Складнощі перекладу
Меморандуму "єдності" від 20 травня присвячується
Ілюстрація: eastbook.eu
Українська влада мусить відкинути усі засади досьогоднішньої мовної політики. Українські урядовці мають вивчити одну фразу «общедоступною» і кілька разів повторити її для особливо затятих прихильників державного статусу російської мови, аби відтак забути. Яку фразу, - про це пізніше. Наразі ж про те, що має викинути з пам’яті і пересічний українець, і його репрезентант у державному кріслі.
Маємо забути давню і рабську звичку переконувати, апелювати до високоморальних прикладів, до світової практики, до історичних аналогій. Маємо викинути на смітник історії наївне переконання, що поступками і милосердям щось здобувається у цьому світі, а принциповість провадить лише до конфліктів. Маємо, зрештою, втямити усю марність і комічність нашого торгу з тими, хто прийшов у крамницю без гроша за душею.
Мусимо припинити практику силового полагодження мовних конфліктів, апеляції до прокурорів і лоєрів, створення штучних кордонів і митниць для запобігання увезенню в Україну російськомовної літератури. Маємо, врешті, без проблем дати можливість відновити зачинені (якщо такі були) російські школи.
Єресь, скаже стурбований мовною регіоналізацією читач. Можливо, але ця «нісенітниця» стосується лише того, від чого ми мали б відмовитися категорично.
Тепер про те, що не менш категорично ми мусимо робити. Перш за все, - фраза, обіцяна на початку цих нотаток. Вона мусить прозвучати обов’язково бездоганною російською, без жодного сліду суржика. «Уважаємие рускоязичниє согражданє! Отнинє государство Украіна нє будет вмєшіваться в ваші язиковиє проблеми. Ваш вибор - ваша ответственность».
Вольному - воля. Хай російськомовний читач тоннами споживає дарій донцових, воров в законі і схожу макулатуру. Натомість українська влада мусить зробити усе, аби наймодерніші, найкреативніші порухи світової думки з’являлися на дорученому їй терені добірною українською.
Хай прихильник «двуязичия» водить своїх дітей до російської середньої школи совдепівського зразка. Натомість нечисленні на Сході та Півдні українські навчальні заклади стануть (за кошт держави) взірцем і предметом заздрощів: їхні вихованці мають споживати найсвіжіший інтелектуальний продукт, мати можливість безпроблемного знайомства з IP-технологіями, вивчати якомога більше мов (серед них - і російську), врешті навіть зовні вирізнятися з натовпу своїх сірих однокашників.
Відтак хай випускники омріяних російськомовною спільнотою численних шкіл втішаються нагодою і правом вступу у загумінковий Данєцкій чи Малорасейський університети, поза тим, для випускників нечисленних, зате елітних українських гімназій будуть відчинені двері Києво-Могилянки, зрештою, найпрестижніших навчальних закладів Європи та Америки. Згодом, звісно, різниця у рівні освіти позначиться на їхньому працевлаштуванні: хтось працюватиме менеджером у провідних компаніях, хтось - гірничим інженером на регресній копальні...
Якщо російськомовна «большина» і її провідники свідомо заганяють своїх єдинокровців у культурну, моральну, економічну резервацію, якщо готують для своїх нащадків пляц на марґінесі природно цивілізованої і безсумнівно європейської держави, - це їхнє право і їхній вибір. Якщо вони сумніваються у тому, що російська в Україні вже давно перетворилася на своєрідний сленг кримінального і деградованого середовища, - це їхній блуд. Якщо вони не взяли уроків з тривалої історії колишнього Союзу, коли українська говірка вважалася ознакою рагулізму, то через надзусилля і несприйняття мусять втямити, що таке майбутнє чекає тепер на «рускоязичних». Це - не прогноз злостивого завсідника «клюмби», це - реалії часу, його об’єктивна хода.
Без сумніву, вони творитимуть свою субкультуру. Щось на кшталт афроамериканського репу в нетрях Гарлема. Але для того, аби вийти за межі власноруч збудованої мовної автономії, аби підняти той «балалаєчний реп» на загальнодержавну, а то й світову сцену, їм з часом слід буде подбати про українські тексти.
