Про буржуазію та мажорів...
Тут мало би бути багато чого написано з прикладами, роздумами, обґрунтуваннями і поясненнями. Але чи то мені стало ліньки писати, чи то пиво швидко кінчилося, тож я обмежуся самим прикладом, а висновки нехай кожен робить сам в міру своїх поглядів та розумових здібностей.
Я мушу зауважити, що моє особисте враження від так званих мажорів цілком позитивне. Добре, щоб не лаяти людей скажу по іншому - життя зводило мені з дітьми заможних батьків, від дітей власників ресторану (одного) чи бензозаправки, до дітей директора заводу (великого). Не діти олігархів звісно, але цілком собі золота молодь. І так вони були в середньому розумніші, активніші, меткіші за своїх однолітків. Оскільки вибірка нерепрезентативна прошу не поширювати мій власний досвід на усю сукупність. Інша справа, що зустрічав їх я лише на роботі в різних фірмах та конторах, бо усі вони були з родин де діти мають усе окрім того, що просять і де батьки вважають, що з певного віку дітям на свої забаганки слід заробляти самим. Так от розкажу я зараз дві байки.
Байка перша
Син директора заводу, студент п’ятого курсу, відчитав лекцію першокурсникам (попросили замінити викладача) і вертається на роботу (так, з 4 курсу він і вчиться на стаціонарі і працює повний робочий день, так це можливо, тільки з власного досвіду скажу - важко). Вертається і видає наступний монолог який слухають колеги по роботі:
- Я ненавиджу мажорів. Я їм лекцію читаю, а ці паразити її не слухають. Не просто не слухають, а демонстративно не слухають. Ще й суки цим понтуються! Я питаю чого ви мене не слухають, а ці мудаки кажуть: «А нам не треба! Чого ти нас навчиш?» І дивиться так як на пусте місце! Блядь! Та я знаю, хто твій батько і хто мій! (З тону ясно, що його батько значно крутіший) Але я, глядь, на першому курсі вчився! Я хотів взнати щось нове і навчитися чогось у людей! І мені було байдуже хто мене вчить, мене цікавило, чого мене вчать! Якщо мені лектор не подобався, я взагалі до нього не приходив, а не заважав. А ти сука дивишся на мій костюм і вирішуєш можу я тебе вчити чи ні! Я цей костюм на свою зарплату купував! А він, свое Армані (я чесно кажучи не пам’ятаю вже марку) за батькові… Повбивав би цих мажорів…
Невелике доповнення - студенти його не слухали не тому, що він сам студент, а тому, що він бач непонтовий і взагалі чого їх крутих пацанів навчить якийсь лох який носить не брендовий костюм і їздить на беушному корейці, а не на правильній тачці.
Байка друга
На роботу асистента (подай-принеси-позвони) на літо беруть хлопця. Чесно кажучи платять не просто мало, а до смішного мало, так що я був радий, що хоч хтось погодився, бо помічника треба було, а начальниця трималася за кожну копійку зубами. Ну так от хлопець тільки що поступив в університет і оце шукав собі підробіток на літо. Хлопчина з класичної дрібнобуржуазної родини - батько власник і директор одного з київських ресторанів. Так от я ніколи не зустрічав такого правильного хлопця такого віку. Ні, правильні діти мені траплялися, але це не було підлітки 17 років! Тут слід зауважити, що хлопчина був не дуже гострого розуму. Ну, не ідіот чи дурник, просто особливим розумом не відрізняється, на відміну від попереднього до речі. Так от вчився він в якомусь тіпа елітному платному ліцеї і якось за роботою розказав мені наступну історію.
- У нас в класі є один дебіл. Ні, він не дурний насправді. Але як він себе веде (я знаю, що треба поводить, але залишу трохи стилістики оригіналу, тим більше, що це усе одно переклад)… В нього батько дуже багатий, але з ними не живе. З ними - це з його матір’ю та ним. Але за нього платить і коли його хотіли на другий рік лишити пробив, щоб цього не робили. Так от він до дівчат пристає, б’ється, вчителів не слухає, хамить їм. Він навіть до того дійшов, що носить на уроки пиво і п’є через трубочку, так щоб інші учні бачили. Він думає, що він крутий, він не розуміє як до нього ставляться, він, він… - тут в розповіді сталася заминка і секунди три обличчя мого співбесідника було гарною ілюстрацією важкої роботи мозку, нарешті потрібні слова було знайдено, - він нижчий клас!
