Страшне квартирне питання
У цій країні люблять нарікати на квартирне питання. Мовляв якщо б не воно - життя було б набагато простішим. За статистикою пересічний американець може заробити на добротне, житло вже після 4 років важкої праці. В Україні навіть страшно думати про це питання.
Проте, на тлі дорогих кредитів та необгрунтованих цін є ще щось, що додає до загальноукраїнського "смороду" ще один характерний аспект. Проходячи вулицями мого Львова багато людей можуть навіть не здогадуватись, що навколо них вже багато років точиться громадянська війна. Війна сусідів. Війна триває роками, реально вбиваючи людей, перетворюючи їх на страшних ворогів, унеможливлює розвиток міста як такого.
В 1992 р. українські парламентарі розпочали бездумну приватизацію майна давши можливість людям отримати у власність свої квартири. І що в тому поганого? Нічого. АЛЕ.... Під час приватизації у власність перейшов лише простір помешкання. Простіше кажучи повітря. Земля під будинком, прибудинкова територія, спільні частини дахів та пів-підвалів стали начебто спільними. В перехідний період, знаючі люди встигли хапнути те що вдалось. Решта підвисло в повітрі. Нові кондомінімуми вже будувались за новими зразками разом із землею, а старий фонд залишили напризволяще. Для більшості міст Західної України це стало початком кінця старих будинків котрим так люблять хизуватись перед туристами. Їх утримання задоволення не з дешевих. Перетворивши більшість з них після війни на комуналки чи переділивши нерівномірними частинами, совіти розпочали конфлікт котрий не припиняється й сьогодні. Після 1991 р. на відміну від країн Балтії чи Центральної Європи не було прийнято закону про повернення майна старим власникам. І водночаc не було створено умов для логічного розвитку та збереження будівель новими мешканцями. Утворилось замкнуте коло з якого неможливо вийти. В 2007 р. Конституційний Суд прийняв непродумане розяснення згідно з яким оголосив власників всіх будинків співвласниками площ загального користування. Дав ПРАВО але не поклав ОБОВЯЗКІВ. Простіше кажучи, якщо у вас тече дах а в жеку немає грошей - це ВАША проблема. Але якщо ви його хочете відремонтувати і компенсувати собі витрати приєднанням до квартири - це вже НАША проблема. І достатньо відсутності згоди лише одного щоб карточний будинок розсипався. І проблема зовсім не в тому, щоб домовитись з сусідами. А в тому, що ваш сусід у момент коли ви почнете збирати підписи може бути у вязниці, на нелегальних заробітках за кордоном, переховуватись від міліції, вивиявитись психічно-хворим (але без довідки), чи просто тим, кому не подобається форма вашого носу. І все. Будь які ваші наміри впорядкувати територію, відремонтувати підвал чи дах будуть зупинені покликами на "закон".
Історії відома держава котра загинула через подібний закон. Вона називалась Річ Посполита. Кожний оригінальний шляхтич під час засідання сейму міг одноосібно застосувати право "вето" блокуючи важливі загальнодержавні рішення. Ослаблену шляхтою та війнами Польщу поділили сусіди. Вона зникла з мапи Європи на багато років. Так само, як можуть зникнути більшість будинків старої частини мого улюбленого Львова. Будинки котрі не будували люди, що зараз в них мешкають.
Проте, на тлі дорогих кредитів та необгрунтованих цін є ще щось, що додає до загальноукраїнського "смороду" ще один характерний аспект. Проходячи вулицями мого Львова багато людей можуть навіть не здогадуватись, що навколо них вже багато років точиться громадянська війна. Війна сусідів. Війна триває роками, реально вбиваючи людей, перетворюючи їх на страшних ворогів, унеможливлює розвиток міста як такого.
В 1992 р. українські парламентарі розпочали бездумну приватизацію майна давши можливість людям отримати у власність свої квартири. І що в тому поганого? Нічого. АЛЕ.... Під час приватизації у власність перейшов лише простір помешкання. Простіше кажучи повітря. Земля під будинком, прибудинкова територія, спільні частини дахів та пів-підвалів стали начебто спільними. В перехідний період, знаючі люди встигли хапнути те що вдалось. Решта підвисло в повітрі. Нові кондомінімуми вже будувались за новими зразками разом із землею, а старий фонд залишили напризволяще. Для більшості міст Західної України це стало початком кінця старих будинків котрим так люблять хизуватись перед туристами. Їх утримання задоволення не з дешевих. Перетворивши більшість з них після війни на комуналки чи переділивши нерівномірними частинами, совіти розпочали конфлікт котрий не припиняється й сьогодні. Після 1991 р. на відміну від країн Балтії чи Центральної Європи не було прийнято закону про повернення майна старим власникам. І водночаc не було створено умов для логічного розвитку та збереження будівель новими мешканцями. Утворилось замкнуте коло з якого неможливо вийти. В 2007 р. Конституційний Суд прийняв непродумане розяснення згідно з яким оголосив власників всіх будинків співвласниками площ загального користування. Дав ПРАВО але не поклав ОБОВЯЗКІВ. Простіше кажучи, якщо у вас тече дах а в жеку немає грошей - це ВАША проблема. Але якщо ви його хочете відремонтувати і компенсувати собі витрати приєднанням до квартири - це вже НАША проблема. І достатньо відсутності згоди лише одного щоб карточний будинок розсипався. І проблема зовсім не в тому, щоб домовитись з сусідами. А в тому, що ваш сусід у момент коли ви почнете збирати підписи може бути у вязниці, на нелегальних заробітках за кордоном, переховуватись від міліції, вивиявитись психічно-хворим (але без довідки), чи просто тим, кому не подобається форма вашого носу. І все. Будь які ваші наміри впорядкувати територію, відремонтувати підвал чи дах будуть зупинені покликами на "закон".
Історії відома держава котра загинула через подібний закон. Вона називалась Річ Посполита. Кожний оригінальний шляхтич під час засідання сейму міг одноосібно застосувати право "вето" блокуючи важливі загальнодержавні рішення. Ослаблену шляхтою та війнами Польщу поділили сусіди. Вона зникла з мапи Європи на багато років. Так само, як можуть зникнути більшість будинків старої частини мого улюбленого Львова. Будинки котрі не будували люди, що зараз в них мешкають.