Акурат тоді прийде час розглянути питання про міноритарний статус російської як мови з перспективою зникнення.
Ігор Гулик
Сложности перевода
Меморандуму "единства" от 20 мая посвящается
Украинская власть должна отбросить все принципы прежней языковой политики. Украинские чиновники должны изучить одну фразу «общедоступного» и несколько раз повторить ее для особо ярых сторонников государственного статуса русского языка, чтобы затем забыть. Какую фразу, - об этом позже . Теперь же о том, что нужно выбросить из памяти и простому украинцу, и его представителю в государственном кресле.
Мы должны забыть давнюю и рабскую привычку убеждать, апеллировать к высоконравственным примерам с мировой практики, к историческим аналогиям . Выбросить на свалку истории наивное убеждение, что уступками и милосердием что-то приобретается в этом мире, а принципиальность провоцирует только конфликты. То есть, в конце концов, понять всю бесполезность и комичность нашего торга с теми, кто пришел в магазин без гроша за душой.
Мы должны прекратить практику "силового" подавления языковых споров, апелляций к прокурорам и лойерам, создания искусственных границ и таможен для предотвращения ввоза в Украину русскоязычной литературы. То есть, наконец, без проблем дать возможность восстановить закрытые (если таковые были) русские школы.
Ересь, скажет обеспокоен языковой регионализацией читатель. Возможно, но эта «ерунда» касается только того, от чего мы должны отказаться категорически.
Теперь о том, что не менее категорически мы должны делать. Прежде всего, - фраза, обещанная в начале этих заметок. Она должна прозвучать обязательно безупречной русском, без следа суржика. «Уважаемые рускоязычные сограждане! Отнине государство Украина не будет вмешиваться в ваши языковие проблемы. Ваш вибор - ваша ответственность».
Вольному - воля. Пусть русскоязычный читатель тоннами потребляет Дарью Донцову, "воров в законе" и похожую макулатуру. Зато украинская власть должна сделать все, чтобы самые модерные, креативные достижения мировой мысли появлялись на вверенной ей территории на отборном украинском.
Пусть сторонник «двуязычия» водит своих детей в русской средней школы совдеповского образца. Зато немногочисленные на Востоке и Юге украинские учебные заведения станут (за счет государства) образцом и предметом зависти: их воспитанники должны потреблять свежий интеллектуальный продукт, иметь возможность беспроблемного знакомства с IТ-технологиями, изучать как можно больше языков (среди них - и русский), в конце даже внешне выделяться из толпы своих серых однокашников.
А потом пусть выпускники вожделенных русскоязычным сообществом многочисленных школ пусть радуются возможностью и правом вступления в захолустные университеты, а для выпускников немногочисленных, зато элитных украинских гимназий, будут открыты двери Киево-Могилянки, впрочем, самых престижных учебных заведений Европы и Америки. Впоследствии, конечно, разница в уровне образования скажется на их трудоустройстве: кто-то работать менеджером в ведущих компаниях, кто-то - горным инженером на регрессной копи...
Если русскоязычная «большина» и ее лидеры сознательно загоняют своих братьев в культурную, моральную, экономическую резервацию, если готовят для своих потомков место на обочине цивилизованного и несомненно европейского государства, - это их право и их выбор. Если они сомневаются в том, что русский в Украине уже давно превратился в своеобразный сленг уголовной и деградированной среды, - это их заблуждение. Если они не усвоили уроков длительной истории бывшего Союза, когда украинский говор считался признаком рагулизма, то через сверхусилия и неприятие должны понять, что такое будущее ждет теперь «русскоязычных». Это - не прогноз злобного завсегдатая «клюмбы», это - реалии времени, его объективного развития.
Без сомнения, они будут творить свою субкультуру. Что-то вроде афроамериканского рэпа в дебрях Гарлема. Но для того, чтобы выйти за пределы собственноручно построенной языковой автономии, чтобы поднять «балалаечный рэп» на общегосударственную, а то и мировую сцену, им со временем нужно будет позаботиться об украинских текстах.
Аккурат тогда придет время рассмотреть вопрос о миноритарном статусе русского как языка с перспективой исчезновения.
