До питання про рівність
Ілюстрація: yanayaroshuk.hiblogger.net
Томас Гоббс - видатний англієць, якого вважають одним з перших теоретиків лібералізму, вважав, що для досягнення миру кожна особа має відмовитися від необмеженого права на все. Ця відмова може бути втілена у відречення або ж передачі прав однієї особи іншій, що, по суті, є передумовою створення держави. Відтак добровільно позбавлені прав, висновує Гоббс, мусять погодитися з тим, що "суттєвим або природним явищем є рівність тих, кому влада не належить".
Власне, за століття, які минули після цього висновку, спільнота вже звикла до такого стану справ, тієї позірної рівності позбавлених важелів державного впливу. Позірної тому, що окрім бажання влади ("Основним почуттям всіх людей є бажання влади, дедалі більшої влади, бажання, що вмирає лише разом з людиною…" - П'єр Манан), є інші критерії суспільного побуту, які перетворюють цю рівність на евфемізм - гроші, зв'язки, опінія тощо.
Поза тим, люди, яким вдалося реалізувати "бажання дедалі більшої влади", перебуваючи у колі обраних "щасливців", відверто ігнорують звичаї і традиції середовища, з якого вийшли. Годі говорити про рівність владоможців, за умов рівності вони б стали сірими й однаковими в очах загалу, а, отже, не змогли б пояснити ні собі, ні іншим обраність свого становища.
Обраність буває різною. Часом вона набуває рис "віртуальної нерівності", такої собі гри на публіку, особливо приматанній опозиціонерам. Я вже колись писав, як депутати з різних середовищ, успішно відігравши на публіці батальні сцени, мирно попивають каву, і при цьому іронізують з екзальтованих симпатиків двох протилежних таборів, готових розтоптати одне одного. Зрозуміло, що тим, на Майдані, було нічого ділити (за великим рахунком), бо вони - рівні, себто позбавлені влади.
Харизма, однак, особливо позитивна, може зіграти злий жарт з її носієм. Асоціація "рівних", яка бодай на мить ідентифікувала себе, свою ментальність, свої прагнення з "вивищеним" провідником, ревно і прискіпливо слідкує за правилами гри. Причому, ці правила - здебільшого, нав'язані їй зовні, з часом приватизуються загалом, який стоїть на тому, що вони - органічний його продукт. Допоки харизматик діє у рамках, що схвалюються і притаманні натовпу, доти його вважають рівним собі. Але політика - це комплекс зобов'язань, компромісів і командної гри, а, отже, мораль і етика усередині еліт не завжди сумісні з баченням електорату. Щойно цю несумісність "принципів" і вчинків зауважать симпатики, як вчорашній ідол перетворюється на ворога, іноді навіть запеклішого, ніж ті, хто справді дає підстави для нелюбові. Він демонструє свою "нерівність", а, отже, є несприйнятним, відкинутим.
Повернути втрачену моральну "цноту" - завдання не з легких. Ющенко, до прикладу, не впорався з рецидивами недовіри після гучних скандалів у його середовищі. Тимошенко робить одчайдушні спроби самореабілітації, принципово поставивши на потребі вигаданої нею ж «наступної революції». Хоча, як мені видається, така маячня екс-прем’єрки має на меті поквитатися з Порошенком та Фірташем, - не більше. ЮВТ завжди не мирилася з принципом "рівності".
Тепер нам доводиться що не день, то спостерігати за провокаціями, які чиняться руками підлеглих ЮВТ на різних фронтах України. Війна зі змінним успіхом, вона все ж приречена на якийсь фінал. Принаймні, шанси потрапити до когорти позбавлених влади, а значить, направду рівних, за Гоббсом, є у кожного з супротивників.
Ігор Гулик
К вопросу о равенстве
Томас Гоббс - выдающийся англичанин, которого считают одним из первых теоретиков либерализма, писал, что для достижения мира каждый человек должен отказаться от неограниченного права на все. Этот отказ может быть воплощен в отречение или передачи прав одного лица другому, что, по сути, является предпосылкой создания государства. Поэтому добровольно лишенные прав, заключает Гоббс, должны согласиться с тем, что "существенным или природным явлением является равенство тех, кому власть не принадлежит".
Собственно, за века, прошедшие после этого вывода, общество уже привыкло к такому положению дел, тому кажущемуся равенству лишенных рычагов государственного воздействия. Кажущемуся потому, что кроме желания власти ("Основным чувством всех людей есть желание власти, все большей власти, желание, умирающее только вместе с человеком..." - Пьер Манан), есть другие критерии общественного быта, которые превращают это равенство на эвфемизм - деньги, связи, общественное мнение и т.п.
Кроме того, люди, которым удалось реализовать "желание все большей власти", находясь в кругу избранных "счастливцев", откровенно игнорируют обычаи и традиции среды, из которой вышли. Нельзя говорить о равенстве власть предержащих, в условиях равенства они бы стали серыми и одинаковыми в глазах общественности, а, следовательно, не смогли бы объяснить ни себе, ни другим избранность своего положения.
Избранность бывает разной. Порой она приобретает черты "виртуального неравенства", некой игры на публику, особенно присущей оппозиционерам. Я уже когда-то писал, как депутаты из разных фракций, успешно отыграв на публике батальные сцены, мирно попивают кофе, иронизируя при этом с экзальтированных сторонников двух противоположных лагерей, готовых растоптать друг друга. Понятно, что тем, кто стоял на Майдане, было нечего делить (по большому счету), потому что они - равные, то есть лишены власти.
Харизма, однако, особенно положительная, может сыграть злую шутку с ее носителем. Ассоциация "равных", которая хотя бы на мгновение идентифицировала себя, свою ментальность, свои стремления с "возвысившимся" лидером, ревностно и тщательно следит за правилами игры. Причем, эти правила - в основном, навязанные ей извне, - со временем приватизируются всеми, кто стоит на том, что они - органический его продукт. Пока харизматик действует в рамках, одобреных и присущих толпе, его считают равным себе. Но политика - это комплекс обязательств, компромиссов и командной игры, а, следовательно, мораль и этика внутри элит не всегда совместимы с видением электората. Как только эту несовместимость "принципов" и поступков заметят сторонники, как вчерашний идол превращается во врага, иногда даже ожесточеннее, чем те, кто дает основания для нелюбви. Он демонстрирует свое "неравенство", а, следовательно, является неприемлемым, отвергнутым.
Вернуть утраченную моральную "девственность" - задача не из легких. Ющенко, к примеру, не справился с рецидивами недоверия после громких скандалов в его среде. Тимошенко делает отчаянные попытки самореабилитации, принципиально поставив на необходимости вымышленной ею же «следующей революции». Хотя, как мне кажется, этот бред экс-премьера имеет целью поквитаться с Порошенко и Фирташем, - не больше. ЮВТ всегда не мирилась с принципом "равенства".
Теперь нам приходится что ни день, то наблюдать за провокациями, совершаемыми руками подчиненных ЮВТ на разных фронтах Украины. Война с переменным успехом, она все-таки обреченная на какой-то финал. По крайней мере, шансы попасть в число лишенных власти, а значит, действительно равных по Гоббсу, есть у каждого из противников.
Игорь Гулык