не муляв докорами про вічне підпорядкування криміналітету, про можливість омріяної «халяви», про комфортність тупого, майже тваринного існування. "Гріх лінощів традиційно вважається російським ("обломовщина"), про що окрема розмова, - пише священик Яков Кротов. - Але навіщо, у будь якому випадку, такий гріх українцям?!". Хіба би тим, хто зачарований північними сусідами...
Ось чому останнім шансом втримати цей статус кво для більшості мешканців Лугандону стала Росія. «Родіна слонов», вирощена на міфах про те, що їй хтось завжди щось винен, що мудрий цар - це ліпше, ніж «цар» у власній голові, що газ, нафта і ядерні боєголовки - то найкращий рецепт процвітання у світі, який вже давно живе геть іншими цінностями.
Вони - східняки, вже пізнали й Росію. І вжахнулися. Було від чого.
Тепер у їхніх душах пустка, розпач і повний хаос. Прийшли «правосєкі» (бендеровци, фашисти), нагодували, вимили, заспокоїли. Ба більше, - у чималої кількості залишенців Донбасу, у тому ж таки «бендерівському полоні» - у Львові, Києві, Вінниці, - перебувають рідні, діти, внуки...
Тепер їм час вибирати. Серед іншого - й батьківщину. Якої, як переконували стоп’ятсот літ, у пролетарів немає. Якщо у цьому виборі вони послуговуватимуться аргументом дармових сосисок з рук українських нацгвардійців, - пацієнт безнадійний. Сподіваюся, що вони нарешті знайдуть інші мотиви.
Ігор Гулик
Замість P.S. "У 1945 році Берлін був перетворений на купу щебеню, а малолітніх дівчат переможці гвалтували тисячами. Чи розуміли у цей момент їх батьки, що руїни і безчестя - це наслідок їх свідомого вибору, зробленого у 1932-33 роках? Вони проголосували за Гітлера і тим запустили ланцюг подій, що призвів до знищення Німеччини. Ця катастрофа була результатом їх вибору... Так от, дорогий Донбасе, коли у 2004 році ти голосував по 104% на дільниці за Януковича, ти зробив вибір, який запустив ланцюг подій, що привів до твоїх домівок війну. 12 481 266 осіб проголосували у 2010 році за Януковича. Ця війна сьогодні - це ваш вибір вчора". Із FB Oleksandr Zinchenko
Между ними и нами
Если кто-то упорно не желает видеть разницы между теми, кто воюет с георгиевскими ленточками на Востоке против остальных украинцев (даже тех, кто далеко, кто в жизни не держал оружия), - тот или законченный идиот, или хитрый стратег, которому хочется приподнести конфликт с гражданскую войну.
Ее нет. Как и особого среднестатистического жителя Донбасса, желающего «федерализироваться», «сепарироваться», «присоединиться». Говорить так обо регионе целиком и обо всех тамошних аборигенах, - все равно, что базировать лечение на среднестатистической температуре медицинского стационара.
Зато есть другая война. Полномасштабная война России против Украины. Без эвфемизмов и метафор вроде гибридная, комбинированная etc. Да, необъявленная, вероломная. На таком прилагательном любили акцентировать свои характеристики начала советско-немецкой войны московские историки, не имея смелости и возможности сказать всю правду, - на чем же была основана изломанная «вера». Не на пакте «Молотова - Риббентроппа» ли, не на совместных ли парадах вермахта и славной РККА?
Итак, идет война. И здесь следует видеть разницу между агрессором и жертвой. Видеть четко и проартикулировать это видение однозначно. Как это сделал, к примеру, в пятницу премьер Израиля Биньямин Нетаньяху, обращаясь к нации по поводу очередного обострения палестино-еврейского противостояния. «Мы разрабатываем системы ПРО для защиты наших граждан, а они используют своих граждан в качестве живого щита для ракет. Они стреляют без разбора у наших граждан, по нашим городам, иногда случайно попадая в воинов, мы же наносим удары только по бойцам ХАМАСа, иногда случайно, не нарочно нанося ущерб гражданским лицам. Это я объясняю в последние дни лидерам ведущих стран мира».
Меня станут обвинять, - это несомненно, - мол, в зоне АТО страдает мирное население. Никто и не отрицает. Но следует учесть одну деталь. Те, кто сегодня действительно вынужден скрываться в погребах, бодрствовать среди ночи под залпами Градов, те, кто сейчас сетует по поводу нехватки хлеба и воды, - так вот, большинство из нынешних жертв еще вчера чувствовало себя вершителями судеб страны - «кормильцами», инкубатором, взрастившим для всех нас бесценного золотого Батона. «Парня со степи донецкой». Когда он бежал, ободрав, как липку, всех жителей Украины, со своими фанатами включительно, - нынешние «жертвы войны» быстро нашли ему заменитель. Разве это не они кричали «ура» «освободителям» с батальона «Восток», не они ли натравливали гиркиних, бородаев и других «чеченов» на проукраинских соседей-активистов?
По большому счету Донбасс сейчас платит за длительную и безответственную лень. Не физическую, вкалывать в шахте - это адский труд. За сон разума, скрытого не в черепах, а подальше - в желудках, чтобы не провоцировал разбираться в сложностях современного мира. Чтобы не донимал упреками о вечном подчинении криминалитету, о возможности заветной «халявы», о комфортности тупого, почти животного существования. "Грех лени традиционно cчитается русским ("обломовщина"), о чем отдельный разговор, - пишет священник Яков Кротов. - Но зачем, в любом случае, такой грех украинцам?!". Разве тем, кто очарован северными соседями...
Вот поэтому последним шансом удержать этот статус кво для большинства жителей Лугандона стала Россия. «Родина слонов», взращенная на мифах о том, что ей кто-то всегда что-то должен, что мудрый царь - лучше «царя» в собственной голове, что газ, нефть и ядерные боеголовки - это лучший рецепт процветания в мире, уже давно живущем совсем другими ценностями.
Они - жители востока, уже познали и Россию. И ужаснулись. Было от чего.
Теперь в их душах пустота, отчаяние и полный хаос. Пришли «правосеки» (бендеровцы, фашисты), накормили, умыли, успокоили. Более того, - в немалого количества оставшихся на Донбассе, в том же «бендеровском плену» - во Львове, Киеве, Виннице, - находятся родные, дети, внуки...
Теперь им время выбирать. Среди прочего - и родину. Каковой, как убеждали их стопьятсот лет, у пролетариев нет. Если в этом выборе они будут пользоваться аргументом халявных сосисок из рук украинских нацгвардейцев, - пациент безнадежен. Надеюсь, что они наконец найдут другие мотивы.
Игорь Гулык
Вместо P.S. "В 1945 году Берлин был превращен на груду щебня, а малолетних девочек победители насиловали тысячами. Понимали ли в этот момент ихние родители, что руины и бесчестие - это последствия их осознанного выбора, сделанного в 1932-33 годах? Они проголосовали за Гитлера и тем запустили цепь событий, которая привела к уничтожению Германии. Эта катастрофа была результатом ихнего вибора... Так вот, дорогой Донбасс, когда в 2004 году ты голосовал по 104% на участке за Януковича, ты сделал выбор, запустивший цепь событий, которые привели к твоим домам войну. 12 481 266 человек голосовали в 2010 году за Януковича. Эта война сегодня - это ваш выбор вчера". Из FB Oleksandr Zinchenko