Игорь Гулык
Ілюстрація: eastbook.eu
Українська влада мусить відкинути усі засади досьогоднішньої мовної політики. Українські урядовці мають вивчити одну фразу «общедоступною» і кілька разів повторити її для особливо затятих прихильників державного статусу російської мови, аби відтак забути. Яку фразу, - про це пізніше. Наразі ж про те, що має викинути з пам’яті і пересічний українець, і його репрезентант у державному кріслі.
Маємо забути давню і рабську звичку переконувати, апелювати до високоморальних прикладів, до світової практики, до історичних аналогій. Маємо викинути на смітник історії наївне переконання, що поступками і милосердям щось здобувається у цьому світі, а принциповість провадить лише до конфліктів. Маємо, зрештою, втямити усю марність і комічність нашого торгу з тими, хто прийшов у крамницю без гроша за душею.
Мусимо припинити практику силового полагодження мовних конфліктів, апеляції до прокурорів і лоєрів, створення штучних кордонів і митниць для запобігання увезенню в Україну російськомовної літератури. Маємо, врешті, без проблем дати можливість відновити зачинені (якщо такі були) російські школи.
Єресь, скаже стурбований мовною регіоналізацією читач. Можливо, але ця «нісенітниця» стосується лише того, від чого ми мали б відмовитися категорично.
Тепер про те, що не менш категорично ми мусимо робити. Перш за все, - фраза, обіцяна на початку цих нотаток. Вона мусить прозвучати обов’язково бездоганною російською, без жодного сліду суржика. «Уважаємие рускоязичниє согражданє! Отнинє государство Украіна нє будет вмєшіваться в ваші язиковиє проблеми. Ваш вибор - ваша ответственность».
Вольному - воля. Хай російськомовний читач тоннами споживає дарій донцових, воров в законі і схожу макулатуру. Натомість українська влада мусить зробити усе, аби наймодерніші, найкреативніші порухи світової думки з’являлися на дорученому їй терені добірною українською.
Хай прихильник «двуязичия» водить своїх дітей до російської середньої школи совдепівського зразка. Натомість нечисленні на Сході та Півдні українські навчальні заклади стануть (за кошт держави) взірцем і предметом заздрощів: їхні вихованці мають споживати найсвіжіший інтелектуальний продукт, мати можливість безпроблемного знайомства з IP-технологіями, вивчати якомога більше мов (серед них - і російську), врешті навіть зовні вирізнятися з натовпу своїх сірих однокашників.
Відтак хай випускники омріяних російськомовною спільнотою численних шкіл втішаються нагодою і правом вступу у загумінковий Данєцкій чи Малорасейський університети, поза тим, для випускників нечисленних, зате елітних українських гімназій будуть відчинені двері Києво-Могилянки, зрештою, найпрестижніших навчальних закладів Європи та Америки. Згодом, звісно, різниця у рівні освіти позначиться на їхньому працевлаштуванні: хтось працюватиме менеджером у провідних компаніях, хтось - гірничим інженером на регресній копальні...
Якщо російськомовна «большина» і її провідники свідомо заганяють своїх єдинокровців у культурну, моральну, економічну резервацію, якщо готують для своїх нащадків пляц на марґінесі природно цивілізованої і безсумнівно європейської держави, - це їхнє право і їхній вибір. Якщо вони сумніваються у тому, що російська в Україні вже давно перетворилася на своєрідний сленг кримінального і деградованого середовища, - це їхній блуд. Якщо вони не взяли уроків з тривалої історії колишнього Союзу, коли українська говірка вважалася ознакою рагулізму, то через надзусилля і несприйняття мусять втямити, що таке майбутнє чекає тепер на «рускоязичних». Це - не прогноз злостивого завсідника «клюмби», це - реалії часу, його об’єктивна хода.
Без сумніву, вони творитимуть свою субкультуру. Щось на кшталт афроамериканського репу в нетрях Гарлема. Але для того, аби вийти за межі власноруч збудованої мовної автономії, аби підняти той «балалаєчний реп» на загальнодержавну, а то й світову сцену, їм з часом слід буде подбати про українські тексти.
