До проблеми „українізації”
Кілька неутопічних думок про майбутнє пострадянського простору
Ілюстрація: newsland.com
"Україна з часом не тількм стане серйозною проблемою для Росії,
це ще може обернутися остаточною втратою велетенської території -
найбільшою територіальною втратою в исторії імперської експансії Росії.
А це, своєю чергою, може зруйнувати нову міфологію
щодо місця та ролі Росії у світі"
(Збігнєв Бжезінскі)
Дивно, але факт: поки українці, - хто потай, хто вголос, - висловлюють своє обурення „бардаком у державі” і кожен по-своєму вибудовують стратегії боротьби з північним агресором, у сусідній Росії, навіть формулюючи офіційні реакції, вдаються до обтічних словоформ та кумівства у стосунках з жертвою своїх імперських амбіцій. До прикладу, відомство Лаврова, реагуючи на історичну подію у Брюсселі, устами свого очільника підкреслює своєрідний плюралізм: «як тільки набудуть чинності договори, які наші партнери по зоні вільної торгівлі СНД збираються підписувати з ЄС, і ми зрозуміємо, що це відбивається негативно на функціонуванні ЗВТ СНД, відбивається негативно на тих умовах, на яких ми вступили в СОТ, ми, звичайно, будемо приймати захисні заходи в повній відповідності з правилами СОТ».
До слова, таке формулювання докорінно відрізняється від попередніх, - з остаточно розставленими наголосами, які не передбачають дискусій. І, мабуть, не випадково Владімір Путін застерігав і досі не втомлюється непублічно попереджати еліту країни від „українізації” політичного життя. Бо такий поворот справи докорінно зруйнує кремлівсько-православну «фішку» «русскаго міра». «Русский мир», - зауважив недавно Тимоті Снайдер, - це руйнівна ідея, що перетворює нас усіх, громадян країн, на членів етносів, і як члени етносів ми вже не є людьми - ми просто маріонетки в чиїйсь зовнішній політиці. Тож якщо ви говорите російською і я говорю російською, то, вірогідно, ми вже більше не люди, а маріонетки, що є об’єктами в чиїйсь політиці».
Якось Турчинов не надто дипломатично окреслив путінську українську фобію: «Агресія з боку глави РФ спричинена страхом перед прикладом України, яка продемонструвала республікам колишнього Радянського Союзу, що кожен народ може самотужки визначатися з владою - яка відповідає його устремлінням і цілям, а яка ні».
Антиукраїнізм Путіна корелюються із оцінкою ситуації у сусідів, яку колись ми почули з уст уже почившого у Бозі російського вигнанця Баріса Бєрєзовского. Той висловив думку, яку колись, років з десять тому, проартикулював нинішній наш доморощений маргінал і теж вигнанець Дм. Корчинський.
БАБ натякнув, що Москві вже час вгамувати свої амбіції щодо повернення України у формат імперії, що він волів би, аби Росія... приєдналася до південного сусіда, забезпечивши собі хоч якесь майбутнє. Дм. Корчинський висловлювався конкретніше, кажучи, що СРСР власне й був не стільки Російською, як Українською імперією (судячи із коренів її провідників, ресурсів та впливів у гуманітарній царині). Що ж, певна рація, у цьому є, як казав колись Іван Бунін: „Істина вища за Росію”. А відомий сучасний історик Норман Дейвіс зауважив дуже чутливу і для нас, і для „братнього народу” річ: „Українці були росіянами, коли робили щось добре, і знову ставали українцями, як тільки робили щось погане”.
Чи може Україна своїми впливами змінити політичний ландшафт Росії? Скептик одразу ж зауважить, що тут своїх проблем по горло, єврооптиміст скаже, що хай розбираються самі, ми ж бо „повертаємося додому”. Але, як на мене, процес „українізації” вже незворотній. Адже, якщо кілька років тому ми говорили про масову еміграцію наших естрадних діячів до Москви, - і це, у принципі, також певною мірою було „українізацією”, то тепер виставки у Пінчук-арт-центрі збирають аншлаги із заїжджих московських естетів. Це - верхівка айсберга, оскільки Україна уповні зможе „приборкати” Росію лише тоді, коли її олігархи знайдуть (і вже знаходять) тут цивілізованіші умови провадження бізнесу, а українські підприємці зможуть скласти їм гідну конкуренцію.
Більше того, я переконаний, що якщо справжня (не путінська) Росія також прагне повернутися „додому”, у часи, коли толерувалися загальнолюдські цінності, і цінувався продукт, здобутий не війною чи визиском, а власними зусиллями, то шлях у неї один - демократія. Тобто „українізація”.