Такі от історії. Моралі та глибинного сенсу в них нема, але я думаю з соціологічної точки зору вони цікаві.
Я мушу зауважити, що моє особисте враження від так званих мажорів цілком позитивне. Добре, щоб не лаяти людей скажу по іншому - життя зводило мені з дітьми заможних батьків, від дітей власників ресторану (одного) чи бензозаправки, до дітей директора заводу (великого). Не діти олігархів звісно, але цілком собі золота молодь. І так вони були в середньому розумніші, активніші, меткіші за своїх однолітків. Оскільки вибірка нерепрезентативна прошу не поширювати мій власний досвід на усю сукупність. Інша справа, що зустрічав їх я лише на роботі в різних фірмах та конторах, бо усі вони були з родин де діти мають усе окрім того, що просять і де батьки вважають, що з певного віку дітям на свої забаганки слід заробляти самим. Так от розкажу я зараз дві байки.
Байка перша
Син директора заводу, студент п’ятого курсу, відчитав лекцію першокурсникам (попросили замінити викладача) і вертається на роботу (так, з 4 курсу він і вчиться на стаціонарі і працює повний робочий день, так це можливо, тільки з власного досвіду скажу - важко). Вертається і видає наступний монолог який слухають колеги по роботі:
- Я ненавиджу мажорів. Я їм лекцію читаю, а ці паразити її не слухають. Не просто не слухають, а демонстративно не слухають. Ще й суки цим понтуються! Я питаю чого ви мене не слухають, а ці мудаки кажуть: «А нам не треба! Чого ти нас навчиш?» І дивиться так як на пусте місце! Блядь! Та я знаю, хто твій батько і хто мій! (З тону ясно, що його батько значно крутіший) Але я, глядь, на першому курсі вчився! Я хотів взнати щось нове і навчитися чогось у людей! І мені було байдуже хто мене вчить, мене цікавило, чого мене вчать! Якщо мені лектор не подобався, я взагалі до нього не приходив, а не заважав. А ти сука дивишся на мій костюм і вирішуєш можу я тебе вчити чи ні! Я цей костюм на свою зарплату купував! А він, свое Армані (я чесно кажучи не пам’ятаю вже марку) за батькові… Повбивав би цих мажорів…
Невелике доповнення - студенти його не слухали не тому, що він сам студент, а тому, що він бач непонтовий і взагалі чого їх крутих пацанів навчить якийсь лох який носить не брендовий костюм і їздить на беушному корейці, а не на правильній тачці.
Байка друга
На роботу асистента (подай-принеси-позвони) на літо беруть хлопця. Чесно кажучи платять не просто мало, а до смішного мало, так що я був радий, що хоч хтось погодився, бо помічника треба було, а начальниця трималася за кожну копійку зубами. Ну так от хлопець тільки що поступив в університет і оце шукав собі підробіток на літо. Хлопчина з класичної дрібнобуржуазної родини - батько власник і директор одного з київських ресторанів. Так от я ніколи не зустрічав такого правильного хлопця такого віку. Ні, правильні діти мені траплялися, але це не було підлітки 17 років! Тут слід зауважити, що хлопчина був не дуже гострого розуму. Ну, не ідіот чи дурник, просто особливим розумом не відрізняється, на відміну від попереднього до речі. Так от вчився він в якомусь тіпа елітному платному ліцеї і якось за роботою розказав мені наступну історію.
- У нас в класі є один дебіл. Ні, він не дурний насправді. Але як він себе веде (я знаю, що треба поводить, але залишу трохи стилістики оригіналу, тим більше, що це усе одно переклад)… В нього батько дуже багатий, але з ними не живе. З ними - це з його матір’ю та ним. Але за нього платить і коли його хотіли на другий рік лишити пробив, щоб цього не робили. Так от він до дівчат пристає, б’ється, вчителів не слухає, хамить їм. Він навіть до того дійшов, що носить на уроки пиво і п’є через трубочку, так щоб інші учні бачили. Він думає, що він крутий, він не розуміє як до нього ставляться, він, він… - тут в розповіді сталася заминка і секунди три обличчя мого співбесідника було гарною ілюстрацією важкої роботи мозку, нарешті потрібні слова було знайдено, - він нижчий клас!
Такі от історії. Моралі та глибинного сенсу в них нема, але я думаю з соціологічної точки зору вони цікаві.