Після довгої ночі…
Ілюстрація: coollib.com
Аж тепер, після трагічних перипетій на Сході, можу зрозуміти факт десятирічної давності, коли саме у Дніпропетровську, на цоколі тамтешнього найпрестижнішого готелю “Асторія” з’явилася пам’ятна дошка на відзначення Нестора Івановича Махна. Сам факт дещо відгонить оксюмороном: осідок ситої буржуазії з усіма атрибутами її життєвого стилю, і портрет найвідомішого вітчизняного анархіста, короткі фрази якого на кшталт “Будь-яка Конституція - брехня” й досі шокують поміркованих лібералів.
Ніде правди діти: парадоксальні поєднання на кшталт дніпропетровського (чи січеславського?!) увічнення “батька Гуляйпільської республіки” властиві сьогоднішній Україні, як ніколи досі упродовж історії нашої незалежності. Нині усе домайданне двадцятиріччя виглядає таким собі битим шляхом, на якому поодинокими вибоїнами траплялися економічна прірва середини 90-х, гарячі деньки “України без Кучми”, «помаранчеві ночі» та «окаянні дні» режиму Януковича. Але навіть тоді, попри усі ймовірні зигзаги долі, які інтуїтивно міг відчувати пересічний громадянин, все ж були певні константи, що не потребували особливого доведення чи спростування. Верхівка видавалася антинародною та злочинною, натомість опозиція тішилася славою правдолюбців і гнаних за справедливість.
Сьогодні ж, чи то з причини повного хаосу, який чомусь у нас воліють досі називати демократією, фасад української держави декорований не надто адекватними майданним цінностям обличчями, - як буржуйський готель обрисом Махна. Втім, усьому можна знайти зручне виправдання: “братчики” Дм. Корчинського переконували колись, що у стінах саме тієї споруди був штаб анархістського повстанця. Що ж до “ликів” офіційної України, то тут варто лише прислухатися до президента, який не втомлюється вторити, що заради єдності мусимо миритися з усіма.
Результати такого “перемир’я” далися чути аж надто боляче і, підозрюю, черговий виток пацифістських настроїв відгукнеться не одним життям українських вояків. Як і повзуча реабілітація певних осіб на кшталт Ківалова чи торги довкола переформатування уряду, анонсованого Яценюком, і знову ж таки за сумним «квотним принципом»
Ці поодинокі і, на перший погляд, дріб’язкові факти, укладаються один до одного у велику мозаїку, і, якщо хтось через роки запитуватиме про автора цього макабричного панно, не кваптеся одразу кивати тільки на Порошенка. Він - як на мене, просто опинився на гребені хвилі, і не надто пручався, інтуїтивно відчувши остаточну скомпрометованість головних персонажів Майдану. Так, він виграв вибори, але став заручником партії переможених, які опанували владою всупереч логіці революції. Якщо вона, ця логіка, взагалі є в українському варіанті бунту. Оця випадковість тепер болить, бо людина, яка завбачливо не готувала себе до цієї ролі, не здатна дати собі раду з країною, що, як ото стигла груша, впала їй до ніг.
Тепер, коли справу зроблено, на противагу Порошенкові постало агресивне невігластво оборотистих пристосуванців, які хотіли б видаватися видатними державниками, але насправді думають лише про себе найдорожчих. Направду, як писав Нестор Іванович у своїх спогадах про Установчі збори, “це картярська гра всіх політичних партій. А запитайте будь-кого, хто відвідує гральні притони, чи виходив хтось із них неодуреним? Ніхто!”.
Хіба такого ми чекали після довгої ночі?
Ігор Гулик
После долгой ночи...
Только теперь, после трагических перипетий на Востоке, могу понять факт десятилетней давности, когда именно в Днепропетровске, на цоколе тамошнего престижного отеля "Астория" появилась памятная доска в честь Нестора Ивановича Махно. Сам факт несколько смахивает на оксюморон: пристанище сытой буржуазии со всеми атрибутами ее жизненного стиля, и портрет известного отечественного анархиста, короткие фразы которого типа "Любая Конституция - ложь", до сих пор шокируют умеренных либералов.
Что греха таить: парадоксальные сочетания типа днепропетровского (или сичеславского?) увековечения "отца Гуляйпольской республики" присущи сегодняшней Украине, как никогда раньше в течение истории нашей независимости. Сейчас все домайданное двадцатилетие выглядит неким большаком, на котором редкими выбоинами случались экономическая пропасть середины 90-х, горячие страсти "Украины без Кучмы", «оранжевые ночи» и «окаянные дни» режима Януковича. Но даже тогда, несмотря на все возможные зигзаги судьбы, которые интуитивно мог чувствовать простой гражданин, все же были некоторые константы, не нуждающиеся в особых доказательствах или опровержении. Верхушка всегда казалась антинародной и преступной, зато оппозиция купалась в славе правдолюбцев и гонимых за справедливость.
Сегодня же, то ли из-за полного хаоса, который почему-то у нас предпочитают называть демократией, фасад украинского государства декорирован не слишком адекватными майданным ценностям лицами - как буржуйский отель профилем Махно. Впрочем, всему можно найти удобное оправдание: "братчики" Дм. Корчинского убеждали когда-то, что в стенах именно этого сооружения был штаб анархистского повстанца. Что касается "ликов" официальной Украины, то здесь стоит лишь прислушаться к президенту, который не устает вторить, что ради единства мы должны мириться со всеми.
Результаты такого "перемирия" уже чувствуются слишком больно и, подозреваю, очередной виток пацифистских настроений будет стоить не одной жизни украинских солдат. Как и ползучая реабилитация определенных лиц вроде Кивалова или торги вокруг переформатирования правительства, анонсированного Яценюком, и опять же за печальным «квотным принципом».
Эти разрозненные и, на первый взгляд, несущественные факты, укладываются один к одному в большую мозаику, и, если кто-то через годы попробует спрашивать об авторе этого макабрического панно, то не торопитесь сразу кивать только на Порошенко. Он, по-моему, просто оказался на гребне волны, и не слишком сопротивлялся, интуитивно почувствовав окончательную скомпрометированность главных персонажей Майдана. Да, он выиграл выборы, но стал заложником партии побежденных, овладевших властью вопреки логике революции. Если она, эта логика, вообще присутствует в украинском варианте бунта. Эта "случайность" теперь болит, потому что человек, предусмотрительно не готовивший себя к этой роли, не способен справиться со страной, которая, как вот спелая груша, упала к его ногам.
Теперь, когда дело сделано, в противовес к Порошенко поднялось агрессивное невежество шустрых приспособленцев, которые хотели бы казаться выдающимися государственниками, но на самом деле думают только о себе прекрасных. Действительно, как писал Нестор Иванович в своих воспоминаниях об Учредительном собрании, "это карточная игра всех политических партий. А спросите любого, кто посещает игорные притоны, выходил ли кто-то из них необманутым? Никто!".
Разве такого мы ждали после долгой ночи?
Игорь Гулык