1. СХІД. ВНОСЯЧИ ЯСНІСТЬ
Падало свiтло, трималися голоси,
все наче складалось без зайвих вагань, надвоє й на двох,
чорнильну слину з нічної роси на пречистий папір пускало перо
у вібрації передчуттi й коливань.
Повний цикл не пройшло ще повільне терпіння (ще охоче чекалось, любилось напотiм),
заблукале у своїх хитросплетіннях,
і не сходив на пси жоден стриманий дотик,
припускаючись в обіг, як легкий наркотик.
І робилось просторо у "спальнях душі" - в родових порожнинах ефiрного складу,
роздягалася Радість, тамуючи Злість,
в кожну Мить заходила переконливо, ззаду,
пропускаючи серця удари. На хід,
кров втираючи в нього, як вперше помаду
пригубляє дитя й не дає собi раду...
А далі - світло, вбивши кiл у цноту власних кiл,
підніметься розсiяно й оклично,
наш захiд запобiжний деспотично
замiнить похапцем на свiй побіжний схід
й обох знеличить.