RIP: РIК КУЛЬТУРНИЙ
(для ГАЛИЦЬКОГО КОРЕСПОНДЕНТУ)
Найбільш помітні культурні події у нас традиційно пооберталися навколо кількох, переважно давно відомих, імен. Знову найгучніший галас викликала література, але не тому, що в ній робилось шось аж таке контраверсійне, а просто тому, що читацька публіка дуже роздріблена світоглядно і сильно наділена потребою висловитись, бо читання провокує появу вербалізованих суджень, а кожну емоцію можна "фіналізувати" лише розділивши її з кимось: відомо, що нерозділена радість не є радістю в повній мірі. Найцікавішими ж подіями у літературі, на мій погляд, стали появи Іздрикового альбому "UNDERWORD" та квазіенциклопедичного "Лексикону інтимних міст" від Андруховича. "UNDERWORD" - це повноколірний результат "блогерської діяльності" натхненного інтерактивним фідбеком Іздрика, збірник лайфджорналівських постів (афористичної графіки та текстів з філософською езгібинкою), "перевтілених" у паперове видання. "Лексикон" також мав стосунки з інтернетом, але вступив у них вже після написання: видавці вирішили популяризувати його через Фейсбук, і навіть придумали гру з вгадуванням одного зі 111 міст за кількома цитованими реченнями. Як результат - презентація викликала ажіотаж, з 2-годинною попередньою автограф-сесією, яка розпочалась об 11:11 11.11.2011. Сама ж книга поєднала в себе кілька жанрiв: "автогеографічний" майже пригодницький ілюстрований атлас-путівник, можливо, це буде початком нового стилю в літературі в час, коли людей менше цікавить сюжет, а більше - інформаційно-пізнавальна оповідальність.
Фейсбук взагалі став, здається, головною культурною подією року, багатьох до чогось залучив, пiдбурив, дав свисток i дав де свистiти (часто, правда, не бiльше того). Бо якшо відкинути сублімативну детермінанту, то однією з побічних функцій ФБ в час, коли література потрохи втрачає вплив на молодь, є "просвітництво", а воно має дуже прикладне значення: його результати напряму пов'язані, скажімо, з результатами виборів, тобто з тим, куди це все прямує. А Фейсбук став такою ненаративною інформаційною магістраллю, побудованою в об'їзд літератури до того ж місця призначення. У стрічку ФБ тепер заносяться "прев'юшки" всіх подій, що відбуваються, при цьому ФБ дав можливість систематизувати свої інформаційні інтереси, ставши автопілотом інтернетнавігації, і через нього тепер вiдбувається "підтвердження" кожної суспiльноi подiï, якій він наче видає ярлик на популярність. При цьому з появою ФБ тон суперечок і дискусій різко змiнився порiвняно з інтернетфорумами і тим, що відбувається досі в коментарях до популярних інтернетвидань: обов'язкова неанонімсть, реєстрація прізвища призвели до неформальної відповідальності, приглушили нестерпнiсть.
А оскільки платформа ФБ побудована як годинниковий механізм, який працює, коли всі приходять в зчеплення, як шестерні, то заради можливостi бути почутим автор жертвоприносить вступанням в певного роду "стосунки", стає ближчим до "споживача".
В результаті у жодної події, автора чи нюзмейкера тепер немає стійкого авторитету «за замовчуванням», все потребує підтвердження, "важлива не так істина як різні правди", натомість глядачі отримали допущення до безпосереднього спілкування з ними і можливість інтерполяції iнформацii, знаходження проміжних даних в її потоці у вигляді власних суджень і оцінок, тобто у власній режисурі, і цей процес піврозпаду інформації може бути нескінченим, а період піврозпаду залежить від актуальності теми (якшо за Бойченком життя тільки з точок неповернення і складається, то тут навпаки, немає точок неповернення).
Але головною перемогою соцмереж та інтернету в цілому є повалення з інформаційного трону телебачення. Ми ще пам'ятаєм його адмiністративні можливості демонструвати світоглядну одностайність, тепер це вже було б більш ніж смішно і означало б лише агонію.
В музиці неординарними збурювачами року стали ті ж Іздрик (в парі з Семенчуком, проект "DrumТиatr") та Андрухович в образі рок-виконавця (з польським "Карбідо"). Нова програма останніх "Абсент" є скоріше рок-оперою, і зараз це, здається, захопило Андруховича більше, ніж писання, тому проект дуже перспективний. Музика, схоже, стає все невіддільнішою від літератури. На підтвердження - новий вражаючий альбом від письменниці Карпи “And I Made a Man” (група Quarpa ). А недавно запрезентований "Перкалабою" "Дідо" вже викликав багато схвальних рецензій, в тому числі за кордоном.
Заключними трикрапками року я б поставив роботу "Асфальт" Жанни Кадирової - величезні шматки дорожнього покриття, вирізані і перетворені на настінні експонати у вигляді геометрично досконалих фігур. Кращого символу суб'єктивності всього, що говориться про мистецтво і культуру знайти важко.