Ігор Гулик
О проблеме "украинизации"
Несколько неутопических мыслей о будущем постсоветского пространства
"Украина со временем не только станет серьезной проблемой для России,
но это еще и грозит окончательной потерей огромной территории -
величайшей территориальной потерей в истории имперской экспансии России.
А это в свою очередь может разрушить новую мифологию,
касающуюся места и роли России в мире"
(Збигнєв Бжезински)
Удивительно, но факт: пока украинцы, - кто про себя, кто вслух, - выражают свое возмущение "бардаком в государстве" и каждый по-своему выстраивают стратегии борьбы с северным агрессором, в соседней России, даже формулируя официальные реакции, прибегают к обтекаемым словоформам и кумовству в отношениях с жертвой своих имперских амбиций. К примеру, ведомство Лаврова, реагируя на историческое событие в Брюсселе, устами своего руководителя подчеркивает своеобразный плюрализм: «как только вступят в силу договора, которые наши партнеры по зоне свободной торговли СНГ собираются подписывать с ЕС, и мы поймем, что это отражается негативно на функционировании ЗСТ СНГ, отражается негативно на тех условиях, на которых мы вступили в ВТО, мы, конечно, будем принимать защитные меры в полном соответствии с правилами ВТО».
К слову, такая формулировка в корне отличается от предыдущих, - с окончательно расставленными ударениями, которые не предусматривали дискуссий. И, видимо, не случайно Владимир Путин предостерегал до сих пор не устает непублично предупреждать элиту страны от "украинизации" политической жизни. Потому что такой поворот дела на корню разрушит кремлевско-православную «фишку» «русского мира». «Русский мир», - отметил недавно Тимоти Снайдер, - это разрушительная идея, превращающая нас всех, граждан стран, на членов этносов, и как члены этносов мы уже не являются людьми - мы просто марионетки в чьей-то внешней политике. Поэтому если вы говорите по-русски и я говорю по-русски, то, вероятно, мы уже не люди, а марионетки, объекты в чьей-то политике».
Как-то Турчинов не слишком дипломатично обозначил путинскую украинскую фобию: «Агрессия со стороны главы РФ вызвана страхом перед примером Украины, которая продемонстрировала республикам бывшего Советского Союза, что каждый народ может самостоятельно определяться с властью - какая соответствует его устремлениям и целям, а какая нет».
Антиукраинизм Путина коррелируются с оценкой ситуации у соседей, которую когда-то мы услышали из уст уже почившего в Бозе российского изгнанника Бориса Березовского. Тот выразил мысль, которую когда-то, лет десять назад, проартикулировал нынешний наш доморощенный маргинал и тоже изгнанник Дм. Корчинский.
БАБ намекнул, что Москве пора умерить свои амбиции по возвращению Украины в формат империи, что он предпочел бы, чтобы Россия... присоединилась к южному соседу, обеспечив себе хоть какое-то будущее. Дм. Корчинский высказывался конкретно, говоря, что СССР собственно был не столько Российской, как Украинской империей (судя по корням ее руководителей, ресурсов и влияний в гуманитарной сфере). Что ж, определенный смысл в этом есть, как говорил когда-то Иван Бунин: "Истина выше за Россию!". А известный современный историк Норман Дейвис заметил очень чувствительную и для нас, и для "братского народа" вещь: "Украинцы были русскими, когда делали что-то хорошее, и снова становились украинцами, как только делали что-то плохое".
Может ли Украина своими действиями изменить политический ландшафт России? Скептик сразу же заметит, что здесь своих проблем по горло, еврооптимист скажет, что пусть разбираются сами, мы же "возвращаемся домой". Но, на мой взгляд, процесс «украинизации» уже необратим. Ведь, если несколько лет назад мы говорили о массовой эмиграции наших эстрадных деятелей в Москву, - и это, в принципе, также в определенной степени было "украинизацией", то теперь выставки в Пинчук-арт-центре собирают аншлаги с заезжих московских эстетов. Это - верхушка айсберга, поскольку Украина в полной мере сможет "обуздать" Россию только тогда, когда ее олигархи найдут (и уже находят) здесь цивилизованные условия ведения бизнеса, а украинские предприниматели смогут составить им достойную конкуренцию.
Более того, я убежден, что если настоящая (не путинская) Россия также стремится вернуться "домой", во времена, когда там уважали общечеловеческие ценности, и ценили продукт, полученный не войной или эксплуатацией, а собственными усилиями, то путь у нее один - демократия. То есть "украинизация".