Акурат тоді прийде час розглянути питання про міноритарний статус російської як мови з перспективою зникнення.
Ігор Гулик
Сложности перевода
Меморандуму "единства" от 20 мая посвящается
Украинская власть должна отбросить все принципы прежней языковой политики. Украинские чиновники должны изучить одну фразу «общедоступного» и несколько раз повторить ее для особо ярых сторонников государственного статуса русского языка, чтобы затем забыть. Какую фразу, - об этом позже . Теперь же о том, что нужно выбросить из памяти и простому украинцу, и его представителю в государственном кресле.
Мы должны забыть давнюю и рабскую привычку убеждать, апеллировать к высоконравственным примерам с мировой практики, к историческим аналогиям . Выбросить на свалку истории наивное убеждение, что уступками и милосердием что-то приобретается в этом мире, а принципиальность провоцирует только конфликты. То есть, в конце концов, понять всю бесполезность и комичность нашего торга с теми, кто пришел в магазин без гроша за душой.
Мы должны прекратить практику "силового" подавления языковых споров, апелляций к прокурорам и лойерам, создания искусственных границ и таможен для предотвращения ввоза в Украину русскоязычной литературы. То есть, наконец, без проблем дать возможность восстановить закрытые (если таковые были) русские школы.
Ересь, скажет обеспокоен языковой регионализацией читатель. Возможно, но эта «ерунда» касается только того, от чего мы должны отказаться категорически.
Теперь о том, что не менее категорически мы должны делать. Прежде всего, - фраза, обещанная в начале этих заметок. Она должна прозвучать обязательно безупречной русском, без следа суржика. «Уважаемые рускоязычные сограждане! Отнине государство Украина не будет вмешиваться в ваши языковие проблемы. Ваш вибор - ваша ответственность».
Вольному - воля. Пусть русскоязычный читатель тоннами потребляет Дарью Донцову, "воров в законе" и похожую макулатуру. Зато украинская власть должна сделать все, чтобы самые модерные, креативные достижения мировой мысли появлялись на вверенной ей территории на отборном украинском.
Пусть сторонник «двуязычия» водит своих детей в русской средней школы совдеповского образца. Зато немногочисленные на Востоке и Юге украинские учебные заведения станут (за счет государства) образцом и предметом зависти: их воспитанники должны потреблять свежий интеллектуальный продукт, иметь возможность беспроблемного знакомства с IТ-технологиями, изучать как можно больше языков (среди них - и русский), в конце даже внешне выделяться из толпы своих серых однокашников.
А потом пусть выпускники вожделенных русскоязычным сообществом многочисленных школ пусть радуются возможностью и правом вступления в захолустные университеты, а для выпускников немногочисленных, зато элитных украинских гимназий, будут открыты двери Киево-Могилянки, впрочем, самых престижных учебных заведений Европы и Америки. Впоследствии, конечно, разница в уровне образования скажется на их трудоустройстве: кто-то работать менеджером в ведущих компаниях, кто-то - горным инженером на регрессной копи...
Если русскоязычная «большина» и ее лидеры сознательно загоняют своих братьев в культурную, моральную, экономическую резервацию, если готовят для своих потомков место на обочине цивилизованного и несомненно европейского государства, - это их право и их выбор. Если они сомневаются в том, что русский в Украине уже давно превратился в своеобразный сленг уголовной и деградированной среды, - это их заблуждение. Если они не усвоили уроков длительной истории бывшего Союза, когда украинский говор считался признаком рагулизма, то через сверхусилия и неприятие должны понять, что такое будущее ждет теперь «русскоязычных». Это - не прогноз злобного завсегдатая «клюмбы», это - реалии времени, его объективного развития.
Без сомнения, они будут творить свою субкультуру. Что-то вроде афроамериканского рэпа в дебрях Гарлема. Но для того, чтобы выйти за пределы собственноручно построенной языковой автономии, чтобы поднять «балалаечный рэп» на общегосударственную, а то и мировую сцену, им со временем нужно будет позаботиться об украинских текстах.
Аккурат тогда придет время рассмотреть вопрос о миноритарном статусе русского как языка с перспективой исчезновения.
Игорь Гулык