Найбільш помітні культурні події у нас традиційно пооберталися навколо кількох, переважно давно відомих, імен. Знову найгучніший галас викликала література, але не тому, що в ній робилось шось аж таке контраверсійне, а просто тому, що читацька публіка дуже роздріблена світоглядно і сильно наділена потребою висловитись, бо читання провокує появу вербалізованих суджень, а кожну емоцію можна "фіналізувати" лише розділивши її з кимось: відомо, що нерозділена радість не є радістю в повній мірі. Найцікавішими ж подіями у літературі, на мій погляд, стали появи Іздрикового альбому "UNDERWORD" та квазіенциклопедичного "Лексикону інтимних міст" від Андруховича. "UNDERWORD" - це повноколірний результат "блогерської діяльності" натхненного інтерактивним фідбеком Іздрика, збірник лайфджорналівських постів (афористичної графіки та текстів з філософською езгібинкою), "перевтілених" у паперове видання. "Лексикон" також мав стосунки з інтернетом, але вступив у них вже після написання: видавці вирішили популяризувати його через Фейсбук, і навіть придумали гру з вгадуванням одного зі 111 міст за кількома цитованими реченнями. Як результат - презентація викликала ажіотаж, з 2-годинною попередньою автограф-сесією, яка розпочалась об 11:11 11.11.2011. Сама ж книга поєднала в себе кілька жанрiв: "автогеографічний" майже пригодницький ілюстрований атлас-путівник, можливо, це буде початком нового стилю в літературі в час, коли людей менше цікавить сюжет, а більше - інформаційно-пізнавальна оповідальність.
Фейсбук взагалі став, здається, головною культурною подією року, багатьох до чогось залучив, пiдбурив, дав свисток i дав де свистiти (часто, правда, не бiльше того). Бо якшо відкинути сублімативну детермінанту, то однією з побічних функцій ФБ в час, коли література потрохи втрачає вплив на молодь, є "просвітництво", а воно має дуже прикладне значення: його результати напряму пов'язані, скажімо, з результатами виборів, тобто з тим, куди це все прямує. А Фейсбук став такою ненаративною інформаційною магістраллю, побудованою в об'їзд літератури до того ж місця призначення. У стрічку ФБ тепер заносяться "прев'юшки" всіх подій, що відбуваються, при цьому ФБ дав можливість систематизувати свої інформаційні інтереси, ставши автопілотом інтернетнавігації, і через нього тепер вiдбувається "підтвердження" кожної суспiльноi подiï, якій він наче видає ярлик на популярність. При цьому з появою ФБ тон суперечок і дискусій різко змiнився порiвняно з інтернетфорумами і тим, що відбувається досі в коментарях до популярних інтернетвидань: обов'язкова неанонімсть, реєстрація прізвища призвели до неформальної відповідальності, приглушили нестерпнiсть.
А оскільки платформа ФБ побудована як годинниковий механізм, який працює, коли всі приходять в зчеплення, як шестерні, то заради можливостi бути почутим автор жертвоприносить вступанням в певного роду "стосунки", стає ближчим до "споживача".
В результаті у жодної події, автора чи нюзмейкера тепер немає стійкого авторитету «за замовчуванням», все потребує підтвердження, "важлива не так істина як різні правди", натомість глядачі отримали допущення до безпосереднього спілкування з ними і можливість інтерполяції iнформацii, знаходження проміжних даних в її потоці у вигляді власних суджень і оцінок, тобто у власній режисурі, і цей процес піврозпаду інформації може бути нескінченим, а період піврозпаду залежить від актуальності теми (якшо за Бойченком життя тільки з точок неповернення і складається, то тут навпаки, немає точок неповернення).
Але головною перемогою соцмереж та інтернету в цілому є повалення з інформаційного трону телебачення. Ми ще пам'ятаєм його адмiністративні можливості демонструвати світоглядну одностайність, тепер це вже було б більш ніж смішно і означало б лише агонію.
В музиці неординарними збурювачами року стали ті ж Іздрик (в парі з Семенчуком, проект "DrumТиatr") та Андрухович в образі рок-виконавця (з польським "Карбідо"). Нова програма останніх "Абсент" є скоріше рок-оперою, і зараз це, здається, захопило Андруховича більше, ніж писання, тому проект дуже перспективний. Музика, схоже, стає все невіддільнішою від літератури. На підтвердження - новий вражаючий альбом від письменниці Карпи “And I Made a Man” (група Quarpa ). А недавно запрезентований "Перкалабою" "Дідо" вже викликав багато схвальних рецензій, в тому числі за кордоном.
Заключними трикрапками року я б поставив роботу "Асфальт" Жанни Кадирової - величезні шматки дорожнього покриття, вирізані і перетворені на настінні експонати у вигляді геометрично досконалих фігур. Кращого символу суб'єктивності всього, що говориться про мистецтво і культуру знайти важко.