Игорь Гулык
Ілюстрація: newsland.com
"Україна з часом не тількм стане серйозною проблемою для Росії,
це ще може обернутися остаточною втратою велетенської території -
найбільшою територіальною втратою в исторії імперської експансії Росії.
А це, своєю чергою, може зруйнувати нову міфологію
щодо місця та ролі Росії у світі"
(Збігнєв Бжезінскі)
Дивно, але факт: поки українці, - хто потай, хто вголос, - висловлюють своє обурення „бардаком у державі” і кожен по-своєму вибудовують стратегії боротьби з північним агресором, у сусідній Росії, навіть формулюючи офіційні реакції, вдаються до обтічних словоформ та кумівства у стосунках з жертвою своїх імперських амбіцій. До прикладу, відомство Лаврова, реагуючи на історичну подію у Брюсселі, устами свого очільника підкреслює своєрідний плюралізм: «як тільки набудуть чинності договори, які наші партнери по зоні вільної торгівлі СНД збираються підписувати з ЄС, і ми зрозуміємо, що це відбивається негативно на функціонуванні ЗВТ СНД, відбивається негативно на тих умовах, на яких ми вступили в СОТ, ми, звичайно, будемо приймати захисні заходи в повній відповідності з правилами СОТ».
До слова, таке формулювання докорінно відрізняється від попередніх, - з остаточно розставленими наголосами, які не передбачають дискусій. І, мабуть, не випадково Владімір Путін застерігав і досі не втомлюється непублічно попереджати еліту країни від „українізації” політичного життя. Бо такий поворот справи докорінно зруйнує кремлівсько-православну «фішку» «русскаго міра». «Русский мир», - зауважив недавно Тимоті Снайдер, - це руйнівна ідея, що перетворює нас усіх, громадян країн, на членів етносів, і як члени етносів ми вже не є людьми - ми просто маріонетки в чиїйсь зовнішній політиці. Тож якщо ви говорите російською і я говорю російською, то, вірогідно, ми вже більше не люди, а маріонетки, що є об’єктами в чиїйсь політиці».
Якось Турчинов не надто дипломатично окреслив путінську українську фобію: «Агресія з боку глави РФ спричинена страхом перед прикладом України, яка продемонструвала республікам колишнього Радянського Союзу, що кожен народ може самотужки визначатися з владою - яка відповідає його устремлінням і цілям, а яка ні».
Антиукраїнізм Путіна корелюються із оцінкою ситуації у сусідів, яку колись ми почули з уст уже почившого у Бозі російського вигнанця Баріса Бєрєзовского. Той висловив думку, яку колись, років з десять тому, проартикулював нинішній наш доморощений маргінал і теж вигнанець Дм. Корчинський.
БАБ натякнув, що Москві вже час вгамувати свої амбіції щодо повернення України у формат імперії, що він волів би, аби Росія... приєдналася до південного сусіда, забезпечивши собі хоч якесь майбутнє. Дм. Корчинський висловлювався конкретніше, кажучи, що СРСР власне й був не стільки Російською, як Українською імперією (судячи із коренів її провідників, ресурсів та впливів у гуманітарній царині). Що ж, певна рація, у цьому є, як казав колись Іван Бунін: „Істина вища за Росію”. А відомий сучасний історик Норман Дейвіс зауважив дуже чутливу і для нас, і для „братнього народу” річ: „Українці були росіянами, коли робили щось добре, і знову ставали українцями, як тільки робили щось погане”.
Чи може Україна своїми впливами змінити політичний ландшафт Росії? Скептик одразу ж зауважить, що тут своїх проблем по горло, єврооптиміст скаже, що хай розбираються самі, ми ж бо „повертаємося додому”. Але, як на мене, процес „українізації” вже незворотній. Адже, якщо кілька років тому ми говорили про масову еміграцію наших естрадних діячів до Москви, - і це, у принципі, також певною мірою було „українізацією”, то тепер виставки у Пінчук-арт-центрі збирають аншлаги із заїжджих московських естетів. Це - верхівка айсберга, оскільки Україна уповні зможе „приборкати” Росію лише тоді, коли її олігархи знайдуть (і вже знаходять) тут цивілізованіші умови провадження бізнесу, а українські підприємці зможуть скласти їм гідну конкуренцію.
Більше того, я переконаний, що якщо справжня (не путінська) Росія також прагне повернутися „додому”, у часи, коли толерувалися загальнолюдські цінності, і цінувався продукт, здобутий не війною чи визиском, а власними зусиллями, то шлях у неї один - демократія. Тобто „українізація”.
Ігор Гулик
О проблеме "украинизации"
Несколько неутопических мыслей о будущем постсоветского пространства
"Украина со временем не только станет серьезной проблемой для России,
но это еще и грозит окончательной потерей огромной территории -
величайшей территориальной потерей в истории имперской экспансии России.
А это в свою очередь может разрушить новую мифологию,
касающуюся места и роли России в мире"
(Збигнєв Бжезински)
Удивительно, но факт: пока украинцы, - кто про себя, кто вслух, - выражают свое возмущение "бардаком в государстве" и каждый по-своему выстраивают стратегии борьбы с северным агрессором, в соседней России, даже формулируя официальные реакции, прибегают к обтекаемым словоформам и кумовству в отношениях с жертвой своих имперских амбиций. К примеру, ведомство Лаврова, реагируя на историческое событие в Брюсселе, устами своего руководителя подчеркивает своеобразный плюрализм: «как только вступят в силу договора, которые наши партнеры по зоне свободной торговли СНГ собираются подписывать с ЕС, и мы поймем, что это отражается негативно на функционировании ЗСТ СНГ, отражается негативно на тех условиях, на которых мы вступили в ВТО, мы, конечно, будем принимать защитные меры в полном соответствии с правилами ВТО».
К слову, такая формулировка в корне отличается от предыдущих, - с окончательно расставленными ударениями, которые не предусматривали дискуссий. И, видимо, не случайно Владимир Путин предостерегал до сих пор не устает непублично предупреждать элиту страны от "украинизации" политической жизни. Потому что такой поворот дела на корню разрушит кремлевско-православную «фишку» «русского мира». «Русский мир», - отметил недавно Тимоти Снайдер, - это разрушительная идея, превращающая нас всех, граждан стран, на членов этносов, и как члены этносов мы уже не являются людьми - мы просто марионетки в чьей-то внешней политике. Поэтому если вы говорите по-русски и я говорю по-русски, то, вероятно, мы уже не люди, а марионетки, объекты в чьей-то политике».
Как-то Турчинов не слишком дипломатично обозначил путинскую украинскую фобию: «Агрессия со стороны главы РФ вызвана страхом перед примером Украины, которая продемонстрировала республикам бывшего Советского Союза, что каждый народ может самостоятельно определяться с властью - какая соответствует его устремлениям и целям, а какая нет».
Антиукраинизм Путина коррелируются с оценкой ситуации у соседей, которую когда-то мы услышали из уст уже почившего в Бозе российского изгнанника Бориса Березовского. Тот выразил мысль, которую когда-то, лет десять назад, проартикулировал нынешний наш доморощенный маргинал и тоже изгнанник Дм. Корчинский.
БАБ намекнул, что Москве пора умерить свои амбиции по возвращению Украины в формат империи, что он предпочел бы, чтобы Россия... присоединилась к южному соседу, обеспечив себе хоть какое-то будущее. Дм. Корчинский высказывался конкретно, говоря, что СССР собственно был не столько Российской, как Украинской империей (судя по корням ее руководителей, ресурсов и влияний в гуманитарной сфере). Что ж, определенный смысл в этом есть, как говорил когда-то Иван Бунин: "Истина выше за Россию!". А известный современный историк Норман Дейвис заметил очень чувствительную и для нас, и для "братского народа" вещь: "Украинцы были русскими, когда делали что-то хорошее, и снова становились украинцами, как только делали что-то плохое".
Может ли Украина своими действиями изменить политический ландшафт России? Скептик сразу же заметит, что здесь своих проблем по горло, еврооптимист скажет, что пусть разбираются сами, мы же "возвращаемся домой". Но, на мой взгляд, процесс «украинизации» уже необратим. Ведь, если несколько лет назад мы говорили о массовой эмиграции наших эстрадных деятелей в Москву, - и это, в принципе, также в определенной степени было "украинизацией", то теперь выставки в Пинчук-арт-центре собирают аншлаги с заезжих московских эстетов. Это - верхушка айсберга, поскольку Украина в полной мере сможет "обуздать" Россию только тогда, когда ее олигархи найдут (и уже находят) здесь цивилизованные условия ведения бизнеса, а украинские предприниматели смогут составить им достойную конкуренцию.
Более того, я убежден, что если настоящая (не путинская) Россия также стремится вернуться "домой", во времена, когда там уважали общечеловеческие ценности, и ценили продукт, полученный не войной или эксплуатацией, а собственными усилиями, то путь у нее один - демократия. То есть "украинизация".
Игорь Гулык